Постанова

від 22.11.2016 по справі 917/541/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2016 р. Справа № 917/541/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Білецька А.М., суддя Слободін М.М.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

1-го відповідача - не з'явився,

2-го відповідача - не з'явився,

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2532 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 25.08.2016 р. у справі № 917/541/16,

за позовом Приватного підприємства "СПМК-9", м. Полтава,

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш", м. Полтава,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут альтернативних палив", м. Полтава,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджи систем", м. Одеса,

про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом про визнання договору поруки від 01.12.2015 р., укладеного між Приватним підприємством "СПМК-9" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш", недійсним.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.08.2016 р. (суддя Гетя Н.Г.) відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 25.08.2015р. у справі № 917/541/16 змінити та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм чинного законодавства. В обґрунтування даної апеляційної скарги позивач посилається на те, що директор позивача укладаючи договір поруки від 01.12.2015р. перевищив встановлені засновниками (учасниками) підприємства повноваження.

Представник позивача в дане судове засідання свого представника не направив.

Відповідачі та третя особа відзивів на апеляційну скаргу не надали, своїх представників в судове засідання також не направили.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, сторони відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України не заявляли клопотання про продовження строку розгляду справи, а господарський суд не має права за своєю ініціативою продовжувати строк розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.12.2015 р. між позивачем, Приватне підприємство "СПМК-9", та 1-м відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш", було укладено договір поруки, який, на думку позивача, суперечить положенням Господарського та Цивільного кодексів України в частині того, що договір укладений директором ПП В«СПМК-9В» з перевищенням встановлених засновниками (учасниками) підприємства повноважень.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 12.10.2015 р. засновниками (учасниками) ПП В«СПМК-9В» було прийнято рішення (протокол № 2 загальних зборів учасників від 12.10.2015 р.), про заборону виконавчому органу підприємства (директору) без попередньої згоди учасників здійснювати окремі юридично значимі дії, а саме - заборонено укладення контрактів, договорів, договорів поруки, інших угод, що укладаються підприємством в процесі ведення ним господарської діяльності, за умови, в разі коли їх ціна або предмет договору або сума грошових зобов'язань боржника за виконання яких поручитель - ПП В«СПМК-9В» поручається перед кредитором перевищує 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень або якщо на дату укладання договору ціна не встановлена договором.

Як зазначає позивач, 01.12.2015 р. директор ПП В«СПМК-9В» , без попередньої письмової згоди учасників підприємства уклав з ТОВ В«Завод УкрбудмашВ» договір поруки від 01.12.2015 р., згідно з яким, сума грошових зобов'язань боржника, за виконання яких поручитель ПП В«СПМК-9В» поручається перед кредитором перевищила 50000 грн.

Згідно п. 1.1. договору поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку ТОВ В«Енерджи СистемВ» "боржник" щодо виконання договору поставки від 13.08.2015 р. №52, а саме сплати грошових коштів у розмірі 80 % вартості товару (згідно умов договору). Сума заборгованості, яку не сплатив боржник за договором поставки від 13.08.2015 р. №52 становить 598 696,33 грн.

Пунктом 2.1. договору поруки встановлено, що поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку, щодо сплати грошових коштів, самостійно виконати даний обов'язок боржника перед кредитором шляхом здійснення, на користь кредитора, оплати суми заборгованості.

Таким чином, позивач вважає, що директор ПП "СПМК-9" укладаючи договір поруки від 01.12.2015 р. перевищив встановлені засновниками (учасниками) підприємства повноваження, в зв'язку з чим вважає спірний договір недійсним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поруки від 01.12.2015 р., укладеного між Приватним підприємством "СПМК-9" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш", суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір поруки відповідає вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, та вчинений особою з відповідним обсягом повноважень, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що договір поруки укладений директором, який перевищив свої повноваження.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно з ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно статуту ПП В«СПМК-9В» , державну реєстрацію якого проведено 03.04.2014 р., зокрема, п. 10.3.1 статуту передбачено, що директор є (одноособовим) виконавчим та розпорядчим органом, посадовою особою та керівником підприємства, який здійснює безпосереднє керівництво поточною господарсько-фінансовою діяльністю підприємства на засадах єдиноначальності.

До компетенції директора відносяться всі питання діяльності підприємства, крім тих, що згідно з цим статутом віднесені до компетенції загальних зборів учасників. Вищий орган має право приймати рішення про передачу частини належних йому прав до компетенції директора (п. 10.3.2 статуту).

Також, п. 10.3.6 визначено, що директор здійснює наступні повноваження, зокрема, укладає правочини на суму, що не перевищує 50 відсотків балансової вартості активів підприємства за даними останньої річної фінансової звітності.

Тобто, як правильно встановив суд першої інстанції, директор має повноваження укладати правочини на суму, що не перевищує 50 відсотків балансової вартості активів підприємства за даними останньої річної фінансової звітності. Доказів того, що сума зобов'язань згідно договору поруки перевищує 50 відсотків балансової вартості активів підприємства за даними останньої річної фінансової звітності позивачем не надано.

Протокол загальних зборів учасників (засновників) №2/15 ПП В«СПМК-9В» про заборону здійснювати окремі юридично значимі дії від 12.10.2015 р. суд першої інстанції правильно не взяв до уваги, оскільки відсутні підтвердження того, що згідно вказаного протоколу були внесені зміни до статуту підприємства позивача.

Дані підприємства позивача, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на дату укладення спірного правочину, також не містять будь-яких обмежень повноважень директора, і докази на підтвердження обізнаності відповідача про обмеження повноважень директора позивача відсутні.

Фактично вчинений сторонами правочин - договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а обставини, наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог не визнаються господарським судом підставою для визнання договору недійсним.

Також, суд першої інстанції правомірно взяв до уваги постанову Верховного Суду України від 27.04.2016р. у справі №6-62цс16, в якій вказано, що закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Пленум Вищого господарського суду України у ч. 6 підпункту 3.3. пункту 3 постанови №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами і доповненнями) вказав, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Матеріалами справи підтверджено, що безпосередньо статут позивача не містить відомості про наявні у його директора обмеження повноважень на укладення договорів (правочинів) без попереднього рішення загальних зборів учасників на суму, що не перевищує 50000,00 грн.

У Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПП В«СПМК-9В» станом на 01.12.2015 р. зазначено, що особою, уповноваженою представляти цю юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори є ОСОБА_1 Дані про наявність обмежень щодо представництва від імені цієї юридичної особи також відсутні.

Абзац 2 частини 3 ст. 92 Цивільного кодексу України містить припис, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки під час укладення оспорюваного договору поруки за вказаних вище обставин відповідач не знав та не міг знати про наявність обмежень повноважень у директора ПП В«СПМК-9В» , такі обмеження не мають для відповідача юридичної сили.

Враховуючи все вищенаведене, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що договір поруки відповідає вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, та вчинений особою з відповідним обсягом повноважень, тому, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, доводи викладені позивачем в апеляційній скарзі не знайшли підтвердження в матеріалах справи. Інших обставин, що могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, в ході апеляційного провадження не наведено.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 25.08.2016 р. у справі № 917/541/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача, Приватного підприємства "СПМК-9", м. Полтава, на рішення господарського суду Полтавської області від 25.08.2016 р. у справі № 917/541/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 25.08.2016 р. у справі № 917/541/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Гребенюк Н.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Слободін М.М.