Рішення

від 30.08.2016 по справі 541/552/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/552/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2316/16Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Чічіля В.А.

Суддів: Мартєва С.Ю., Хіль Л.М.

За участю секретаря: Шевченко І.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «Гарант - 2005» на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до приватного сільськогосподарського підприємства «Гарант-2005» про розірвання договору оренди землі,-

в с т а н о в и л а :

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до Приватного сільськогосподарського підприємства «Гарант-2005», прохаючи суд розірвати договір оренди землі 4,49 га. (кадастровий номер 5323281200:00:004:0013), укладений між ним і Приватним сільськогосподарським підприємством «Гарант-2005», що зареєстрований в Управлінні Держземагенства в Миргородському районі 25 грудня 2012 року за № 532320004003388; стягнути судові витрати з відповідача на його користь.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 червня 2016 року задоволено позовну заяву ОСОБА_2: розірвано договір оренди землі 4.49 га. (кадастровий номер 5323281200:00:004:0013), укладений між ОСОБА_2 і Приватним сільськогосподарським підприємством «Гарант-2005», що зареєстрований в Управлінні Держземагенства в Миргородському районі 25 грудня 2012 року за №532320004003388; стягнуто з приватного сільськогосподарського підприємства «Гарант-2005» на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в сумі 551 грн. 21 коп.

В апеляційній скарзі Приватне сільськогосподарське підприємство «Гарант-2005», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вважає, що позивачем не доведено нераціональне використання земельної ділянки підприємством, що в свою чергу призвело до зниження якісних показників ґрунту.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що остання підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до норм ч. ч. 1, 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

За змістом п.п. 1-4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №073440 від 1 жовтня 2004 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 4.49 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Вовнянської сільської ради Миргородського району.

Між ОСОБА_2 та Приватним сільськогосподарським підприємством «Гарант-2005» укладено договір оренди належної позивачу земельної ділянки, строком на 10 років, який було зареєстровано в управлінні Держземагенства в Миргородському районі 25 грудня 2012 року.

Вважаючи, що орендар порушує істотні умови договору, а саме знищує корисні властивості землі, орендодавець ОСОБА_2 звернувся до суду за захистом порушеного права та просив розірвати договір оренди землі, посилався й на недоплату йому відповідачем орендної плати за землю в частині індексації сум орендної плати.

Ухвалюючи рішення про розірвання договору оренди землі, суд першої інстанції дійшов висновку, що орендар Приватне сільськогосподарське підприємство «Гарант-2005» порушило істотні умови договору шляхом нераціонального використання її, що в свою чергу призвело до зниження якісних показників ґрунту. Також судом першої інстанції було враховано порушення відповідачем пункту 10 договору оренди землі щодо обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексів інфляції, з вказівкою на те, що дане порушення не може бути підставою для розірвання договору оренди землі.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі є Закон України «Про оренду землі» .

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У нормі ч. 1 ст. 32 даного Закону визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до норми ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

Пунктом 38, укладеного між сторонами по справі договору встановлено, що його дія припиняється шляхом розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою, передбаченими ст. 141 ЗК України , є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

З матеріалів справи вбачається недоведеність позивачем невиконання відповідачем обов'язків, покладених на нього, як на орендаря, ст. 25 Закону України «Про оренду землі» й (або) умовами договору.

Згідно ч.4 ст. 22 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель. (в редакції, що діяла до 05.04.2015 року)

Пунктом 18 Перехідних положень ЗК України передбачено, що на період до 1 січня 2015 року вимоги частини четвертої статті 22 цього Кодексу поширюються лише на тих власників та користувачів, які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею більш як 100 гектарів.

Механізм розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь визначено Порядком розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1134 від 2 листопада 2011 року .

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо доведеності недотримання Приватним сільськогосподарським підприємством «Гарант-2005» режиму використання орендованої земельної ділянки, що у свою чергу призвело до зниження якісних показників ґрунту, адже на момент укладення спірного договору оренди та до початку фактичного використання земельної ділянки відповідач не здійснив розробку та затвердження в установленому порядку проекту землеустрою, що забезпечувало еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

Суд першої інстанції констатував, що використання відповідачем земельної ділянки призвело до зниження якісних показників ґрунту, зокрема родючості, які визначаються вмістом гумусу та рівнем кислотності ґрунту, з посиланням на матеріали обстеження земельної ділянки від 31 травня 2016 року, проведеного Полтавською філією Державної установи «Інститут охорони ґрунтів України» та порівняння даних результатів з результатами аналізу ґрунтових зразків за 1997 рік.

Колегія суддів не вважає, що вказані матеріали обстеження є належним та допустимим доказом по справі у розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України.

При укладенні договору оренди землі, що чинний з грудня 2012 року, не було розроблено відповідного проекту землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, агрономічного паспорту земельних ділянок позивача, зважаючи на що, на даний час неможливо зробити висновок про те, внаслідок чиїх саме дій було допущено погіршення родючості ґрунтів, якими користується підприємство-відповідач.

До того ж, проведення порівняння стану ґрунтів спірної земельної ділянки у 2016 році, порівняно з 1997 роком є нелогічним та не має доказового значення, адже договір оренди землі сторонами було укладено лише 25 грудня 2012 року, тобто відповідач орендував земельну ділянку значно пізніше, аніж були взяті вихідні дані щодо стану ґрунту. Крім того, власником земельної ділянки позивач став лише в 2004 році, зважаючи на що наявна інформація не має доказового значення по справі, яка розглядається судом. Отже, відсутні будь-які належні та допустимі докази факту погіршення саме відповідачем за період оренди стану ґрунту орендованої у позивача земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з твердженням апелянта про те, що на час звернення ОСОБА_2 до суду із позовною заявою та розгляду справи судом, ст. 22 Земельного кодексу України діє у редакції від 05.04.2015 року, відповідно до положень якої виключено частину четверту цієї статті, в якій мова йде про використання земельної ділянки відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель. Відповідні зміни до цієї статті були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» .

Спірна земельна ділянка передавалась в оренду орендодавцями без розроблення агрохімічних властивостей ґрунту та еколого - агрохімічного паспорту земельної ділянки.

Колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідачем порушено стан родючості землі.

Щодо тверджень позивача про те, що відповідачем були допущені порушення при нарахуванні та виплаті орендної плати за землю, як на підставу для розірвання договорів оренди землі, суд першої інстанції констатував порушення відповідачем пункту 10 договору оренди землі щодо обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексів інфляції, з вказівкою на те, що дане порушення не може бути самостійною підставою для розірвання договору оренди землі.

В цій частині, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі апеляційної скарги (ч. 3 ст. 303 ЦПК України) й надати оцінку вказаному твердженню суду першої інстанції.

Згідно зі ст.ст. 629 , 651 , 653 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами й розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст. 409 ЦК України , власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Однією із істотних умов договору оренди землі (ст. 15 Закону України «Про оренду землі» ) є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до норми ст. 21 Закону України «Про оренду землі» розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному на час укладення договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 12.12.2012 року по цивільній справі № 6-146цс12, у якій зокрема зроблено висновок про можливість розірвання договору оренди землі лише в разі систематичної несплати орендної плати, разове порушення умов договору у цій частині не є підставою для його розірвання.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 кожного року отримується орендна плата за користування земельною ділянкою, переданою ним в оренду відповідачеві. Не встановлено судом першої інстанції і не надано належних та допустимих доказів й колегії суддів апеляційного суду, що виплата орендної плати відповідачем позивачеві систематично проводилась з порушенням умов договору, оскільки відповідні нарахування проведені з урахуванням індексів інфляції, що вбачається з наданого відповідачем розрахунку. Індексація сум орендної плати умовами договору не передбачена.

Незгода позивачів з розміром отримуваної орендної плати, чи не вірністю її нарахування може бути підставою для звернення позивачів з окремим позовом до суду з приводу стягнення такої заборгованості.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п. 2, 309 ч.1 п.п. 1, 2, 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Гарант - 2005» - задовольнити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22 червня 2016 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до приватного сільськогосподарського підприємства «Гарант-2005» про розірвання договору оренди землі - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий у справі: ОСОБА_1

Судді: С.Ю. Мартєв

ОСОБА_3

З оригіналом згідно: ОСОБА_1