Окрема ухвала

від 12.06.2018 по справі 823/378/16

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С. В. , Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю.

Справа № 823/378/16

Провадження № 11-374апп18

І. Короткий виклад історії справи

1. У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) Айова (далі - позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області (далі - державний реєстратор) від 15 лютого 2016 року (індексний номер 28237185) (далі - оскаржуване рішення), на підставі якого за ТзОВ ВП Імпульс плюс зареєстроване право оренди належної ОСОБА_8 (далі - власник) земельної ділянки.

2. Позов мотивувало таким :

2.1. На час прийняття оскаржуваного рішення земельна ділянка перебувала у користуванні позивача згідно з договором оренди, укладеним 30 листопада 2005 року з її власником строком на п'ять років. 3 грудня 2012 року цей договір був зареєстрований відділом Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області, про що внесений у Державний реєстр земель запис № 712408364008394. Позивач вважав, що вказаний договір на момент звернення до суду є чинним.

2.2. У квітні 2016 року позивач дізнався, що 15 вересня 2015 року ТзОВ ВП Імпульс плюс уклало з власником договір оренди тієї ж самої земельної ділянкина 10 років, починаючи з 3 грудня 2017 року. Цей договір був підставою для прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення.

2.3. Позивач вважав, що державний реєстратор не перевірив наявність/відсутність суперечностей між заявленим ТзОВ ВП Імпульс плюс правом на користування земельною ділянкою і вже зареєстрованими правами інших осіб на цю земельну ділянку, чим допустив подвійну державну реєстрацію речового права.

3. 19 липня 2016 року Черкаський окружний адміністративний суд прийняв постанову, якою позов задовольнив. 12 вересня 2016 року Київський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.

4. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій мотивовані тим, що 25 лютого 2016 року позивач і власник земельної ділянкипогодили продовження строку дії договору оренди ще на 7 років, у зв'язку з чим загальний строк дії цього договору становить 19 років з моменту його укладення (п. 4 додаткової угоди № 2). Суди вказали, що за ЗакономУкраїни від 1 липня 2004 року Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у редакції, чинній на час проведення оскаржуваної державної реєстрації (далі - Закон № 1952-IV), здійснення запиту для встановлення наявності або відсутності вже зареєстрованих речових прав, які виникли до 1 січня 2013 року на об'єкт нерухомого майна є обов'язком, а не правом державного реєстратора. Однак відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, належно не перевірив наявності зареєстрованого права на відповідну земельну ділянку за ТзОВ Айова та неправомірно здійснив повторну реєстрацію договору оренди однієї і тієї ж ділянки. Внаслідок цього склалася ситуація, за якої земельна ділянка була передана в оренду різним орендарям одночасно, чим порушуються інтереси позивача, за яким право такої оренди зареєстроване раніше.

5. 30 вересня 2016 року ТзОВ ВП Імпульс плюс подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій поряд з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права вказало на те, що суди помилково розглянули спір за правилами адміністративного судочинства. Просило скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

6. 12 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду постановою залишила без задоволення касаційну скаргу, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін (далі також - постанова).

7. ВеликаПалата Верховного Суду мотивувала постанову так :

7.1. Предметом перевірки у цій справі є виключно дотримання державним реєстратором (як суб'єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, правомірність здійснення повторної реєстрації похідного речового права - права користування земельною ділянкою у разі наявного та зареєстрованого тотожного права на ту саму земельну ділянку за іншим користувачем.

7.2. Питання правомірності/неправомірності набуття позивачем або третьою особою права користування на згадану вище земельну ділянку, як і питання, пов'язані з реалізацією прав на неї її власником або дотримання умов укладених ним цивільно-правових угод перед судом не порушені. Тобто, спір не має ознак приватноправового та має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

7.3. Велика Палата Верховного Суду не застосувала правові висновки, викладені у її постановах від 4 та від 18 квітня 2018 року (у справах № 817/1048/16 та № 804/1001/16 відповідно), а також у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15, оскільки вважала, що спірні правовідносини у справі № 823/378/16 не пов'язані з виконанням/невиконанням умов договорів оренди та правомірністю їх укладення. А саме виникненням спірних правовідносин з невиконання умов цивільно-правових угод у згаданих справах (за участю державного реєстратора) обґрунтовані висновки судів про непідсудність цих справ судам адміністративної юрисдикції.

7.4. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зважала на те, що ТзОВ ВП Імпульс-плюс не позбавлене права на звернення до державного реєстратора та на розгляд цим суб'єктом владних повноважень заяви про державну реєстрацію права з учиненням відповідних записів за відсутності передбачених для цього Законом № 1952-IV перешкод, адже скасування рішення про державну реєстрацію не призводить до скасування підстави її проведення.

ІІ. Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована

8. Згідно з частиною першою статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

9. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України Про судоустрій і статус суддів Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

10. Згідно з частиною четвертою статті 346 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

11. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції (частина шоста статті 346 КАС України).

12. 28 березня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу № 823/378/16 на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки вважав, що ТзОВ ВП Імпульс плюс оскаржує судові рішення, зокрема, через порушення судами правил предметної юрисдикції.

13. Не можемо погодитися з думкою більшості колег, які підтримали постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року.Вважаємо, що ця справа не мала розглядатися за правилами адміністративного судочинства. А тому Велика Палата Верховного Суду повинна була скасувати рішення суддів першої й апеляційної інстанцій і закрити провадження у справі.

14. На наш погляд, не маючи належних підстав, Велика Палата Верховного Суду відступила від своєї правової позиції в аналогічних справах про те, що спори про так звану подвійну оренду земельних ділянок розглядаються за правилами цивільного чи господарського судочинства (див. постанови ВеликоїПалати Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16).

15. Вважаємо, що цими діями Велика Палата Верховного Суду порушила принцип формування єдиної правозастосовної практики.

А. Висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в інших справах, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах

16. Розглянемо детальніше справи, в яких Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори про подвійну оренду не розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

17. Справа № 817/1048/16 :

17.1. ТзОВ Горинь Агро (орендар) оскаржувало рішення державного реєстратора щодо реєстрації права оренди на земельні ділянки. Підставою для пред'явлення позову стало те, що державний реєстратор повторно зареєстрував право оренди на ті ж самі земельні ділянки за іншим орендарем (ТзОВ Гоща-Мілк ) під час дії укладених з ТзОВ Горинь Агро договорів оренди землі, які були чинними та в судовому порядку недійсними не визнавалися.

17.2. Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі, оскільки вважав, що заявлені вимоги мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.

17.3. Велика Палата Верховного Суду постановою від 4 квітня 2018 року залишила без змін рішення судів першої й апеляційної інстанцій. На думку Великої Палати Верховного Суду, незважаючи на те, що ТзОВ Горинь Агро не висуває вимоги щодо визнання права на користування земельними ділянками, питання правомірності укладення цивільно-правових угод, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постане перед судом, який буде вирішувати спір. Скасування рішень приватного нотаріуса з проведення реєстраційних дій за договорами оренди землі обов'язково будуть впливати на майнові права тієї юридичної особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів і вважала обґрунтованими висновки судів першої й апеляційної інстанцій про закриття провадження у цій справі.

18. Справа № 804/1001/16 :

18.1. ТзОВ Скорпіон (орендар) оскаржувало рішення державного реєстратора щодо реєстрації права оренди на земельні ділянки. У 2004 році орендар уклав договори оренди 2 земельних ділянок з їх власником - фізичною особою. Ці договори у 2005 році були зареєстровані в Державному реєстрі земель і з урахуванням додаткових угод термін їх дії становив до 31 грудня 2019 року. Особа, яка набула право власності на ці земельні ділянки в порядку спадкування, 11 листопада 2015 року уклала з ТзОВ Агрофірма Христофорівське інші договори оренди, які стали підставою для державної реєстрації прав нового користувача.

18.2. Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі, оскільки вважав, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

18.3. Велика Палата Верховного Суду постановою від 18 квітня 2018 року залишила без змін рішення судів першої й апеляційної інстанцій. Мотивувала висновок тим, що скасування рішень про державну реєстрацію прав за договором оренди землі вплине на майнові права ТзОВ Агрофірма Христофорівське , з яким укладені нові договори оренди. Тому Велика Палата Верховного Суду вважала, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірні правовідносини пов'язані з порушенням прав ТзОВ Скорпіон на користування земельними ділянками та мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.

19. Натомість, у справі № 823/378/16, яка розглядалася 12 червня 2018 року, Велика Палата Верховного Суду дійшла іншого висновку, хочаспір також стосувався оскарження рішення державного реєстратора щодо повторної реєстрації права оренди на земельну ділянку. Фактичні обставини справи зводилися до того, що на момент прийняття оскаржуваного рішення первинний договір оренди, укладений позивачем з власником-фізичною особою, був чинним, а право оренди позивача було зареєстроване у Державному реєстрі земель 3 грудня 2012 року. Позивач вважав, що державна реєстрація права оренди на цю ж земельну ділянку на підставі договору оренди від 15 вересня 2015 року, укладеного її власником з ТзОВ ВП Імпульс плюс , є неправомірною.

20. З огляду на вказане вважаємо, що усправах № 817/1048/16, № 804/1001/16 і у справі № 823/378/16фактичні обставини, характер правовідносин між сторонами, предмет і підстави позовів є подібними.

21. Висловлення Великою Палатою Верховного Суду у постанові в справі № 823/378/16 правової позиції, діаметрально протилежної до попередньо висловленої, про віднесення спорів з подвійної оренди земельних ділянок до юрисдикції адміністративних судів, на наш погляд, порушує сталість і єдність судової практики.

22. Наведений у постанові аргумент Великої Палати Верховного Суду про те, що вона не вважає за можливе застосування у справі № 823/378/16 правових висновків, викладених в інших її постановах, вважаємо необґрунтованим з огляду на подібний характер предметів і підстав позовів у цій справі та у справах № 817/1048/16 і № 804/1001/16 .

Б. Підстави для відступу від висновків, сформульованих в інших справах, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах

23. Зазвичай, відступ від попередньої правової позиції може мати місце у випадку застосування динамічного тлумачення, функції якого пов'язані з виправленням помилок та неузгодженостей в офіційній інтерпретації і з еволюційним тлумаченням та забезпеченням функціональної стабільності Основного закону чи іншого джерела права (див.: Гончаров В. В. Динамічне тлумачення юридичних норм / Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України / Редкол.: П.М.Рабінович (голов. ред.) та ін. Серія І. Дослідження та реферати. Вип. 27. Львів: СПОЛОМ, 2013. С. 181).

24. Для прикладу, причинами динамічного тлумачення у практиці Верховного Суду США є: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту (зміни в суспільному житті країни, розвиток законодавства штатів, розвиток світового законодавства) (див.: Гончаров В. В. Вказ. праця. С. 182 ).

25. У системі загального права допускається скасування попередніх прецедентів ( overruling of precedent ) і вважається, що прецеденту можна не слідувати, якщо його можливо відрізнити з огляду на зміну відносин у суспільстві з моменту його прийняття чи якщо змінилися відповідні правові принципи. Прецедентом можна знехтувати, якщо він був вирішений per incuriam, тобто якщо при його прийнятті з певних причин не були застосовані належні приписи законодавства чи прецеденти або вони були невірно витлумачені. Прецедент також може бути визнаний неправильним і таким, що підлягає скасуванню, якщо на практиці він не діє (див.: Шевчук С. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні. - К.: Реферат, 2007. -С. 381-382 ).

26. Чи не вперше у рішенні від 25 квітня 1978 року в справі Tyrer v. the United Kingdom (заява № 5856/72, § 31) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) - це живий інструмент. і вона має тлумачитися в світлі умов сучасності.

27. У рішенні від 27 вересня 1990 року в справі Cossey v. the United Kingdom (заява № 10843/84, § 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоча він формально не зв'язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.

28. У рішенні від 18 січня 2001 року у справі Chapman v. the United Kingdom (заява № 27238/95, § 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших Договірних Державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.

29. Для прикладу, у рішенні від 22 березня 2012 року у справі Konstantin Markin v. Russia (заява № 30078/06) Велика Палата ЄСПЛ, зокрема, відзначила, що у рішенні від 28 березня 1998 року в справі Petrovic v. Austria проведення різниці за ознакою статі для одержання виплат у відпустці по догляду за дитиною визнане таким, що не порушувало статтю 14 Конвенції. Австрія мала широку свобода розсуду внаслідок значних розбіжностей, що існували у 80-х роках між правовими системами Договірних Держав у сфері таких виплат. ЄСПЛ зробив висновок, що на той час європейський консенсус у відповідній сфері був відсутній, оскільки більшість Договірних Держав не передбачали такої відпустки для батька чи відповідні виплати для батьків-чоловіків (див. рішення ЄСПЛ у справі Petrovic v. Austria , § 38-42). Однак у рішенні від 31 березня 2009 року в справі Weller v. Hungary (заява № 44399/05, § 30-35)ЄСПЛ відступив від підходу, зайнятого у рішенні в справі Petrovic v. Austria , та визнав, що відсутність права на отримання відповідних виплат для біологічного батька, коли матері, прийомні батьки й опікуни мають таке право, рівнозначна дискримінації за ознакою статусу батька. Після ухвалення рішення у справі Petrovic v. Austria регулювання права на відпустку для батька у Договірних Державах змінилося, і тепер законодавство абсолютної більшості європейських країн передбачає, що така відпустка може бути надана як матері, так і батькові. ЄСПЛ вважав, що вказане ілюструє, як суспільство просунулося у напрямку рівнішого розподілу між чоловіками та жінками відповідальності за виховання їхніх дітей, і що роль чоловіків у догляді за дітьми отримала визнання. ЄСПЛ вважав, що він не може ігнорувати широко поширені та такі, що постійно розвиваються, погляди і пов'язані з ними правові зміни у національному законодавстві Договірних Держав із зазначеного питання ( Konstantin Markin v. Russia , § 139-140).

30. З огляду на викладене, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку у певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

31. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, ВеликаПалата Верховного Суду може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

32. У Великої Палати Верховного Суду у постанові в справі № 823/378/16 були відсутні підстави вважати, що її висновки, сформульовані у постановах у справах № 817/1048/16 і № 804/1001/16 є помилковими. Крім того, за два місяці з моменту вирішення питання про необхідність розгляду спорів щодо подвійної оренди земельних ділянок за правилами цивільного судочинства, суттєві зміни (які би могли зумовити відступ від попередніх висновків Великої Палати Верховного Суду) ні у регулюванні правовідносин оренди земельних ділянок, ні у регулюванні процедури державної реєстрації відповідних прав не відбулися.

Судді Великої Палати Верховного Суду С. В. Бакуліна О. Р. Кібенко Д. А. ГудимаЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаВ. Ю. Уркевич