Ухвала

від 31.08.2016 по справі 2а-15905/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" серпня 2016 р. м. Київ К/800/32030/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Олендера І.Я., Лосєва А.М.,

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представника відповідача Литвинського О.П.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 у справі №2а-15905/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфтек» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2013 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфтек» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2013 скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.06.2012 №00025922-3 та №00026022-3.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби 17.06.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 18.06.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статей 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби проведена документальна планова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфтек» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2011.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 251462,00грн. та завищено суму бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів на суму 124433,00грн.

Податковий орган дійшов висновку про те, що податкові накладні по взаємовідносинам Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфтек» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Елітпромпостач» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грант-Постач» складені з порушенням вимог чинного законодавства, а господарські операції з контрагентами не мали реального характеру.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби складено акт від 22.05.2012 №2820/23-02/33096810 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.06.2012 №00025922-3, яким позивачу зменшено розмір суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 155541,00грн., у тому числі штрафні (фінансові) санкції - 31108,00грн.; від 08.06.2012 №00026022-3, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 314328,00грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями - 62866,00грн.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що з видаткових накладних є неможливим встановити, хто саме їх підписав, а отже встановити особу, яка відвантажила товар, а з рахунків-фактур та податкових накладних, хто саме їх виписав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що операції мали реальний характер, оскільки товариством надано суду первинні документи, які підтверджують здійснення операцій.

Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проте, судами не з'ясовано належним чином умови спірних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідними контрагентами, умов здійснення поставки, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, не перевірено зв'язок придбання товарів з власною господарською діяльністю позивача.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентами на безпідставне формування податкового кредиту з метою заниження податкових зобов'язань, суди повинні були з'ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати товари у зазначених контрагентів, реальне здійснення поставки саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Елітпромпостач» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грант-Постач», перевірити доводи відповідача щодо підписання первинної документації невстановленими особами.

Із наведеного також вбачається, що у справі залишилися недослідженими обставини про те чи контрагенти позивача були спроможними виконати умови спірних договорів; чи могли контрагенти поставити замовлений обсяг товарів в обумовлені строки; як мало оформлятись здійснення поставки; чи мали контрагенти позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2013 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 у справі №2а-15905/12/2670 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

І.Я. Олендер

---

А.М. Лосєв