Ухвала

від 31.08.2016 по справі 826/3042/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2016 року м. Київ К/800/28156/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Олендера І.Я.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуПриватного підприємства «Іском Сервіс» на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі 826/3042/14 за позовомПриватного підприємства «Іском Сервіс» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проскасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Іском Сервіс» (далі по тексту - позивач, ПП «Іском Сервіс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення від 10 жовтня 2013 року №0006652208 та №0006642208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

За результатами перегляду зазначених судових рішень Вищим адміністративним судом України 18 грудня 2014 року постановлено ухвалу, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи дану справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано всі обставини (не досліджено всі докази), необхідні для всебічного, повного та об'єктивного розгляду та вирішення справи по суті.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем у період із 30 серпня 2013 року по 05 вересня 2013 року була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Іском Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період із 01 січня по 31 грудня 2012 року та податку на прибуток за період із 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року при взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Тек».

За результатами перевірки 12 вересня 2013 року складено акт №1267/26-58-22-08-11/35489645.

В акті зафіксовано допущення позивачем порушень вимог:

підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2012 рік у розмірі 1078785,00 грн.;

пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість всього у сумі 1027414,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 10 жовтня 2013 року прийнято податкові повідомлення - рішення:

№0006642208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 1027414,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 256853,00 грн.;

№0006652208, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1078785,00 грн. за основним платежем та у розмірі 269696,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відмовляючи в задоволенні позову ПП «Іском Сервіс», суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що первинною документацією, яка мала бути складена у випадку виконання умов договору, зокрема замовленнями на поставку товарів, підтвердженням замовлення, довіреностей на отримання товару, товарно-транспортними накладними, доказами обліку отриманого товару, доказами отримання посадовими особами позивача товару, сертифікатами якості, інструкціями з експлуатації тощо, не підтверджено реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а відтак, висновок відповідача про допущення позивачем порушень податкової дисципліни відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Крім того, на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2014 року судами витребувано, а позивачем не надано доказів, які б підтверджували реальне здійснення спірних операцій.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами, підставою для збільшення грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість та податку на прибуток стало виявлення під час перевірки віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу витрат вартості товарів, придбаних у ТОВ «Альфа-Тек», яке має ознаки фіктивності, оскільки його засновник заперечує факт реєстрації суб'єкта господарювання з метою здійснення легальної фінансово-господарської діяльності.

За результатами дослідження наданих позивачем первинних документів, суди погодились з висновками податкового органу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки судів узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №810/5645/14 та №2а-2717/11/2670. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як встановлено судами, між позивачем (покупець) та ТОВ «Альфа-Тек» (постачальник) 01 березня 2012 року укладено договір поставки №10312.

За умовами зазначеного договору постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує поставлену постачальником партію товару в асортименті, кількості та за цінами, згідно видаткових накладних, які надаються за даним договором та становлять його невід'ємну частину.

На підтвердження виконання умов договору поставки позивачем надано копії видаткових та податкових накладних, банківських виписок.

Тим часом позивачем не було надано первинної документації, яка мала бути складена у разі виконання умов договору, зокрема, замовлення на поставку товарів, підтвердження замовлення, довіреності на отримання товару, товарно-транспортні накладні, докази обліку отриманого товару, докази отримання посадовими особами позивача товару, сертифікати якості, інструкції з експлуатації тощо.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наданий позивачем звіт про переміщення товарів на складах не є належним доказом реального виконання договору поставки, оскільки із зазначеного документа неможливо ідентифікувати коли і ким його складено, за якими видатковими накладними поставлено зазначений у ньому товар та яким чином і кому під звіт оприбутковано.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, що, на переконання платника, виключає правомірність визначення грошових зобов'язань за її результатами до постановлення відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами).

Відповідно до пункту 86.9 статті 86 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, кримінальна справа, в рамках якої винесено постанову про призначення проведення перевірки позивача, порушена за ознаками кримінального правопорушення, передбачених частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України та по вказаній кримінальній справі не притягувалися до відповідальності посадові особи позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та правомірність оскаржених податкових повідомлень - рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Іском Сервіс» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі №826/3042/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: І.Я. Олендер

Т.М. Шипуліна