Рішення

від 30.08.2016 по справі 922/1935/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2016 р.Справа № 922/1935/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс Україна", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер", м. Харків про та за зустрічним позовом до про стягнення коштів в розмірі 75272,40 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер", м.Харків; Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс Україна", м. Київ стягнення коштів в розмірі 388890,74 грн. за участю представників сторін:

позивача (за первісним позовом) - ОСОБА_1, (адвокат), ОСОБА_2 (директор);

відповідача (первісним позовом) - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс Україна", м.Київ (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер", м.Харків про стягнення заборгованості в розмірі 75272,40 грн., з яких: 55878,07 грн. - основного боргу, 9092,09 грн. - пені, 682,36 грн. - інфляційних, 619,88 грн. - 3% річних, 9000,00 грн. - витрат на правову допомогу. Судові витрати позивач також просить покласти на відповідача.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару на умовах реалізації № 67 від 18.04.2013 року в частині повної та своєчасної сплати заборгованості за поставлений на реалізацію відповідачеві товар.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.06.2016 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер" звернувся до суду з зустрічним позовом за вх. № 26428, відповідно до якого просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер" плату за зберігання товару у розмірі 388890,74 грн., а також судовий збір у розмірі 5833,36 грн.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару на умовах реалізації № 67 від 18.04.2013 року щодо виконання своїх зобов'язань, передбачених п. 5.1.3., п.5.2 договору.

Ухвалою господарського суду від 11.08.2016 року було прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер" для спільного розгляду разом з первісним позовом.

Розгляд справи № 922/1935/16 неодноразово відкладався для необхідності витребування додаткових доказів у справі.

Останньою ухвалою господарського суду Харківської області від 18.08.2016 року відкладено розгляд справи на 30.08.2016 року.

29 серпня 2016 року до канцелярії суду від ТОВ "Теплолюкс Україна" надійшов відзив на зустрічну позовну заяву за вх. № 28103, який долучений судом до матеріалів справи.

В призначеному судовому засіданні був присутній представник позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним), який повністю підтримав позовні вимоги первісного позову. Проти зустрічного позову заперечував.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічний) свого представника у судове засідання не направив. Своєю заявою за вх. № 27183 від 16.08.2016 року відповідач за первісним позовом відмовився від зустрічного позову та просив розглядати первісним позов без участі його представника за наявними в матеріалах документами.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розглянути справу за наявними у справі та додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши надані до суду документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються первісні та зустрічні позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

18 квітня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс Україна" (постачальником, позивачем) було укладено Договір поставки товару на реалізацію № 67 (Р). Також між постачальником та покупцем підписано протокол розбіжностей до Договору.

29 грудня 2014 року між сторонами Договору підписано Додаткову угоду.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Пунктом 1.1. Договору сторони передбачили, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується на умовах даного договору прийняти та оплатити поставлений товар.

Відповідно до п. 1.2 Договору, загальна кількість товарів, які підлягають поставці постачальником, їх найменування (номенклатура, асортимент) і ціна визначаються сторонами в Специфікаціях.

Згідно п. 1.3 Договору, постачальник зобов'язується здійснити поставку товару окремими партіями в кількості і асортименті, вказаному покупцем в замовленні на поставку товару. Покупець має право замовити товар, а постачальник зобов'язується здійснити поставку замовленого товару в межах кількості, визначеного сторонами в Специфікації на відповідний строк.

Так, на адресу постачальника було надіслано замовлення покупця за № 2008 від 27.08.2015 року, замовлення № 2019 від 28.08.2015 року та замовлення від 24.11.2015 року.

На виконання своїх зобов'язань по Договору, постачальник передав покупцю товар:

- 27 серпня 2015 року на суму 63681,24 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1889 від 27.08.2015 року та довіреністю на отримання товару;

- 28 серпня 2015 року на суму 6016,13 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1898 від 28.08.2015 року та довіреністю;

- 24 листопада 2015 року на суму 3848,90 грн. що підтверджується видатковою накладною № 2842 від 24.11.2015 року.

Відповідно до п. 8.1. Договору (в редакції Додаткової угоди від 29.12.2014 року), покупець оплачує поставлений товар на протязі 60 банківських днів з дати поставки, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Проте, взяті на себе зобов'язання покупець не виконав, що стало підставою для письмового звернення з претензією від 08.02.2016 року за вих. № 54. В своїй претензії постачальник просив покупця підписати Акти звірки взаємних розрахунків станом на 08.02.2016 року.

Також 08.02.2016 року на адресу покупця було надіслано лист-повідомлення за вих. № 51 про намір розірвати договір поставки з 01.03.2016 року в зв'язку з грубим порушенням покупцем умов Договору.

Так, відповідно до п. 10.1.2. Договору, договір може бути розірваний в односторонньому порядку стороною ініціатором з обов'язковим повідомленням про свій намір іншій стороні за 20 календарних днів до дати наміру розірвання.

Згідно п. 10.2. Договору, розірвання або закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності, яка виникла внаслідок невиконання своїх зобов'язань. Дострокове розірвання договору тягне за собою обов'язок покупця по поверненню нереалізованого товару та сплати вартості реалізованого третім особам товару.

Як зазначає ТОВ "Теплолюкс Україна" у позовній заяві, станом на час звернення з позовом до суду, відповіді від ТОВ "Будмен Інтер" на претензію отримано не було, Акт звірки розрахунків відповідач за первісним позовом також не підписав та заборгованість за договором в повному обсязі не перерахував.

Відповідно до Акту звірки розрахунків за період 01.07.2015 року -16.03.2016 року та розрахунку здійсненого позивачем (за первісним позовом), заборгованість ТОВ "Будмен Інтер" за поставлений товар складає 55878,07 грн., яку ТОВ "Теплолюкс Україна" і просить стягнути за рішенням суду.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було вище зазначено, на виконання Договору поставки товару на реалізацію № 67 (Р) ТОВ "Теплолюкс Україна" поставлено ТОВ "Будмен Інтер" товар на загальну суму 73546,27 грн.

В підтвердження поставки до суду надані видаткові накладні: №1889 від 27.08.2015 року, № 1898 від 28.08.2015 року та № 2848 від 24.11.2015 року.

Слід звернути увагу, що видаткова накладна за № 2842 відповідачем (за первісним позовом) не підписана, проте в матеріалах справи міститься Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2015 року, який підписаний обома сторонами договору та відповідно до якого ТОВ "Будмен Інтер" підтверджує факт поставки. Окрім того, факт поставки товару на суму 73546,27 грн. відповідач не спростовує і у своїй зустрічній позовній заяві.

У зв'язку з невиконання відповідачем (за первісним позовом) зобов'язань за договором в частині своєчасної оплати за поставлений товар, за підрахунками позивача (за первісним позовом) сума боргу складає 55878,07 грн.

Однак, в спростування нарахованої заборгованості, відповідачем до суду були надані платіжні доручення відповідно до яких позивачу були перераховані кошти у розмірі 31567,00 грн. та які не враховані в погашення боргу за договором.

Так, платіжним дорученням № 03 088 від 28.04.2016 року відповідачем сплачено позивачу грошові кошти у розмірі 12687,52 грн.

Платіжним дорученням № 04 949 від 24.06.2016 року відповідачем сплачено 9656,85 грн., а платіжним дорученням № 06 666 - 9222,63 грн.

Факт часткової оплати заборгованості позивачем не спростовується, про що свідчить відзив за вх. № 28103, поданий до суду 29.08.2016 року та Акт звірки взаємних розрахунків станом на 11.08.2016 року, підписаний позивачем.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що сума заборгованості у розмірі 12687,52 грн. була сплачена відповідачем ще до подачі позову, а отже була заявлена позивачем безпідставно. За таких обставин, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 12687,52 грн. та відмовляє в цій частині позовних вимог.

Сума заборгованості у розмірі 18879,48 грн. була сплачена відповідачем після подачі позову до суду, що свідчить про відсутність предмету спору в цій частині вимог та є підстави для припинення провадження на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Доказів оплати суми заборгованості за отриманий товар у розмірі 24311,07 грн. до суду надано не було та відповідачем не спростовано, в зв'язку з чим, суд приходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 24311,07 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача 3% річних за період з 21.11.2015 року по 30.03.2016 року в розмірі 619,88грн. та інфляційних втрат в розмірі 682,36 грн., суд зазначає наступне.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування надані позивачем, 3% річних в розмірі 619,88 грн. за період з 21.11.2015 року по 30.03.2016 року, а також інфляційних втрат у розмірі 682,36 грн. суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивачем за первісним позовом до стягнення було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 9092,09 грн. за період прострочення з 21.11.2015 року по 30.03.2016 року.

Розглядаючи вказану вимогу суд виходить з наступного.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 9.1. Договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати товару покупець несе відповідальність шляхом оплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Перевіривши нарахування надані позивачем пені в розмірі 9092,09 грн. суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Позивач за первісним позовом також просить суд стягнути з відповідача 9000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

З матеріалів справи вбачається, що 05.02.2016 року між ТОВ "Теплолюкс Україна" та адвокатом ОСОБА_1, що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 370 від 01.03.2010 року, було укладено договір № 05-02/16 про надання правової допомоги.

Згідно змісту даного договору адвокат ОСОБА_1 уповноважена на представництво та захист інтересів ТОВ "Теплолюкс Україна" по справі за позовом "Будмен Інтер" про стягнення заборгованості по Договору поставки № 67(Р) від 189.04.2013 року.

Сторонами були погоджені та підписані Акти виконаних робіт: від 05.02.2016 року, від 08.02.2016 року та 31.03.2016 року.

У відповідності до умов Договору про правову допомогу, ТОВ "Теплолюкс Україна" 31.03.2016 року здійснило оплату юридичних послуг в розмірі 9000,00 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача за первісним позовом витрат на правову допомогу у розмірі 7276,99 грн., оскільки саме вказана сума є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, до розгляду з первісним позовом було прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер" за вх. № 26428, відповідно до якого останній просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс Україна" плату за зберігання товару у розмірі 388890,74 грн., а також судовий збір у розмірі 5833,36 грн.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару на умовах реалізації № 67 (Р) від 18.04.2013 року щодо виконання своїх зобов'язань, передбачених п. 5.1.3., п.5.2 договору.

Проте, під час розгляду справи, а саме 16.08.2016 року від позивача за зустрічним позовом надійшла заява за вх. № 27183 про відмову від зустрічного позову.

Розглянувши заяву ТОВ "Будмен Інтер" про відмову від позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Пунктом 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що згідно з частиною четвертою статті 78 ГПК господарський суд виносить ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, а відповідно до частини п'ятої цієї ж статті приймає рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем. Проте суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача - про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 ГПК у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї - небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши заяву ТОВ "Будмен Інтер", відповідно до ст. 78 ГПК України, суд дійшов висновку, що відмова позивача за зустрічним позовом від позову заявлена уповноваженим представником, прийняття відмови від позову не порушує прав і охоронюваних законом інтересів сторін. Окрім того, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи даних про можливість порушення відмовою від позову ще чиїх-небудь прав та інтересів, суд приходить до висновку про те, що відмова позивача за зустрічним позовом від позову не суперечить чинному законодавству.

З огляду на наведене, відмова ТОВ "Будмен Інтер" від зустрічного позову підлягає прийняттю судом.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України провадження по справі підлягає припиненню, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Таким чином, провадження у даній справі в частині зустрічних позовних вимог підлягає припиненню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Наслідком припинення провадження у справі є недопустимість повторного звернення до господарського суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 124, 129 Конституції України, статтями 193, 216, 230, 233 Господарського кодексу України, 6, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 44, 49, 75, 78, п. 1-1, п. 4 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Припинити провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 18879,48 грн. за відсутністю предмету спору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер" (61145, м. Харків, вул. Клочківська, 119-А, код ЄДРПОУ 33119743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс Україна" (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15, код ЄДРПОУ 33635413) - 24311,07 грн. основного боргу, 9092,09 грн. пені, 682,36 грн. інфляційних, 619,88 грн. 3% річних, 7276,99 грн. витрат на правову допомогу, 1114,19 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

В частині стягнення заборгованості у розмірі 12687,52 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 1723,01 грн. - відмовити.

Прийняти відмову ТОВ "Будмен Інтер" від зустрічного позову.

Припинити провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог.

Повне рішення складено 05.09.2016 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/1935/16