Ухвала

від 14.09.2016 по справі 820/5206/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2016 року м. Київ К/800/45160/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Приходько І.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Філіп Морріс Україна»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 року

у справі № 820/5206/15

за позовом приватного акціонерного товариства «Філіп Морріс Україна» (далі - позивач, ПрАТ «Філіп Морріс Україна»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Харкові)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПрАТ «Філіп Морріс Україна» звернулось у травні 2015 року до суду з позовом до СДПІ з ОВП у м. Харкові про скасування податкових повідомлень-рішень від 19.12.2014 року № 0000284200 та № 0000294200.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2015 року позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2015 року. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 14, 54, 138, 139, 193, 198, 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України); ст. ст. 4, 15 Закону України «Про захист прав споживачів»; ст. 61 Конституції України; ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995 року; ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України; ст. ст. 71, 86, 195, 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, вважає касаційну скаргу позивача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з такими контрагентами: ТОВ «Укрпапір» з податку на прибуток за 2013 року та з податку на додану вартість за період квітень, травень, серпень 2013 року; ТОВ «Альтер Его Україна» з податку на додану вартість за період лютий 2014 року, результати якої оформлено актом від 09.12.2014 року № 372/28-09-42-10/00383231, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено суму податкового кредиту у загальному розмірі 423 357,00 гривень, що призвело до порушення п. 200.2 ст. 200 ПК України, заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 423 357,00 гривень, а також занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду на суму 423 357,00 гривень; пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України за 2013 рік на 73 606,00 гривень.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.12.2014 року: № 0000284200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 423 357,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 211 680,00 гривень; № 0000294200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 73 606,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 36 803,00 гривні.

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки у ході розгляду справи податковим органом не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Тобто, податковий кредит складається із сум податку на додану вартість нарахованого (сплаченого) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, видана платником податку.

Водночас, судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що податкова накладна не є вичерпним первинним документом для нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки визначальною умовою для формування податкового кредиту за певними господарськими операціями є придбання товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом апеляційної інстанції, основними видами діяльності ПрАТ «Філіп Морріс Україна» є, зокрема, 16.00.0 - виробництво тютюнових виробів та 51.35.0 - оптова торгівля тютюновими виробами. Фактично у періоді, що перевірявся, позивач здійснював господарську діяльність з виробництва та оптової реалізації тютюнових виробів, а також експорт/імпорт тютюнової сировини та тютюнових виробів.

При цьому, у ході розгляду справи встановлено, що у перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські правовідносини з: ТОВ «Альтер ЕГО Україна» за договором поставки від 07.05.2012 року № PMU/12-042, на підставі якого у лютому 2014 року позивачем придбано рукавички BLUETOOTH (жіночі та чоловічі), шарфи чоловічі «Буковель», сувенірні мапи світу, рукавички TOUCH SCREEN, флеш-накопичувачі та інше, на загальну суму 2 048 727,72 гривень, в тому числі ПДВ - 341 454,62 гривні; ТОВ «Укрпапір» (продавець) за договором поставки від 19.06.2012 № PMU/12-051, на підставі якого в квітні, травні та серпні 2013 року позивачем придбано вечірні сукні жіночі, піджаки, сорочки та штани чоловічі, комбінезони, куртки, шапки, пояси, жилетки, футболки, на загальну суму 491 412,00 гривень, в тому числі ПДВ - 81 902,00 гривні.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаними правочинами, та фактичного тримання зазначеного товару позивачем долучено до матеріалів справи копії податкових та видаткових накладних, прибуткових ордерів, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних, платіжні доручення, акти прийняття-передачі виконаних робіт з виготовлення уніформи та платіжних доручень.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги твердження позивача, що товари, придбані у вказаних контрагентів використовувалися товариством в господарській діяльності з метою проведення заходів інформування повнолітніх споживачів тютюнових виробів про продукцію позивача, під час проведення яких передбачалася безоплатна роздача подарунків з метою просування продукції (тютюнових виробів) позивача, а особи, які безпосередньо контактували зі споживачами тютюнових виробів повинні були бути одягнені в уніформу, яка дозволяла ідентифікувати таких людей, як осіб, що представляють інтереси позивача.

Оскільки, які вірно зауважено судом апеляційної інстанції, позивачем не надано доказів, що товари отримані ним від ТОВ «Альтер Его Україна» та ТОВ «Укрпапір» мали логотипи ПрАТ «Філіп Морріс Україна», не зазначено, яким чином вказані товари інформували споживачів про продукцію (тютюнові вироби), що реалізує позивач, про її якість та властивості, не надано доказів, введення спеціальної уніформи для працівників підприємства, а також того, що роздача товарів споживачам тютюнових виробів та товари, в які під час проведення інформаційних заходів були одягнені робітники позивача вплинули на позитивний результат від продажу тютюнових виробів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, щодо завищення позивачем податкового кредиту по вказаним постачальникам ТОВ «Альтер Его Україна» та ТОВ «Укрпапір», а також заниження податку на додану вартість на суми 341 455,00 гривень за лютий 2014 року та на суму 81 902,00 гривні за квітень, травень, серпень 2013 року.

За змістом пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; є) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Положеннями пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України визначено, що до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); є) витрати на транспортування, перевалку, страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, що витрати понесені позивачем наслідками здійснення спірних господарських операцій з ТОВ «Укрпапір» є витратами на проведення інформаційних заходів та промоакцій щодо просування продукції ПрАТ «Філіп Морріс Україна».

Відповідно до п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених ст. 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами пп. 140.1.5 п. 140.1 ст. 140 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що позивачем не надано належних доказів в підтвердження використання отриманої від ТОВ «Укрпапір» продукції в межах власної господарської діяльності для просування тютюнових виробів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б спростували висновки податкового органу щодо порушення товариством вимог податкового законодавства.

Таким чином, судом апеляційної інстанції у повній мірі визначено безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ПрАТ «Філіп Морріс Україна», а тому правомірно відмовлено у їх задоволенні.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Філіп Морріс Україна» - відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 року у справі № 820/5206/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: І.В. Приходько Є.А. Усенко