Ухвала

від 12.09.2016 по справі 823/378/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/378/16 Головуючий у 1-й інстанції: Каліновська А.В. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

12 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс плюс" про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Айова" звернулось до суду з адміністративним позовом до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області (індексний номер 28237185 від 15.02.2016).

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 19 липня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс", посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

Сторони до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.11.2005 між ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ "Айова" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення строком на 5 років, загальною площею 0,99 га, яка розташована в адміністративних межах Кобриново-Гребельської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, кадастровий номер - НОМЕР_2, що належить орендодавцю на праві власності, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1. Вказаний договір оренди зареєстрований відділом Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області 03.12.2012 за НОМЕР_3.

25.02.2016 між орендарем та орендодавцем підписано додатковий договір до основного договору оренди землі. Відповідно до п. 4 додаткового договору, сторони погодили продовження строку дії договору на 7 років, в зв'язку з чим загальний строк дії договору становитиме 17 років з моменту його укладення (державної реєстрації та/або державної реєстрації права оренди земельної ділянки за договором).

У період дії зазначеного договору оренди землі державний реєстратор Тальнівського районного управління юстиції 15.02.2016 прийняв рішення індексний номер 28237185 про реєстрацію за ТОВ "ВП "Імпульс плюс" права оренди на вищевказану земельну ділянку, на підставі договору оренди від 15.09.2015 № 104, що укладений ТОВ "ВП "Імпульс плюс" з ОСОБА_2, строк дії договору 10 років та починається з 03.12.2017.

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 8 ст. 93 ЗК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ч. 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі").

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 5 Закону № 1952 встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх змінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до ст. 15 Закону № 1952 державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їхні обтяження.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону № 1952 орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.

Частиною 4 ст. 15 Закону № 1952 встановлено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Отже, п. 1 ч. 1 ст. 15 Закону № 1952 на державного ресторатора покладено обов'язок здійснювати перевірку поданих до державної реєстрації документів.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 9 Закону №1952 державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Тобто до кола повноважень державного реєстратора входить дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення в заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження, а також встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно. Крім того, саме зазначені положення Закону встановлюють межі дослідження наведених юридичних фактів. Цими межами і є подані документи та права, які з них виникають.

Межею встановлення юридичних фактів щодо речових прав на нерухоме майно або їх обтяжень, які виникли внаслідок правочину, є сам правочин. Державний реєстратор має провести аналіз змісту та форми документів, оскільки, по-перше, для державної реєстрації може подаватися підроблений документ, а тому відповідальність перед законним власником за проведення державної реєстрації прав на підставі такого документа може нести держава в особі державного реєстратора; по-друге, при складанні документа особа, яка здійснювала його підготовку, може допустити технічну помилку у імені суб'єкта, адресі об'єкта або в інших відомостях, у зв'язку з чим зі змісту цього документа будуть витікати протиріччя.

Державний реєстратор у силу свого правового статусу не може сліпо слідкувати документам тих органів, які їх видали. За нього несе відповідальність держава, а тому він повинен робити все в межах його компетенції для того, щоб надати учасникам обороту нерухомості державні гарантії охорони та захисту їх прав на нерухомість. Ця обставина, у свою чергу, має позитивно впливати на весь оборот об'єктів нерухомого майна й захищеність прав його учасників, оскільки мінімізує ризики державної реєстрації прав на нерухоме майно або їх обтяжень з помилками.

Наведене відповідає засадам державної реєстрації прав, закріплені в статті 3 Закону №1952, зокрема, частині 2 цієї норми, яка обумовлює, що держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, державний реєстратор прав на нерухоме майно є суб'єктом встановлення юридичних фактів, за посередництвом яких у учасників цивільних правовідносин виникають, змінюються або припиняються речові права на нерухоме майно та/або їх обтяження. Коло юридичних фактів, які підлягають встановленню, а також юридичний інструментарій (засоби, способи, підходи), що може використовуватися державним реєстратором для встановлення юридичних фактів, передбачаються нормами чинного цивільного законодавства та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. N 868. Особливістю процесу встановлення юридичних фактів державним реєстратором прав на нерухоме майно є те, що предметом його дослідження, а тому і основним джерелом інформації, є задокументовані відомості, оскільки участь заявника в процесі реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень обмежується подачею та отриманням документів, а також можливістю отримання інформації про хід розгляду заяви.

Така правова позиція викладена, зокрема, в Роз'ясненні Міністерства юстиції України від 07.07.2012 р. "Державний реєстратор прав на нерухоме майно як суб'єкт встановлення юридичних фактів у цивільному праві".

Частиною 2 ст. 24 Закону № 1952 встановлено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Так, зокрема відповідно до ч. 1 ст. 24 Закон № 1952 у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем;6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

При цьому, згідно із п. 8-1 ч. 2 ст. 9 Закону №1952 державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 01.01.2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства, чинного на момент реєстрації таких прав, проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 29.09.2015 у справі 802/37191, яка підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах на підставі частини 2 статті 161 та частини 1 статті 244-2 КАС України.

Як роз'яснила Державна реєстраційна служба України у своєму листі № 2951/05-15-13 від 06.08.2013 року "Щодо запобігання випадків подвійної реєстрації прав оренди на земельну ділянку за різними набувачами", з метою недопущення одночасного існування державної реєстрації декількох прав оренди на одну земельну ділянку, у випадку проведення державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, сформовану у результаті виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), державному реєстратору слід запитувати інформацію про наявність або відсутність зареєстрованих договорів у органів, що здійснювали таку реєстрацію до 01.01.2013 року, зокрема виконавчих комітетів сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

Аналогічним чином державним реєстратором має здійснюватися перевірка фактів наявності або відсутності зареєстрованих договорів оренди земельних ділянок, заяви про державну реєстрацію права оренди яких подаються до реєстраційної служби.

Разом з тим, оскаржуваним рішенням (в період дії договору оренди землі від 30.11.2005 укладеного з фізичною особою ОСОБА_2 та ТОВ "Айова") зареєстровано за ТОВ "ВП "Імпульс плюс" право оренди вищевказаної земельної ділянки, яке виникне з 03.12.2017, тобто на майбутнє.

Суд наголошує, що сторони договору мають право визначати будь-який строк, з якого почнуть діяти їхні права та обов'язки. Однак з огляду на системний аналіз вказаних законів, на переконання суду, державній реєстрації підлягає виключно діюче речове право і за умови, що відносно його предмета в цей період відсутні інші діючі зареєстровані цього виду речові права.

За приписами ст. 17 Закону України «Про оренду землі», об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, в даному випадку ТОВ "ВП "Імпульс плюс" набуло права оренди земельною ділянкою кадастровий номер - НОМЕР_2 в лютому 2016 року, після прийняття реєстратором оскаржуваного рішення (15.02.2016), під час дії договору оренди з ТОВ "Айова".

Отже, саме з цього моменту земельна ділянка вважається переданою в користування товариству. Натомість, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт передачі від ТОВ "Айова" земельної ділянки до ТОВ "ВП "Імпульс плюс", а також припинення договору оренди землі з ТОВ "Айова".

Враховуючи вищевикладене, реєстрація права оренди земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 за ТОВ "ВП "Імпульс плюс" зумовила одночасне існування права користування земельною ділянкою декількома суб'єктами господарювання, що є порушенням чинного законодавства, а також інтересів позивача, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано первинно.

Вказане свідчить про те, що рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 28237185 від 15.02.2016 є протиправним, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 4 статті 3 Закону № 1952 права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 липня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І. Мєзєнцев

суддя В.В.Файдюк

суддя Є.В.Чаку

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Чаку Є.В.

Файдюк В.В.