Постанова

від 16.04.2007 по справі 1/798-29/212

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

1/798-29/212

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

16.04.07                                                                                           Справа  № 1/798-29/212

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді                                                                                  Краєвської М.В.

суддів:                                                                                                         Давид Л.Л.    

                                                                                                            Мурської Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Державного комунального підприємства “Міжлікарняна аптека № 252” № 130 від 01.12.2006 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2006 р.

у справі № 1/798-29/212

за позовом Львівського обласного госпіталя інвалідів війни та репресованих ім.Ю.Липи, м.Львів-Винники

до Державного комунального підприємства “Міжлікарняна аптека № 252” (далі –ДКП “Міжлікарняна аптека № 252”), м.Львів-Винники

про дострокове розірвання договору оренди, виселення з орендованого приміщення та стягнення 46 028, 64 грн. (з врахування уточнення позовних вимог, а.с.50-73)

За участю представників сторін:

від позивача – Волоський А.М. (заступник начальника госпіталю по економічних питаннях, доручення № 465 від 04.08.2006 р. в матеріалах справи, а.с.40),

                         Плахунін В.Ф. (представник, доручення № 466 від 04.08.2006 р. в матеріалах справи, а.с.41);

від відповідача – Гупало Т.В. (представник, довіреність вих. № 15 від 01.03.2007 р. у матеріалах справи),

                    Максимів Р.Й. (представник, довіреність вих. № 15 від 01.03.2007 р. у матеріалах справи)

Представникам сторін роз”яснено їх права й обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України.

З письмовим клопотанням позивача у судових засіданнях 02.04.2007 р., 16.04.2007 р. здійснювалася технічна фіксація судового процесу (від 12.03.2007 р. вх. № 2555).

Ухвалою голови Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2007 р. відмовлено в задоволенні заяви ДКП “Міжлікарняна аптека № 252” (вх. № 2549 від 12.03.2007 р.) про відвід головуючого-судді Краєвської М.В., оскільки в даній заяві не міститься жодних правових підстав для її задоволення в порядку ст.20 ГПК України.

Розпорядженням голови суду від 02.04.2007 р. проведено зміни в складі колегії суддів (знаходиться в матеріалах справи).

Заяв про відвід суддів не поступало.

Розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав, викладених в ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2007 р., 12.02.2007 р., 12.03.2007 р.

У судовому засіданні 02.04.2007 р. оголошувалася перерва до 16.04.2007 р.

          Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.11.2006 р. у справі № 1/798-29/212 (суддя Синчук М.М.) позов задоволено повністю за обгрунтованістю позовних вимог, розірвано укладений з ДКП “Міжлікарняна аптека № 252” договір оренди № 143 від 01.01.2001 р., зобов'язано ДКП «Міжлікарняна аптека № 252»звільнити частину приміщення загальною площею 675,4 м.кв., що знаходиться на другому поверсі за адресою: вул. Івасюка, 31, м. Львів-Винники, а також стягнуто з останнього 18089,78 грн. орендних платежів, 27938,86 грн. пені, 630,29 грн. відшкодування витрат на оплату державного мита, а також 118,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Відповідач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, де просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, з підстав неповного з”ясування обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права. Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, зокрема, що нарахування пені та її стягнення за користування комунальними послугами є неправомірним, оскільки такі послуги не передбачені угодою  № 143 про оренду нежитлових приміщень від 01.01.2001 р. і позивачем не надавалися безпосередньо скаржнику; заборгованість по сплаті орендної плати виникла в відповідача через незалежні від нього обставини, так як орендоване приміщення зазнало суттєвих пошкоджень (було залито водою через центральне опалення та систему каналізації) з вини позивача, на проведення ремонтних робіт відповідач затратив грошові кошти в розмірі 68272, 4 грн., відповідно до п.5.1 спірної угоди сторони звільняються від виконання своїх зобов”язань у разі виникнення обставин, передбачити які неможливо.

          У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення з наступних підстав: питання правомірності укладення між позивачем і відповідачем спірного договору було предметом дослідження в місцевому господарському суді; у п. 3.1. спірного договору вказано, що орендна плата, яку зобов'язувався відповідач сплачувати позивачу, складається з плати за користування об'єктом оренди і комунальними послугами;  з огляду на норми ЦК України не вважаються форс-мажорними обставинами відсутність у боржника необхідних коштів.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу ДКП “Міжлікарняна аптека № 252” слід задоволити повністю, рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2006 р. у справі № 1/798-29/212 скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

При цьому колегія виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між  Львівським обласним госпіталем інвалідів війни та репресованих ім. Ю.Липи та ДКП «Міжлікарняна аптека № 252»укладено Угоду № 143 про оренду нежитлових приміщень від 01.01.2001 р. (далі-договір оренди) на оренду  частини приміщення на 2-му поверсі загальною площею 675,4 м. кв. за адресою м. Львів-Винники, вул. Івасюка, 31 для медикаментозного забезпечення госпіталю (а.с. 9-12, Том 1/Всього - 2).

Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності правових підстав для розірвання договору оренди та стягнення боргу.

В апеляційній скарзі скаржник як на підставу своїх доводів і заперечень посилається на ту обставину, що ним проводилися будівельні роботи з ремонту орендованих приміщень в зв'язку із їх суттєвим пошкодженням на суму 68 272,40 грн., що, на його думку, є тими обставинами, які дають підстави звільнення його від виконання своїх зобов'язань за договором оренди, зокрема, і сплати орендної плати.

Проте такі доводи скаржника судова колегія до уваги не приймає, оскільки питання звільнення від сплати орендної плати чи  зарахування виконаних робіт у рахунок сплати орендної плати не було предметом спору у даній справі. Відсутні докази погодження сторонами такого зарахування або ж докази того, що сторони вносили зміни до договору оренди в частині порядку сплати орендної плати чи звільнення від сплати орендної плати на період проведення орендарем ремонтних робіт, самі ж по собі акти виконаних робіт і кошторис на їх виконання не дають підстави змінити в односторонньому порядку умови договору оренди, зокрема, в частині проведення розрахунків по сплаті орендної плати.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (ч.2 ст.101 ГПК України).

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

При цьому апеляційний господарський суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до п.4  Прикінцевих та перехідних  положень Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.2003 р. N 435-IV (далі-ЦК України) останній  застосовується  до  цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин,  які виникли  до  набрання  чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків,  що  виникли  або  продовжують  існувати після набрання ним чинності (Кодекс набрав чинності з 01.01.2004 р.).

Відносини, пов'язані з передачею в оренду комунального майна, яким є спірне приміщення, врегульовані нормами Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР та ст. 12 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами.

Аналогічне правило закріалено в статті 638 ЦК України, відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

У силу ст. 2 вказаного Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Істотними умовами договору оренди державного та комунального майна відповідно до ст. 10 Закону, зокрема, є об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; страхування орендарем взятого ним в оренду майна.

Пунктом  3.1. вказаної угоди оренди сторони погодили, що за оренду приміщень та користування комунальними послугами орендар (відповідач у справі) сплачує орендодавцю (позивач у справі) орендну плату, а відповідно до п. 3.2. Угоди орендна плата нараховується згідно з розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 16 червня 1998 року № 542.

Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 16.06.1998 р. № 542 «Про розрахунок орендної плати за оренду нежитлових приміщень у будинках обласної комунальної власності»  затверджено Методику розрахунку плати за оренду нежитлових приміщень у будинках обласної комунальної власності, п.1 якої встановлено формулу, за якою визначається розмір орендної плати. Розрахунок орендної плати за нежитлові приміщення у будинках обласної комунальної власності підлягав визначенню відповідно до методики розрахунку згідно з додатком, зокрема, додатком № 1 до вказаної Методики, базова ставка орендної плати за місяць для аптеки становить 1,50 грн.

Виходячи зі змісту ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, розмір орендної плати, як істотна умова договору оренди, підлягає погодженню сторонами.

Проте в матеріалах справи відсутній погоджений сторонами розрахунок розміру орендної плати, як відсутня і сама сума орендної плати в договорі оренди, посилання ж на розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 16.06.1998 р. № 542 не може вважатися як погоджена дія сторін, направлена на встановлення розміру орендної плати, так як останнім визначено виключно порядок проведення такого розрахунку.

Крім цього, виходячи зі змісту ст.153 ЦК УРСР, ст. 12 вказаного Закону та п.3.1 договору оренди від 01.01.2001 р., сторони повинні були встановити і розмір та порядок нарахування плати за комунальні послуги, оскільки, виходячи з диспозитивного принципу свободи в укладенні господарських договорів, зазначеним пунктом договору оренди сторони передбачили сплату за користування не тільки орендної плати, а й комунальних послуг, яка до складу орендної плати не входить.

Також в спірному договорі оренди сторонами не визначено і інші істотні умови, необхідні для даного виду договорів, а саме: вартість майна, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення; страхування орендарем взятого ним в оренду майна.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що спірна Угода № 143 від 01.01.2001 р. є неукладеною, про що також зазначав і сам позивач у своєму листі від 31.01.2006 р. № 42, направленому на адресу відповідача, в якому просив в зв'язку із відсутністю погоджених істотних умов внести відповідні зміни до спірного договору оренди.

Таким чином, складений сторонами договір на оренду приміщень не містить істотних умов договору оренди, а, отже, не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов'язків сторін, тобто не містить ознак угоди відповідно до ст. 41 ЦК УРСР.

Правові наслідки визнання договорів неукладеними тягнуть до відмови у задоволенні вимог однієї зі сторін такого договору, зокрема, про розірвання такого договору оренди та про стягнення заборгованості по орендній платі і комунальних послуг через визнання договору оренди неукладеним з причин відсутності  у спірному договорі істотних для оренди умов, а також умов, щодо яких була заява сторін, а саме: визначення розміру орендної плати та комунальних послуг.

Отже, визнана судом апеляційної інстанції відсутність певної угоди між сторонами одночасно означає відсутність відповідних прав і обов'язків сторін (у будь-якому разі таких, які б користувалися судовим захистом).

Однак всупереч встановленому суд першої інстанції не дав правової оцінки та не дослідив правову природу і зміст договору оренди на предмет його укладеності, в зв'язку із чим дійшов поспішного висновку про підставність позовних вимог.

Предмет позову означає певні матеріально-правові вимоги до відповідача, а підстави позову - обставини, якими позивач обгрунтовує свою вимогу до відповідача.

Оскільки між сторонами за спірним договором оренди не виникли взаємні права та обов'язки, то така угода не може бути і розірвана, так як фактично між сторонами не укладалася.

Не підлягають до задоволення в зв'язку із цим і вимоги про виселення відповідача із займаних приміщень, так як такі вимоги грунтуються на ст.785 ЦК України, яка передбачає повернення орендованого майна в разі припинення дії договору оренди, в тому числі дострокового розірвання або відмови від договору у випадках, встановлених законом чи договором.

Відповідно не підлягають до задоволення і вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати та комунальних послуг, так як сторони не погодили такого розміру платежів, а відповідно не підлягають до задоволення і вимоги про стягнення пені, так як пеня, стягнення якої є самостійним захистом порушених прав, є видом забезпечення основного зобов'язання, яке в даному випадку між сторонами не виникло в зв'язку із неукладеністю самого договору оренди.

Згідно з ч.2 ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договір оренди є таким, що підлягає зміні, якощо є заява сторони про це.

Як з'ясовано судом апеляційної інстанції, між Львівським обласним госпіталем інвалідів війни та репресованих ім. Ю.Липи та ДКП «Міжлікарняна аптека № 252»було укладено Угоду про оренду нежитлових приміщень від 01.01.1997 р. на оренду  частини приміщення на 2-му поверсі загальною площею 675,4 м. кв. за адресою м. Львів-Винники, вул. Івасюка, 31.

Згідно з п. 8.1. даної Угоди остання вступає в силу з моменту її підписання двома сторонами і діє протягом трьох років: з 01.01.1997 р. по 31.12.2000 р.

Таким чином, вчиняючи юридично значимі дії, направлені на укладення Угоди № 143 від 01.01.2001 р., сторони виявили волевиявлення щодо зміни умов договору оренди, проте, як вказують вищезазначені обставини, згоди щодо укладення такої угоди в належній формі досягнуто не було, а тому сторони фактично перебувають в договірних відносинах на підставі Угоди про оренду не житлових приміщень від 01.01.1997 р.

Вимоги щодо наслідків невиконання цієї угоди від 01.01.1997 р. позивачем не заявлялися, і сама угода не є предметом розгляду у даній справі.

Таким чином колегія суддів зазначає, що фактично на даний час відповідач користується спірними приміщеннями на підставі угоди від 01.01.1997 р.

Як з'ясовано судом апеляційної інстанції, власником приміщень, як і засновником ДКП “Міжлікарняна аптека № 252”, є Львівська обласна рада, однак остання вимога про звільнення приміщень відповідачем не заявляла і такі вимоги в матеріалах справи відсутні.

Виходячи зі змісту  ст. 399 ЦК України, ст. 48 Закону України “Про власність” право вимагати усунення будь-яких порушень права власності на рівні із власником має право і особа, яка користується майном на законних підставах або ж особа, уповноважена управляти майном власника.  

Як прослідковується з матеріалів справи, позивач є балансоутримувачем спірних приміщень, проте перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності чи права користування.

Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні, користуванні) підприємства.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 у справі N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно з частиною другою статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосуваннями судами загальної юрисдикції при вирішенні підвідомчих їм спорів.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується наявними у справі матеріалами, згідно з рішенням Львівської обласної ради від 23.06.2006 р. № 33 “Про питання забезпечення управління майном спільної власності територіальних громад області”, орган, уповноважений управляти майном спільної власності територіальної громади області та орендодавем цього майна є Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, яке відповідно до п.3.2.2 Положення про  Управління затверджене вказаним рішенням Львівської обласної ради,  представляє в судах інтереси обласної ради, віднесені до Управління.

Під час перегляду справи суд апеляційної інстанції встановив, що спірна угода № 143 від 01.01.2001 р.  є неукладена, а, отже, позивач у справі не набув по ній статусу орендодавця вказаних вище нежитлових приміщень, також не є позивач і користувачем цих приміщень, або ж особою, уповноваженою управляти таким майном, а тому названий нею інтерес не пов'язаний з її суб'єктивними правами і тому не підлягає правовому захисту і не може вважатись законним інтересом.

Крім того цей інтерес спрямований на ущемлення прав відповідача, що в зв'язку із виселенням може призвести до ліквідації його як юридичної особи, заснованої на майні Львівської обласної ради саме для належного забезпечення діяльності Львівського обласного госпіталю інвалідів війни та репресованих ім.Ю.Липи в частині поставки ліків, медикаментів і медичних препаратів як єдиного цілого лікувального процесу.

Однак у матеріалах справи відсутні докази того, що Управління майном спільної власності Львівської обласної ради заявлало вимоги про припинення договірних відносин з відповідачем, як підприємством, заснованим на майні Львівської обласної ради для забезпечення належного функціонування в частині медикаментозного забезпечення  Львівського обласного госпіталю інвалідів війни та репресованих ім.Ю.Липи, а так само заявляло вимоги про виселення відповідача із займаних приміщень.

Відповідно до ч.3 ст.16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, згідно з частиною третьою якої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зазначене дає підстави дійти висновку, що попередня судова інстанція припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7 ГПК України) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 104 ГПК України є підставою для скасування судового рішення по справі.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області не відповідає матеріалам справи, не грунтується на чинному законодавстві, а доводи апелянта підлягають задоволенню.

Керуючись ст.49, ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ДКП “Міжлікарняна аптека № 252” задоволити повністю.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2006 р. у справі № 1/798-29/212 скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

3. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції та перегляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на позивача.

Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідні накази.

          4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Справу повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя                                                                                                       М.В.Краєвська

Суддя                                                                                                        Л.Л.Давид                                                                        

Суддя                                                                                                      Х.В.Мурська