Постанова

від 15.09.2016 по справі 903/399/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2016 р. Справа № 903/399/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Драчук В. М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, представник довіреність в справі

відповідача -ОСОБА_2, представник довіреність в справі.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "ВМП"

на рішення господарського суду Волинської області від 26.07.16 у справі № 903/399/16

за позовом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Дилерський Центр "Ілліч і Ко", м. Київ

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "ВМП", м. Нововолинськ

про стягнення 38 088,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 26.07.2016 позовні вимоги ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Дилерський Центр "Ілліч і Ко" до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "ВМП" про стягнення 38 088,40 грн. - задоволено повністю.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що основна заборгованість відповідача за договором станом на день подачі позову становить 128 621,30 грн., підтверджена матеріалами справи, відповідачем не оспорюється, підставна і підлягає до стягнення з відповідача, оскільки в силу ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. А тому до стягнення підлягає 3% річних в сумі 2 813,51грн. та інфляційних втрат в сумі 10 980,06 грн., що є підставними та таким, що підлягають до стягнення в силу ст. 625 ЦК України.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "ВМП" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 26.07.2016 скасувати та прийняти нове, яким в позові ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Дилерський Центр "Ілліч і Ко" до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "ВМП" відмовити.

Зокрема, відповідач вважає, що обґрунтування на які посилається господарський суд Волинської області, як на обставину щодо задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення 38 088,40 грн. є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та відповідно рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального право.

Скаржник зазначає, що згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «гшення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справіВ» .

Звернув увагу суду на те, що 26.07.2016 р. позивач звернувся до господарського суду Волинської області з заявою про збільшення позовних вимог, якою просить стягнути з ТзОВ В«ВМПВ» 12 8621,30 грн. - основної заборгованості, 24 294,83 грн. - пені, 2 813,51грн.- 3% річних, 10980,06 грн. - інфляційних втрат. Зазначив, що відповідач отримав заяву вже після винесення судом рішення.

Скаржник зауважив, що ч. 4 ст.22 ГПК зазначено, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. В рішенні по справі 903/399/16 зазначено, що в судовому засіданні представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, але в його результативній частині фактично позовні вимоги збільшено.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не перевірив розрахунку і не надав можливості відповідачу подати свої розрахунки. Зауважив, що при розрахунку 3% річних по накладній від 16.01.2015 прострочення вказується 40 днів з 17.02.2015 по 23.03.2015, а фактична кількість днів у вказаний період становить 35 днів. В результаті розмір 3% річних становить не 84,93 грн., а 74,32 грн. Також помилково розраховані 3% річних по накладних від 28.10,2015, 30.10.2015, 11.11.2015, 23.09.2015, 03.12.2015.

Скаржник зауважив, що не погоджується із тим, що судом задоволено позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних взагалі, оскільки заборгованість погашена в повному обсязі.

В апеляційній скарзі скаржник відзначає, що суд першої інстанції не дослідив вірність реквізитів відповідача. В позовній заяві позивача та результативній частині рішення суду першої інстанції зазначений не вірний код ЄДРПОУ відповідача: 3626662, зазначив, що ТзОВ В«ВМПВ» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 3б266887, про що позивачу відомо з моменту підписання договору поставки №14-07 від 12.05.2014 року.

Скаржник зазначає, що в резолютивній частині рішення зазначено про стягнення з відповідача 2500,65 грн. судового збору. Ціна позову визначена в розмірі 164 144,66 грн. Задоволено судом позовні вимоги на суму 38 088,40 грн. Заужавив, що згідно Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №7 від 21.02.2013р. В«Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» визначено, що, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має виходити, зокрема, з такого: 4.1. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на ст.ст. 4, 22, 77, 91, 93 - 95, 94, 103, 104, 193 Господарського процесуального кодексу України, Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7, Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №6.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.08.2016, колегією суддів у складі: головуюча суддя Гудак А.В., суддя Бучинська Б.Г., суддя Філіпова Т.Л., апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 15.09.2016.

15.09.2016 на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити рішення господарського суду Волинської області від 26.07.2016 у справі № 903/399/16 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.09.2016 підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просить його скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Представник позивача в судове засідання 15.09.2016 заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить його скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача в судовому засіданні 15.09.2016, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 15.09.2016 у справі № 903/399/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 червня 2014 року між позивачем - ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Дилерський Центр "Ілліч і Ко" та відповідачем - ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю В«ВМПВ» укладений договір поставки № 14-07 від 12.06.2014.

Згідно п. 1.1 договору позивач зобов'язується поставляти та передавати у встановлені даним договором строки у власність покупця товар, що визначений в п. 1.2. договору № 14-07 від 12.06.2014 р., а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його за встановленими цінами в строки та на умовах даного договору.

Згідно п. 2.1. договору асортимент товару, що постачається за даним договором, передбачається в накладній на поставку відповідної партії товару, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно п. 6.1. приймання - передача товару здійснюється на складі покупця згідно накладної, яка підписується уповноваженими представниками обох сторін.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що приймання товару за кількістю здійснюється сторонами в момент передачі товару.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач за період з січня 2015 року по січень 2016 року поставив відповідачу товар на суму 1360471,50грн., що підтверджується:

видатковою накладною №РН-0000004 від 16.01.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000006 від 26.01.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000022 від 12.03.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000034 від 08.04.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000038 від 24.04.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000041 від 07.05.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000048 від 27.05.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000054 від 17.06.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000065 від 30.07.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000069 від 11.08.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000081 від 16.09.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000082 від 23.09.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000004 від 16.01.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000092 від 16.10.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000094 від 20.10.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000100 від 28.10.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000103 від 30.10.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000108 від 11.11.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000111 від 17.11.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000113 від 23.11.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000115 від 25.11.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000118 від 03.12.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000122 від 11.12.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000128 від 23.12.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000131 від 25.12.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000007 від 26.01.2016р.

Згідно п. 8.2 договору термін оплати товару 30 календарних днів з моменту отримання від постачальника товару.

Пунктом 13.1 договору зазначено, що даний договір набуває чинності з дати його підписання і діє до « 31» грудня 2014 р.

Проте, відповідач свої зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару своєчасно не виконав, претензій щодо якості товару не заявляв, отримання товару, інших необхідних документів не оспорював.

Таким чином, заборгованість відповідача по оплаті товару на момент звернення позивача до суду з даним позовом склала 128 621,30 грн.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правовідносини між стронами виникли на підставі договору поставки.

Частинами 1,2 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.

Згідно статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (статті 599 ЦК України).

Позивач виконав зобов'язання належним чином відповідно до умов договору, що підтверджується:

- Договором поставки № 14-07 від 12.06.2014 р.;

- видатковими накладними:

накладною №РН-0000004 від 16.01.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000006 від 26.01.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000022 від 12.03.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000034 від 08.04.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000038 від 24.04.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000041 від 07.05.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000048 від 27.05.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000054 від 17.06.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000065 від 30.07.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000069 від 11.08.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000081 від 16.09.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000082 від 23.09.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000004 від 16.01.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000092 від 16.10.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000094 від 20.10.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000100 від 28.10.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000103 від 30.10.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000108 від 11.11.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000111 від 17.11.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000113 від 23.11.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000115 від 25.11.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000118 від 03.12.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000122 від 11.12.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000128 від 23.12.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000131 від 25.12.2015р.,

видатковою накладною №РН-0000007 від 26.01.2016р.

Відповідач не виконав зобов'язання відповідно до умов договору та не надав суду доказів сплати заборгованості.

Враховуючи умови передбачені Договором поставки №7 від 04.01.2012 р., та докази наявні в матеріалах справи, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що відповідач допустив порушення умов договору поставки, оскільки свої зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару своєчасно та в повному обсязі не виконував.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія відзначає, що пунктом 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суд України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" із подальшими змінами та доповненнями, визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що 22.07.2016 р. до суду першої інстанції позивач подав заяву про збільшення позовних вимог № 177 від 20.07.2016 р. (а.с. 53), якою просить стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ВМП» на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Дилерський Центр «Іліч і Ко» 128 621,30 грн. - основної заборгованості, 24 294,83 грн.- пені, 2 813,51 грн. - 3% річних, 10 980,06 грн. - інфляційних втрат.

26.07.2016 до суду першої інстанції позивачем було подано заяву від 26.07.2016 р. про зменшення позовних вимог (а.с. 73) у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ВМП» розрахувалось по сумі основного боргу за період 08.06.2016 - 30.06.2016 включно та перерахувало ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Дилерський Центр «Іліч і Ко» 128 621,31 грн. (а.с. 74-81), тобто на момент подачі позову до суду першої інстанції 08.06.2016 р.

Судова колегія апеляційної інстанції, перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків 3% річних по вищенаведених видаткових накладних, прийшла до висновку, що за порушення зобов'язань по оплаті вартості отриманого товару підлягає до стягнення сума у розмірі 4 028,45 грн., що підтверджується розрахунком суду (а.с. 137-176). Однак позивачем заявлено до стягнення 2 813,51 грн., тому до стягнення підлягає 2 813,51 грн.

Судова колегія апеляційної інстанції, перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків інфляційних втрат в сумі 10 980,40 грн. по нижчевказаних видаткових накладних, прийшла до висновку, що за порушення зобов'язань по оплаті вартості отриманого товару підлягає до стягнення сума інфляційних втрат у розмірі 8 148,75 грн. нарахована по видаткових накладних № 0000128 від 23.12.2015; №0000131 від 25.12.2015; № 0000007 від 26.01.16 за період березень 2016, квітень 2016, травень 2016, що підтверджується розрахунком суду (а.с. 177-179). Позивачем заявлено до стягнення 10 980,40 грн., тому до стягнення підлягає 8 148, 75 грн., а тому, в стягненні 2 831,31 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Пунктом 9.5 договору сторони узгодили, що у випадку прострочення строків оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмір подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивач просить стягнути з відповідача за несвоєчасне повернення грошових коштів пеню у розмірі 24 294,83 грн. по нижче вказаних видаткових накладних.

Зокрема, позивачем здійснено нарахування пені по видатковій накладній № 0000128 від 23.12.2015 за період:

з 23.01.2016 по 17.04.2016,

з 21.04.2016 по 10.05.2016,

з 11.05.2016 по 17.05.2016,

- по видатковій накладній №0000131 від 25.12.2015 за періоди:

з 25.01.2016 по 03.06.2016,

з 07.06.2016 по 12.06.2016,

- по видатковій накладній № 0000007 від 26.01.16 за періоди:

з 26.02.2016 по 03.06.2016,

з 07.06.2016 по 21.06.2016.

Згідно статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частин 2, 3 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі; сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом; розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судова колегія апеляційної інстанції, перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків пені, прийшла до висновку, що за порушення зобов'язань по оплаті вартості отриманого товару по видаткових накладних: № 0000128 від 23.12.2015; №0000131 від 25.12.2015; № 0000007 від 26.01.16 підлягає до стягнення сума у розмірі 24 413,89 грн., що підтверджується розрахунком суду (а.с. 180-186). Однак позивачем заявлено до стягнення 24 294,83 грн., тому до стягнення підлягає 24 294,83 грн.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції, прийшла до висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та обставинами справи.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції у відповідності до п.4 ст.103 ГПК України змінено в частині стягнення 10 980,06 грн. інфляційних втрат та судового збору в сумі 2 500,65 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ВМП» залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 26.07.2016 у справі № 903/399/16 змінити в частині стягнення 10 980,06 грн. інфляційних втрат та судового збору в сумі 2 500,65 грн., виклавши його в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ВМП» (м. Нововолинськ, вул. Луцька, 3, код 36266887) на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Дилерський Центр «Ілліч і Ко» (м.Київ, вул. Бориспільська 11А, офіс 601, код 37219623) 8 148,75 грн. інфляційних втрат; 2 813,51 грн. річних; 24 294,83 грн. пені.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 2 831,31 грн. відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ВМП» (м. Нововолинськ, вул. Луцька, 3, код 36266887) на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Дилерський Центр «Ілліч і Ко» (м. Київ, вул. Бориспільська 11А, офіс 601, код 37219623) 2 279,07 грн. витрат по оплаті судового збору за подачу позовної заяви."

3. Доручити видачу наказу господарському суду Волинської області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

5. Справу № 903/399/16 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.