Рішення

від 25.08.2016 по справі 917/541/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2016 р. Справа № 917/541/16

За позовом Приватного підприємства "СПМК-9", вул. Садовського, 8, м. Полтава, 36034

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш", вул. Садовського, 8, м. Полтава, 36034

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут альтернативних палив" , вул. Садовського, 8, м. Полтава

про визнання договору недійсним.

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджи систем", вул. Романа Кармена, буд. 21, м. Одеса

Суддя Гетя Н.Г.

Представники :

від позивача: відсутні

від відповідача 1,2: відсутні

від третьої особи: відсутні

Після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив дату складання повного рішення.

Суть справи: розглядається позовна заява про визнання договору поруки від 01.12.2015 р. недійсним.

Представник позивача в засідання суду не з'явився, додаткових доказі, які вимагалися ухвалою суду від 09.08.2016 р. на розгляд суду не надав.

Відповідачі 1,2 копії ухвал суду отримали, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (в матер. справи), однак відзиву чи будь-яких реагувань по суті справи суду не надали.

Третя особа в письмових поясненнях від 18.05.2016 р. від №2016-059 просить суд проводити розгляд справи без її участі та зазначає, що на їх думку оспорюваний договір поруки був укладений між позивачем та відповідачем 1 виключно для вирішення спору між ТОВ "Завод Укрбудмаш" та ТОВ "Енерджи Систм" в господарському суді Полтавської області.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 43 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, суд встановив:

01.12.2015 р. між позивачем та відповідачем 1 було укладено договір поруки (далі договір, а.с. - 10-11).

Позивач вважає, що даний правочин суперечить положенням Господарського та Цивільного кодексів України в частині того, що договір укладений директором ПП «СПМК-9» з перевищенням встановлених засновниками (учасниками) підприємства повноважень.

Так позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що 12.10.2015 року засновниками (учасниками) ПП «СПМК-9» було прийнято рішення (протокол № 2 загальних зборів учасників від 12.10.2015 р., а.с. - 12-13), про заборону виконавчому органу Підприємства (Директору) без попередньої згоди учасників здійснювати окремі юридично значимі дії, а саме - заборонено укладення контрактів, договорів, договорів поруки, інших угод, що укладаються підприємством в процесі ведення ним господарської діяльності, за умови, в разі коли їх ціна або предмет договору або сума грошових зобов'язань боржника за виконання яких поручитель - ПП «СПМК-9» поручається перед кредитором перевищує 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень або якщо на дату укладання договору ціна не встановлена договором.

Натомість, за даними позивача, 01.12.2015 року директор ПП «СПМК-9», без попередньої письмової згоди учасників підприємства уклав з ТОВ «Завод Укрбудмаш» договір поруки від 01.12.2015 року згідно з яким, сума грошових зобов'язань боржника, за виконання яких поручитель ПП «СПМК-9» поручається перед Кредитором перевищила 50000 грн. Згідно п. 1.1. Договору - у відповідності до даного Договору Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язку ТОВ «ЕНЕРДЖИ СИСТЕМ» (65058, м. Одеса, вул. Романа Кармена, буд. 21 ЄДРПОУ 38848462) надалі іменується "Боржник", щодо виконання Договору поставки від 13.08.2015 року №52, а саме сплати грошових коштів у розмірі 80 % вартості Товару (згідно умов договору). Сума заборгованості, яку не сплатив Боржник за Договором поставки від 13.08.2015 року №52 становить 598 696,33 (п'ятсот дев'яносто вісім тисяч шістсот дев'яносто шість грн. 33 коп.) гривень. Пунктом 2.1. Договору встановлено - Поручитель зобов'язаний у разі порушення Боржником обов'язку, щодо сплати грошових коштів, самостійно виконати даний обов'язок Боржника перед Кредитором шляхом здійснення, на користь Кредитора, оплати суми заборгованості.

Таким чином, позивач вважає, що директор ПП "СПМК-9" укладаючи договір поруки від 01.12.2015 р. перевищив встановлені засновниками (учасниками) підприємства повноваження, в зв'язку з чим вважає оспрюваний договір недійсним.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст.215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 названого Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Згідно з ч.1 ст.627 Кодексу відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч.1 ст.628 Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

У розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, Договір є двостороннім правочином - погодженою дією його сторін, і відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 такого Кодексу з такого договору виникають цивільні права та обов'язки.

Позивач просить визнати Договір недійсним, однак господарський суд вважає, що підстави такої вимоги не доведені.

Згідно з ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

На виконання вимог ухвали суду Державним реєстратором Управління державної реєстрації надано останню редакцію Статуту ПП «СПМК-9», державну реєстрацію якого проведено 03.04.2014 р. Згідно п. 10.3.1 Статуту директор є (одноособовим) виконавчим та розпорядчим органом, посадовою особою та керівником підприємства, який здійснює безпосереднє керівництво поточною господарсько-фінансовою діяльністю підприємства на засадах єдиноначальності.

До компетенції Директора відносяться всі питання діяльності підприємства, крім тих, що згідно з цим Статутом віднесені до компетенції Загальних зборів учасників. Вищий орган має право приймати рішення про передачу частини належних йому прав до компетенції Директора.

Також, п. 10.3.6 визначено, що директор здійснює наступні повноваження, зокрема, укладає правочини на суму, що не перевищує 50 відсотків балансової вартості активів підприємства за даними останньої річної фінансової звітності.

Таким чином, директор має повноваження укладати правочини на суму, що не перевищує 50 відсотків балансової вартості активів підприємства за даними останньої річної фінансової звітності. Доказів того, що сума зобов'язань згідно договору поруки перевищує 50 відсотків балансової вартості активів підприємства за даними останньої річної фінансової звітності позивачем не надано. Також позивачем не надано суду для огляду та дослідження належним чином засвідченої копії чи оригіналу договору поставки від 13.08.2015 р. №52, за зобов'язаннями якого поручився поручитель за позивача.

Посилання позивача на протокол загальних зборів учасників (засновників) №2/15 ПП «СПМК-9» про заборону здійснювати окремі юридично значимі дії від 12.10.2015 р. суд не може вважати належним доказом, оскільки відсутні підтвердження того, що згідно вказаного протоколу були внесені зміни до Статуту підприємства - позивача.

Дані підприємства, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на дату укладення спірного правочину також не містять будь-яких обмежень повноважень директора, і докази на підтвердження обізнаності відповідача про обмеження повноважень директора позивача відсутні.

Фактично вчинений сторонами правочин - договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а обставини, наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог не визнаються господарським судом підставою для визнання Договору недійсним.

Також суд зазначає, що Верховний Суд України в своїй постанові від 27.04.2016р. у справі №6-62цс16 вказав, що закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Пленум Вищого господарського суду України у ч. 6 підпункту 3.3. пункту 3 постанови №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами і доповненнями) вказав, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Матеріалами справи підтверджено, що безпосередньо Статут позивача не містить відомості про наявні у його директора обмеження повноважень на укладення договорів (правочинів) без попереднього рішення загальних зборів учасників на суму, що не перевищує 50000,00 грн.

У Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПП «СПМК-9» станом на 01.12.2015 р., який зроблений судом зазначено, що особою, уповноваженою представляти цю юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори є ОСОБА_1 Дані про наявність обмежень щодо представництва від імені цієї юридичної особи також відсутні.

Абзац 2 частини 3 ст. 92 Цивільного кодексу України містить припис, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, оскільки під час укладення оспорюваного договору поруки за вказаних вище обставин відповідач не знав та не міг знати про наявні у директора ПП «СПМК-9» обмеження його повноважень, такі обмеження не мають для відповідача юридичної сили.

З урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи судом зроблено висновок про те, що Договір поруки відповідає вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, та вчинений особою з відповідним обсягом повноважень, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що договір поруки укладений директором, який перевищив свої повноваження. Тому позовні вимоги задоволенню з цієї підстави не підлягають.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судовий збір, відповідно до приписів ст.49 ГПК України покладається на позивача.

На підставі матеріалів справи, керуючись ст.ст.33,43,49,75,82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Повне рішення складено 26.08.2016 р.

Суддя Н.Г. Гетя