Рішення

від 25.07.2016 по справі 911/2506/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2016 р. Справа № 911/2506/15

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду В«Житло-сервісВ»

до товариства з обмеженою відповідальністю В«Оптима-АвтоВ»

про стягнення 13069,94 грн.

секретар судового засідання: Зінченко С.С.

за участю представників:

від позивача : не з'явився

від відповідача : ОСОБА_1 (директор, наказ № 6 В«ОДВ» від 30.11.2000 р.).

Обставини справи:

У червні 2015 року комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (далі - КП «Житло-сервіс», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Оптима-Авто» (далі - ТОВ «Оптима-Авто», відповідач) 11669,45 грн. заборгованості за договором на відшкодування експлуатаційних витрат № 474-09 від 01.07.2009 р., у тому числі - 7722,32 грн. основного боргу за період з січня 2011 року по березень 2015 року включно, 2962,69 грн. інфляційних втрат та 984,44 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем обов'язків щодо оплати згідно з умовами договору № 474-09 від 01.07.2009 р. експлуатаційних витрат, які пов'язані з проведенням підприємством позивача комплексу робіт по утриманню та санітарно-технічному обслуговуванню житлового (майнового) комплексу з прибудинковою територією, до якого входить нежитлове приміщення відповідача.

За вказаним позовом було порушено провадження у справі № 911/2506/15.

У липні 2015 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути із відповідача на його користь 13069,94 грн. заборгованості, у тому числі - 8116,50 грн. основного боргу за період з червня 2012 року по червень 2015 року включно, 4202,43 грн. інфляційних втрат та 750,54 грн. 3% річних, яку було прийнято судом.

Рішенням господарського суду Київської області від 14.07.2015 р. у справі № 911/2506/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 р., позовні вимоги були задоволені частково, вирішено стягнути з ТОВ «Оптима-Авто» на користь КП «Житло-сервіс» 8116,94 грн. заборгованості, 4202,46 грн. інфляційних втрат та 411,32 грн. 3% річних.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.05.2016 р. було задоволено касаційну скаргу ТОВ «Оптима-Авто», постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 р. та рішення господарського суду Київської області від 14.07.2015 р. у справі № 911/2506/15 було скасовано, а справу було направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Відповідно до частини третьої ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України та згідно протоколу автоматизованого розподілу справ, для нового розгляду справи № 911/2506/15 було визначено суддю господарського суду Київської області В.М. Бабкіну, і ухвалою господарського суду Київської області від 16.05.2016 р. справу було прийнято до провадження.

Розгляд справи відкладався.

02.06.2016 р. до господарського суду Київської області від представника позивача було подано пояснення б/н від 02.06.2016 р. (вх. № 11691/16 від 02.06.2016 р.) щодо позовних вимог у даній справі, за змістом якого позивач підтримує позовні вимоги у даній справі та просить суд стягнути з відповідача 13069,94 грн. заборгованості, у тому числі - 8116,50 грн. основного боргу за період з червня 2012 року по червень 2015 року включно, 4202,43 грн. інфляційних втрат та 750,54 грн. 3% річних.

У судовому засіданні 02.06.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримував; представник відповідача у судове засідання не з'явився.

05.07.2016 р. до господарського суду Київської області відповідачем була подана заява б/н від 01.07.2016 р. (вх. № 13902/16 від 05.07.2016 р.) про ознайомлення з матеріалами справи.

11.07.2016 р. до господарського суду Київської області відповідачем було подано письмові пояснення б/н від 11.07.2016 р. (вх. № 14276/16 від 11.07.2016 р.) із врахуванням висновків, викладених в постанові Вищого господарського суду України від 04.05.2016 р. у даній справі, за змістом яких відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та наголошує на тому, що згідно умов укладеного з позивачем договору розмір щомісячного платежу за експлуатаційні витрати становив 131,54 грн., і жодних угод щодо його зміни, попри умови п. 4.3 договору, сторонами не укладалося.

Також відповідач наполягає на безпідставності здійсненого позивачем зарахування коштів, що сплачувалися відповідачем, в погашення заборгованості попередніх періодів, в той час як відповідачем у платіжних дорученнях в якості призначення платежу за договором вказувалися конкретні періоди, за які здійснювалась оплата.

11.07.2016 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача було подано клопотання б/н від 11.07.2016 р. (вх. № 14294/16 від 11.07.2016 р.) про продовження строку розгляду справи на 15 днів в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, яке було задоволене ухвалою суду від 11.07.2016 р.

20.07.2016 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача було подано письмові пояснення б/н від 19.07.2016 р. (вх. № 15041/16 від 20.07.2016 р.) щодо цільового призначення здійснюваних відповідачем платежів за укладеним з позивачем договором.

20.07.2016 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача було подано письмові пояснення б/н від 19.07.2016 р. (вх. № 15043/16 від 20.07.2016 р.) щодо зміни позивачем в односторонньому порядку умов договору в частині зміни вартості послуг.

20.07.2016 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача було подано заяву б/н від 19.07.2016 р. (вх. № 15042/16 від 20.07.2016 р.) щодо застосування строків позовної давності, за змістом якої відповідач просить суд застосувати у даній справі позовну давність до вимог позивача, що виникли до 05.06.2012 року.

У судові засідання 11.07.2016 р. та 25.07.2016 р. представник позивача не з'явився; представник відповідача щодо позовних вимог заперечував.

Згідно із абз. 3 пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» , у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

01.07.2009 р. між КП «Житло-сервіс» (підприємство) та ТОВ «Оптима-Авто» (власник) було укладено договір на відшкодування експлуатаційних витрат № 474-09, відповідно до якого власник, який займає нежитлове приміщення, розташоване на першому поверсі будинку № 26 по вул. Бажана у м. Києві площею 101,5 м.кв., сплачує на умовах цього договору експлуатаційні витрати, пов'язані з проведенням підприємством комплексу робіт по утриманню та санітарно-технічному обслуговуванню житлового (майнового) комплексу з прибудинковою територією за зазначеною адресою, до якого входить нежитлове приміщення власника.

Пунктами 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3, 2.1.5 договору передбачено, що підприємство зобов'язано виконувати комплекс робіт (послуг) по санітарно-технічному обслуговуванню житлового (майнового) комплексу з прибудинковою територією, визначеного у п. 1.1 та додатку № 1 цього договору, у відповідності з вимогами нормативно-правових актів України по утриманню та експлуатації будівель, споруд, приміщень та прибудинкових територій; протягом року забезпечувати вивіз побутових відходів, крім будівельних, які знаходяться у контейнерах для побутових відходів, згідно з укладеними підприємством договорами з відповідними підприємствами; на вимогу власника надавати йому додаткову інформацію щодо зміни оплати по договору та іншу необхідну інформацію; кожного поточного місяця своєчасно направляти власнику або його представнику платіжні документи поштою або через представника підприємства, а також своєчасно інформувати про зміну цін і тарифів.

Відповідно до п. 2.2.7 договору власник зобов'язався своєчасно, до кінця кожного поточного місяця, в повному обсязі вносити плату за цим договором.

У пункті 3.1.2 договору сторони домовились, що підприємство має право змінювати вартість експлуатаційних витрат за цим договором на підставі зміни умов або цін і тарифів на послуги, роботи, згідно чинного законодавства України.

Власник, згідно з п. 3.2.1 договору, має право звертатись до підприємства та отримувати додаткову інформацію.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що власник оплачує експлуатаційні витрати за їх вартістю, згідно з додатком № 1 до цього договору в термін до останнього числа поточного місяця.

При цьому, згідно з п. 4.2 договору, розрахунок вартості експлуатаційних витрат проводиться, виходячи з витрат підприємства у відповідності з вимогами та рекомендаціями нормативно-правових актів України (додаток № 2).

Пунктом 4.3 договору встановлено, що у разі зміни вартості робіт, що відшкодовуються за цим договором власником, підприємство повідомляє про це власника через засоби зв'язку, письмово, або платіжним дорученням з подальшим складанням відповідної угоди.

Пунктами 7.1, 7.2 договору передбачено, що останній діє з 01.07.2009 р. до 01.07.2010 р. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії договору ні одна із сторін не заявить про припинення його дії, то договір вважається щорічно подовженим.

Оскільки сторонами у встановлений строк не заявлялося про припинення дії договору, строк дії останнього, у відповідності до п. 7.2 договору, було продовжено на наступні 2010-2015 календарні роки.

Факт продовження строку дії договору сторонами у справі не заперечувався.

У додатку № 1 до договору сторони погодили розрахунок щомісячного платежу за обслуговування будинку, розмір якого становить 131,54 грн. (з ПДВ).

У додатку № 2 до договору визначено розрахунок вартості обслуговування майнового комплексу по пр. Бажана, 26, з переліком кожної послуги та вартості обслуговування 1 кв.м. загальної площі.

З матеріалів справи слідує, що позивач свої обов'язки за договором виконував належним чином, здійснивши протягом, зокрема, червня 2012 року - червня 2015 року заходи, пов'язані з утриманням та санітарно-технічним обслуговуванням житлового (майнового) комплексу з прибудинковою територією будинку № 26 по вул. Бажана у м. Києві. Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення підприємством умов договору.

Натомість відповідач, як стверджується позивачем, свої обов'язки за договором в частині оплати вартості наданих послуг за вказаний період належним чином не виконав, сплативши лише 199,56 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість.

Зокрема, у відповідності до наданого позивачем розрахунку, здійсненого на підставі умов договору та законодавчо закріплених тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для власників нежитлових приміщень, загальний розмір експлуатаційних витрат позивача, що підлягають відшкодуванню відповідачем за вказаний період становить 8316,50 грн.

Як зазначав позивач, наявність заборгованості відповідача за договором підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою КП «Житло-сервіс» № 110/010-1005 від 24.06.2015 р.

03.06.2014 р. позивачем було надіслано відповідачу лист-вимогу № 110/010-746, відповідно до якої позивач інформував останнього про наявність заборгованості за договором та вимагав її погашення. Однак вказану вимогу було залишено відповідачем без задоволення, у зв'язку з чим підприємство і звернулось з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначалося вище, пунктом 4.1 договору передбачено, що власник оплачує експлуатаційні витрати за їх вартістю, згідно з додатком № 1 до цього договору, в термін до останнього числа поточного місяця.

Відтак, споживання відповідачем послуг, що надавались позивачем за договором протягом спірного періоду без будь-яких зауважень щодо обсягу чи якості наданих послуг свідчить про прийняття останнім таких послуг та, відповідно, породжує у відповідача обов'язок щодо їх оплати у повному обсязі у погоджені сторонами строки.

Як встановлено судом, спір між сторонами у даній справі виник у зв'язку з тим, що позивачем було змінено вартість щомісячних платежів для відповідача, яка з 01.12.2011 р. була встановлена у розмірі 2,71 грн. за 1 кв.м., що становить 275,27 грн. на місяць.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеним підвищенням тарифів, продовжував сплачувати послуги, що надавалися позивачем, виходячи з попереднього розміру щомісячних платежів, встановлених договором, а починаючи з квітня 2014 року, за твердженням самого відповідача, взагалі припинив здійснювати оплату за договором від 01.07.2009 р. на відшкодування експлуатаційних витрат № 474-09.

Слід зазначити, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. № 529 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» та Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.12.2010 р. № 1221 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та їх структури» для КП «Житло-сервіс» по будинку по просп. Бажана Миколи, 26 (що підтверджується у додатку до вказаного розпорядження, розміщеному в ІПС «Ліга:Закон») були встановлені нові тарифи на відповідні послуги.

У зв'язку з наведеним позивачем був прийнятий наказ від 21.01.2011 р. № 12 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для власників нежитлових приміщень», яким встановлено та введено в дію з 01.02.2011 р. тарифи на послуги, та згідно якого вартість щомісячних платежів для відповідача з 01.02.2011 р. встановлена у розмірі 3,74 грн. за 1 кв.м., що становить 380,02 грн. на місяць.

Наказом від 01.11.2011 р. № 152 «Про внесення змін до наказів по підприємству від 21.01.2011 р. № 12 та від 27.01.2011 р. № 16», позивач змінив тарифи та, зокрема, вартість щомісячних платежів для відповідача з 01.12.2011 р. була встановлена у розмірі 2,71 грн. за 1 кв.м., що становить 275,27 грн. на місяць.

Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з червня 2014 року нарахування відповідачеві вартості послуг за договором здійснювалося позивачем у розмірі 1,30 грн. за кв.м., що становить 131,54 грн. на місяць, тобто в розмірі, встановленому договором.

Матеріли справи свідчать про те, що відповідач рахунки на оплату отримував, що є підтвердженням виконання позивачем обов'язку, встановленого п. 4.3 договору.

Водночас, судом враховано, що при укладенні договору у тому ж пункті 4.3 сторони погодили, що у разі зміни вартості робіт, що відшкодовуються за цим договором власником, підприємство повідомляє про це власника через засоби зв'язку, письмово, або платіжним дорученням з подальшим складанням відповідної угоди .

Як свідчать матеріали справи, станом на час розгляду справи у 2016 році передбачене пунктом 4.3 договору подальше складання відповідних угод щодо збільшення/зменшення розміру щомісячного платежу до договору від 01.07.2009 р. на відшкодування експлуатаційних витрат № 474-09, здійснене не було.

Відтак, нарахування позивачем відповідачеві плати за договором у підвищеному розмірі не ґрунтується на умовах укладеного між сторонами договору.

Слід зазначити також, що в обґрунтування своїх позовних вимог КП «Житло-сервіс» при визначенні суми заборгованості відповідача посилається на здійснення позивачем зарахування коштів, які надходили від відповідача, в рахунок погашення заборгованості по платежах минулих періодів, проти чого відповідач заперечує.

При цьому позивач, як слідує з його пояснень, керувався Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», що затверджене наказом міністерства фінансів України від 08.10.1999 р. № 237, проте, судом враховано, що вказане Положення не містить пунктів, які б надавали позивачеві підстави, за наявності призначення платежу у платіжних дорученнях, здійснювати зарахування коштів, що надходили від відповідача, на власний розсуд.

Поряд з цим, судом враховано, що матеріали справи містять платіжні доручення № 1703 від 13.07.2012 р. на суму 394,62 грн., № 1783 від 28.09.2012 р. на суму 394,62 грн., № 1883 від 30.11.2012 р. на суму 394,62 грн., № 1966 від 31.01.2013 р. на суму 131,54 грн., № 2089 від 27.05.2013 р. на суму 394,62 грн., № 2268 від 31.10.2013 р. на суму 263,08 грн., № 2324 від 30.12.2013 р. на суму 394,62 грн., № 2454 від 22.05.2014 р. на суму 394,62 грн., у призначенні платежу яких відповідачем чітко вказано конкретні місяці, за які здійснювалася оплата згідно до договору.

Відповідно до приписів п. 3.8 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 р. № 22, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Згідно з частиною 5 статті 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», платіжні інструменти (платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення) мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

З огляду на наведене, за позивачем закріплене право спрямувати на погашення боргу, який виник раніше, кошти, які сплачуються без чіткого зазначення призначення платежу.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відтак, наповнення матеріалів справи доказами у господарському процесі покладається на сторони.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду обґрунтованості зарахування здійснюваних відповідачем платежів у погашення заборгованості попередніх періодів.

З урахуванням викладеного вище та з огляду на наявність у матеріалах справи платіжних доручень щодо сплати відповідачем платежів за договором за квітень - грудень 2012 року, січень - червень, жовтень - грудень 2013 року, січень - березень 2014 року, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст.ст. 32-34 ГПК України не доведено суду факту наявності у відповідача заборгованості у заявленій позивачем сумі в період з червня 2012 року до квітня 2014 року.

Водночас, як свідчать матеріали справи та зазначає сам відповідач, остання оплата була здійснена ним за січень-березень 2014 року, і, починаючи з розрахункового місяця квітня 2014 року, останній припинив сплачувати позивачеві вартість експлуатаційних витрат за договором № 474-09 від 01.07.2009 р.

Оскільки позивач у заяві про уточнення позовних вимог просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 474-09 від 01.07.2009 р. за період з 01.06.2012 року до 01.07.2015 року, суд дійшов висновку, що матеріалами справи доведено той факт, що відповідач заборгував позивачеві плату за договором за 15 місяців - з квітня 2014 року по червень 2015 року включно, виходячи з передбаченого договором розміру щомісячної оплати в сумі 131,54 грн., що загалом становить 1973,10 грн.

Факт наявності заборгованості перед позивачем у вказаному розмірі відповідачем у справі не заперечується.

З урахуванням усього викладеного вище, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог КП «Житло-сервіс» про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1973,10 грн. з період з квітня 2014 року по червень 2015 року включно.

У задоволенні решти вимог про стягнення з відповідача основного боргу суд відмовляє у зв'язку з недоведеністю КП «Житло-сервіс» позовних вимог в цій частині.

Також позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 4202,43 грн. інфляційних втрат та 750,54 грн. 3% річних, нарахованих на суми простроченої заборгованості, за період з червня 2012 року до 01.07.2015 року.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За здійсненим судом розрахунком, обґрунтованим та арифметично вірним розміром 3% у даному випадку є:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 131.54 01.05.2014 - 01.07.2015 427 3 % 4.62 131.54 01.06.2014 - 01.07.2015 396 3 % 4.28 131.54 01.07.2014 - 01.07.2015 366 3 % 3.96 131.54 01.08.2014 - 01.07.2015 335 3 % 3.62 131.54 01.09.2014 - 01.07.2015 304 3 % 3.29 131.54 01.10.2014 - 01.07.2015 274 3 % 2.96 131.54 01.11.2014 - 01.07.2015 243 3 % 2.63 131.54 01.12.2014 - 01.07.2015 213 3 % 2.30 131.54 01.01.2015 - 01.07.2015 182 3 % 1.97 131.54 01.02.2015 - 01.07.2015 151 3 % 1.63 131.54 01.03.2015 - 01.07.2015 123 3 % 1.33 131.54 01.04.2015 - 01.07.2015 92 3 % 0.99 131.54 01.05.2015 - 01.07.2015 62 3 % 0.67 131.54 01.06.2015 - 01.07.2015 31 3 % 0.34 Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме - в сумі 34,59 грн.

Поряд з цим, за здійсненим судом розрахунком, обґрунтованим та арифметично вірним розміром інфляційних втрат у даному випадку є:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 01.05.2014 - 01.07.2015 131.54 1.651 85.64 217.18 01.06.2014 - 01.07.2015 131.54 1.591 77.69 209.23 01.07.2014 - 01.07.2015 131.54 1.575 75.61 207.15 01.08.2014 - 01.07.2015 131.54 1.569 74.79 206.33 01.09.2014 - 01.07.2015 131.54 1.556 73.15 204.69 01.10.2014 - 01.07.2015 131.54 1.512 67.38 198.92 01.11.2014 - 01.07.2015 131.54 1.477 62.72 194.26 01.12.2014 - 01.07.2015 131.54 1.449 59.10 190.64 01.01.2015 - 01.07.2015 131.54 1.407 53.55 185.09 01.02.2015 - 01.07.2015 131.54 1.365 47.98 179.52 01.03.2015 - 01.07.2015 131.54 1.296 38.95 170.49 01.04.2015 - 01.07.2015 131.54 1.170 22.33 153.87 01.05.2015 - 01.07.2015 131.54 1.026 3.43 134.97 01.06.2015 - 01.07.2015 131.54 1.004 0.53 132.07 Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме - в сумі 742,85 грн.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог КП «Житло-сервіс» у даній справі.

З приводу поданої відповідачем заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності слід зазначити таке.

Відповідач наголошує, що позивач звернувся з даним позовом до суду 05.06.2015 року, у зв'язку з чим за вимогами позивача, що виникли до 05.06.2012 року, виходячи з приписів статті 257 ЦК України, якою встановлений трирічний строк позовної давності, строк позовної давності є таким, що сплив, і, відповідно, позовні вимоги вказаного періоду є такими, що не підлягають задоволенню.

Слід зазначити, що згідно з приписами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної даності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною третьою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 ст. 267 ЦК України).

Водночас, відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 р. № 10, за змістом частини 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

З огляду на викладене, у даній справі позовна давність у заявленій відповідачем частині не може бути застосована, оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача за період до квітня 2014 року.

Решта матеріалів справи, наявних у ній доказів та доводів сторін були ретельно досліджені судом і наведених вище висновків суду не спростовують.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Оптима-АвтоВ» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Будьонного, 14-Б, код 30270369) на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду В«Житло-сервісВ» (02081, м. Київ, Дніпровська набережна, 25-Б, код 31025659) 1973 (одну тисячу дев'ятсот сімдесят три) грн. 10 коп. основного боргу, 742 (сімсот сорок дві) грн. 85 коп. інфляційних втрат, 34 (тридцять чотири) грн. 59 коп. 3% річних, 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 49 коп. судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 01.08.2016 р.

Суддя В.М. Бабкіна