Рішення

від 30.08.2016 по справі 362/445/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/445/15-ц Головуючий у І інстанції Корнієнко С. В. Провадження № 22-ц/780/2916/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 46 30.08.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

30 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді Лівінського С. В.

суддів: Мережко М. В.,

ОСОБА_2

за участю секретаря судового засідання Петленко І.О.,

розглянувши справу за позовом Васильківського міжрайонного прокурора Київської області, що діяв в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Київській області та Державного підприємства "Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту Фізіології рослин і генетики ОСОБА_3 Наук України" до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, недійсним державного акту на право власності на землю за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області звернувся до суду із вказаним вище позовом.

Просив визнати незаконним і скасувати рішення Глевахівської селищної ради від 27 березня 2007 року в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки, визнати недійсним державний акт на право власності на цю земельну ділянку, та скасувати його державну реєстрацію, визнати відсутнім право власності ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку та витребувати її з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України».

Посилався, що рішенням селищної ради від 27 березня 2007 року було передано у власність ОСОБА_6 з земель, що знаходилися у постійному користуванні державного підприємства, земельну ділянку площею 0,1050 га для будівництва і обслуговування жилого будинку по вул.Оксамитна 14 в селищі Глеваха Васильківського району Київської області.

26 червня 2007 року відповідач ОСОБА_6 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 757765, кадастровий номер 3221455300:03:008:0012.

Оскільки спірна ділянка знаходилася у постійному користуванні державного підприємства, вважає, що її передача у власність ОСОБА_6В порушує права позивача. Глевахівська селищна рада, діяла за відсутності для цього повноважень і з порушенням законодавства України.

Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2015 року позов задоволено частково.

Ухвалою того ж суду від 14 березня 2016 року заяву ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Відповідач ОСОБА_6В подала апеляційна скарга та просила заочне рішення суду через порушення судом норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Головне управління Держземагенства у Київській області, Державне підприємства "Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту Фізіології рослин і генетики ОСОБА_3 Наук України", Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області в судове засідання не з'явилася, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Ці сторони, а також прокурор заочне рішення суду не оскаржили.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності, тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Глевахівська селищна рада, прийнявши оскаржуване рішення в частині надання у власність ОСОБА_6 земельної ділянки, діяла за відсутності для цього повноважень і з порушенням ч. 3 ст. 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності ОСОБА_3 академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», ч. 5 ст. 116, ч. 9 ст. 149 та ч. 2 ст. 150 ЗК України, а також з порушенням порядку визначення цільового призначення спірної земельної ділянки та зміни її цільового призначення.

При цьому суд поклав в основу рішення надану прокурором інформацію Управління Держземагентства у м. Василькові та Васильківському районі та графічне зображення (викопіювання) із зазначенням місць взаємного розташування земельних ділянок про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221455300:03:008:0012 має перетин з земельними ділянками ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».

Колегія судів з цим висновком міськрайонного суду погодитися не може.

З матеріалів справ вбачається таке.

20 травня 2002 року державному підприємству «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (далі - ДП «ДСВ ІФРГ НАН України») видано державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 001432-270, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102.

Рішенням № 219-11-V Глевахівської селищної ради від 27 березня 2007 року, відповідачеві передана у власність земельна ділянка, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, в смт. Глеваха, вул. Оксамитна, 14.

На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування Управління Держкомзему у Васильківському районі зареєстровано та видано державний акт серії ЯД №757765 ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,105 га для будівництва та обслуговування жилого будинку з кадастровим номером 3221455300:03:008:0012, яка розташована по вул. Оксамитна, 14 в смт. Глеваха Васильківського району Київської області.

Згідно з положеннями ст. ст. 1 та 3 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, за захистом яких кожна особа має право звернутися до суду.

У відповідності до положень статті 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна із сторін повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

З положень ст. ст. 57 і 58 ЦПК України вбачається поняття доказів в цивільному процесі та їх допустимість.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Згідно із ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів, розглядаючи спір, покладені в основу рішення суду докази не може визнати належними і допустимими.

Наведені інформація та графічне зображення (викопіювання) були надані прокурору на його запит у зв'язку з прокурорською перевіркою дотримання вимог земельного законодавства стороною у справі, що зацікавлена в її результатах, з посиланням на інформацію свого підлеглого структурного підрозділу.

Що ж до графічного зображення (викопіювання), то воно виготовлено з кольорового фото доступного кожному інтернет ресусу - Публічної кадастрової карти України і, окрім приблизного розташування спірних земельних ділянок з посиланням на їх кадастрові номери, даних щодо розміру, площі та меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), на якій виникло накладення(перетин) спірних земельних ділянок, а також інших даних, що мають суттєве значення для справи не містять.

Не можуть бути належним і допустимими доказами на підтвердження порушення прав держави в особі Головного управління Держземагенства у Київській області та ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» також лист підприємства - зацікавленої у справі сторони про те, що земельна ділянка відповідача розташована на його землях і підприємство дозволу на її вилучення зі складу його земель не надавало та державний акт на право постійного користування землею.

Крім того, наведені докази явлють собою не завірені належним чином і поганої якості фотокопії документів.

Інших доказів на підтвердження порушення прав держави в особі цих сторін, а також даних щодо розміру, площі та меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), на якій виникло це порушення сторонами по справі не надано.

Оскільки, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі землеустрою, топографії, картографії і геодезії, а виконавцем робіт, згідно з Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 N 376, має бути юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням, колегією суддів роз'яснено сторонам їхні права та обов'язки, а також попереджено про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій.

Однак клопотань щодо призначення по справі експертизи заявлено не було.

Крім того, положеннями ст. ст. 316, 317, 321 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованих Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), що положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Разом з тим, прокурором, в порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, окрім іншого, не доведено перед судом, що втручання держави у право власності ОСОБА_4 на землю здійснюється на підставі закону, є виправданим і дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка страждає від втручання.

Доводи апеляційної скарги, щодо порушення прокурором строку позовної давності, на думку колегії суддів, є обґрунтованими.

Однак, колегія суддів вважає, що рішення суду має бути скасоване та ухвалене нове рішення про відмову в позові на підставі п. 2) ч. 1 ст. 309 ЦПК України, через невідповідність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими,

При цьому колегія суддів, у відповідності до положень ч. 3 ст. 303 ЦПК України рахує за можливе вийти за межі доводів апеляційної скарги.

Керуючись ч. 3 ст. 209, ст. 218, ст. ст. 303, 304, п. 2) ч. 1 ст. 307, п. 2) ч. 1 ст. 309 ст. ст. 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволені позову Васильківського міжрайонного прокурора Київської області, що діє в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Київській області та Державного підприємства "Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту Фізіології рослин і генетики ОСОБА_3 Наук України" відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя С.В. Лівінський

Судді: М.В. Мережко,

ОСОБА_2