Ухвала

від 31.08.2016 по справі 826/628/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2016 року м. Київ К/800/31927/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Олендера І.Я., Лосєва А.М.,

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представника позивача Демченко М.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Елпіс-Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі №826/628/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елпіс-Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Доар», Товариство з обмеженою відповідальністю «Грін Майстер», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Елпіс-Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Доар», Товариство з обмеженою відповідальністю «Грін Майстер», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю 17.06.2013 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 01.07.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013, прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140, пункту 160.2 статті 160, підпункту 163.1.1 пункту 163, підпункту 164.1.2 пункту 164.1, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пункту 171.2 статті 171, пункту 176.2 статті 176, пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, статей 71, 72, 86, Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного підприємства «Елпіс-Україна» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Елпіс-Україна») з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва складено акт від 21.08.2012 №271/1-22-80-32956789 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012 №0004152280, яким зменшено суму від'ємного значення з ПДВ у розмірі 198266,00грн.; від 05.09.2012 №0004142280, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 158410,00грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на безпідставному формуванні податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Доар» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грін Майстер» з огляду на відсутність факту реального здійснення господарських операцій.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

В процесі розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій, дотримуючись вищезазначеного, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Доар» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грін Майстер», дійшли обґрунтованого висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності.

Судами також обґрунтовано взято до уваги обставини щодо неможливості виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Доар» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грін Майстер» поставки замовленого обсягу товарів в обумовлені строки з огляду на відсутність у підприємств будь-якого управлінського та технічного персоналу, основних засобів.

Враховуючи викладене, за встановлених судами обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Елпіс-Україна» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі №826/628/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

І.Я. Олендер

---

А.М. Лосєв