Ухвала

від 14.09.2016 по справі 552/3211/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/3211/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2490/16Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів : Обідіної О.І., Панченка О.О.,

при секретарі Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 25 липня 2016 року

та на окрему ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 25 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод" про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду ,-

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Полтавський машинобудівний завод" про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та моральної шкоди.

У позові зазначав, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2015 року з врахуванням змін, внесених до нього рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 14 січня 2016 року визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» №21 від 30 березня 2015 року про звільнення позивача з посади терміста в ПАТ «Полтавський машинобудівельний завод» за прогул без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП України, визнано розірваним трудовий договір, оформлений наказом №17 від 20 березня 2014 року, укладений між ПАТ «Полтавський машинобудівельний завод» та ОСОБА_2, з ініціативи працівника на підставі заяви від 24 березня 2015 року про звільнення в зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України з 06 квітня 2015 року, змінено дату та формулювання причини звільнення позивача з ПАТ «Полтавський машинобудівельний завод» в зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України з 06 квітня 2015 року та зобов'язано ПАТ «Полтавський машинобудівельний завод» внести запис у трудову книжку ОСОБА_2 в зв'язку із зміною дати та формулювання причин звільнення. Відповідачем безпідставно допущено затримку виконання вказаного рішення про зміну формулювання причин його звільнення та зобов'язання внести відповідний запис до трудової книжки, що створило перешкоди для його подальшого працевлаштування.

Тому ОСОБА_2 просив суд стягнути з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» на його користь 4044 грн. 80 коп. середнього заробітку відповідно до статті 236 КЗпП України та 2000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 25 липня 2016 року позов ОСОБА_3 до ПАТ "Полтавський машинобудівний завод" про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та про відшкодування моральної шкоди в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду у зв'язку з поданням позивачем заяви про залишення позову без розгляду.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 25 липня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - відмовлено.

Окремою ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 25 липня 2016 року повідомлено про виявлені під час розгляду справи порушення Територіальній державній інспекції праці у Полтавській області, запропонувавши вирішити питання про проведення перевірки роботи:

Фізичної особи підприємця ОСОБА_4, Фізичної особи підприємця ОСОБА_5, Малого підприємства Фірма «Стек» з питань дотримання законодавства про працю.

З рішенням суду та окремою ухвалою не погодився позивач ОСОБА_2, який їх оскаржив, просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі Вважає, що рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням матеріального та процесуального права. Також просив скасувати окрему ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 25 липня 2016 року, оскільки вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно із ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції віно встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2015 року визнано незаконним та скасовано наказ №21 від 30 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади терміста в ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» за прогул без поважних причин пункт 4 статті 40 КЗпП України, визнано розірваним трудовий договір оформлений наказом №17 від 20 березня 2014 року, укладений між ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» та ОСОБА_2 з ініціативи працівника на підставі заяви від 24 березня 2015 року про звільнення в зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, умови колективного договору на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України з 06 квітня 2015 року.

Змінено дату та формулювання причини звільнення ОСОБА_2 в зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України з 06 квітня 2015 року та зобов'язано ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» внести запис у трудову книжку ОСОБА_2

Також визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» №35 від 03 березня 2015 року про оголошення догани ОСОБА_2

Стягнуто з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_2 660 грн. 43 коп. втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, стягнуто 790 грн. 46 коп. заробітної плати з врахуванням індексації за період з червня 2014 року по березень 2015 року. Стягнуто з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_2 6067 грн. 20 коп. вихідної допомоги, 14 662,40 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунків з працівником. Стягнуто з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» на користь позивача 14662,40 грн. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду в сумі 5 000 грн.

Згідно з рішенням апеляційного суду Полтавської області від 14 січня 2016 року, рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 жовтня 2015 року змінено: зменшено визначені судом розміри середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та за весь час вимушеного прогулу з 14662,40 грн. до 14257,92 грн.

Також судом першої інстанції правильно встановлено, що на виконання судових рішень відповідачем ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» 16 березня 2016 року до трудової книжки позивача ОСОБА_2 внесено відповідний запис про зміну формулювань причин звільнення.

17 березня 2016 року виконавче провадження закінчено на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне повне виконання).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на ст.236 КЗпП України, згідно якої встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу в разі затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, виплатити середній заробіток або різницю в заробітку за час затримки.

За правилами ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд, розглядає цивільні справи на інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно що цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Колегія суддів, вважає вірним висновок суду першої інстанції, що вимоги позивача задоволенню не підлягають, так, як після набрання рішенням законної сили розпочинається стадія його виконання, на яку положення ст. 236 КЗпП України не розповсюджуються.

Також, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно ст. 236 КЗпП підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки при виконанні подібних рішень суду не передбачено.

Відповідно до ст. 237 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано переконливих доказів щодо наявності підстав для відшкодування йому відповідачем моральної шкоди.

Посилання апелянта на не застосування положень ч. 8 ст. 8 ЦПК України (аналогія закону), не ставлять під сумнів правильність рішення суду першої інстанції через те, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що вказана норма (ст.. 236 КЗпП України), регулює інші правовідносини.

Крім того, достатнього правового обґрунтування застосування положень ч. 8 ст. 8 ЦПК України позивач не навів.

Слід зазначити, що аналогія закону застосовується, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Тобто, оскільки порядок виконання рішень судів визначений Законом України «Про виконавче провадження», а спеціальної норми КЗпП України, щодо наслідків невчасного виконання рішення сущу щодо зміни формулювання підстав звільнення не містить, підстави для застосування аналогії закону із ст. 236 КЗпП України відсутні.

Разом з тим, в силу принципів змагальності (ст.. 10 ЦПК України) та диспозитивності (ст.. 11 ЦПК України) у суду відсутні підстави виходу за межі позовних вимог, оскільки від заявлених позовних вимог залежить правова позиція відповідача, який також має право на судовий захист.

Доводи апелянта про право позивача на захист порушеного права із урахування практики Європейського суду з прав людини не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Так, колегія суддів звертає увагу, що право на захист порушеного права, не виключає обов'язку позивача належним чином обґрунтувати позовні вимоги, а суд, розглянути справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів наданих сторонами та іншими учасниками процесу, із дотримання положень ЦПК України.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Також, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правомірно постановлено окрему ухвалу у відповідності до законодавства, оскільки під час судового розгляду виявлено ознаки складу правопорушення.

Так, як вбачається з наданих суду листів вказаних роботодавців, ОСОБА_2 відмовлено в прийнятті на роботу з тих підстав, що його було звільнено з ПАТ «Полтавський машинобудівний завод» на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (прогул), та оскільки однією із умов прийняття на роботу до ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, фірма « Стек» є відсутність попереднього порушення умов трудового законодавства.

Зазначені дії свідчать про порушення прав працівника, оскільки на час відмови в прийнятті позивача на роботу рішення суду про визнання звільнення за прогул незаконним та скасування відповідного наказу, зміну формулювання причин звільнення набрало законної сили.

Крім того, встановлення обмежень у прийнятті на роботу з тих підстав, що працівник раніше допустив порушення трудового законодавства, призводить до порушення прав працівників.

Враховуючи вищевикладене, колегія судів не знаходить підстав для скасування окремої ухвали суду, оскільки вона постановлена з метою захисту трудових прав позивача, та у відповідності до положень ст.211 ЦПК України.

Керуючись ст. ст.303,307,308, 312, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 25 липня 2016 року - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 25 липня 2016 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на окрему ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 25 липня 2016 року - відхилити.

Окрему ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 25 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді: О.І. Обідіна

ОСОБА_6