Рішення

від 12.09.2016 по справі 922/2076/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2016 р.Справа № 922/2076/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Гефест-2000", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка лісника", м.Харків про стягнення 217027,46 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю від 05.05.2016 року;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю від 18.07.2016 року

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Гефест - 2000" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка лісника" про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору поставки № 17/08 від 18.07.2015 року щодо вчасної поставки товару, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача 175 190,00 грн. попередньої оплати, 6 324,35 грн. інфляційних втрат, 1 925,63 грн. 3% річних та 24 540,00 грн. пені. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 липня 2016 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 18 липня 2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 15.07.2016 року від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № 23227) про зупинення провадження у справі та направлення справи до органу досудового розслідування - Червонозаводському відділенню Комінтернівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області. В обґрунтування вказаного клопотання відповідачем було подано до суду витяг з кримінального провадження № 12016220060001604.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 18.07.2016 року від відповідача надійшов відзив (вх. № 23343) на позов.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 18.07.2016 року представником позивача було надано супроводжувальний лист (вх. № 23426) із документами для долучення до матеріалів справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 18.07.2016 року представником позивача було надано заяву (вх. № 23519/16) про збільшення позовних вимог (вх. № 23519/16), в якій позивачем здійснено перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат. У своїй заяві позивач просить суд стягнути з відповідача загальну суму заборгованості в сумі 217027,46 грн., з яких 175190,00 грн. основного боргу (попередня оплата), 2386,41 грн. 3% річних, 6674,73 грн. інфляційних втрат та 32776,32 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.07.2016 року заяву (вх. № 23519/16 від 18.07.2016 року) представника позивача про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду. Розгляд справи відкладено на 01.08.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 29.07.2016 року представник відповідача надав заперечення (вх. № 24934) на позовну заяву.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 01.08.2016 року від представника позивача надійшли пояснення (вх. № 25228/16) по справі.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 01.08.2016 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення (вх. № 25227/16) з додатками.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 01.08.2016 року від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № 25245) про продовження строку розгляду справи за межами двомісячного строку, встановленого ст. 69 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.08.2016 року відмовлено в задоволенні клопотання (вх. № 23227 від 15.07.2016 року) представника відповідача про направлення матеріалів справи до органу досудового слідства та зупинення провадження у справі, задоволено клопотання (вх. № 25245 від 01.08.2016 року) представника відповідача про продовження строку вирішення спору на 15 днів за межі встановлені ст. 69 ГПК України. Розгляд справи відкладено на 29.08.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 29.08.2016 року представник позивача надав клопотання (вх. № 28185) про долучення до матеріалів справи документів.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 29.08.2016 року представник позивача надав заяву (вх. № 28230) про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.08.2016 року розгляд справи відкладено на 12.09.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 12.09.2016 року від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № 29818) про долучення до матеріалів справи документів.

Представник позивача в судовому засіданні 12.09.2016 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.09.2016 року проти позовних вимог заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

17.08.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Гефест - 2000" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хатинка Лісника" (відповідач) було укладено договір поставки № 17/08, у відповідності до умов якого відповідач зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) дубові колоті дрова 25-28 см., 30-32 см. (далі - товар (товари), а позивач зобов'язується сплатити за товар певну грошову суму і прийняти вказаний товар (товари).

Відповідно до п. п. 1.2., 1.3. договору, поставка товару здійснюється партіями, кількість товару, що входить до у партію, визначається рахунками фактурами, виписаними відповідачем та акцептованими (сплаченими) позивачем та/або видатковими накладними підписаними сторонами.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що місцем поставки товару є склад відповідача.

Згідно п. 2.2. договору, право власності на поставлені товари переходить до позивача в момент надання товару у місці поставки, визначеному пунктом 2.1. цього договору, вказаному позивачем перевізнику чи іншій особі, що діє від імені позивача.

Умовами п. 3.3 спірного договору визначено строк поставки товару - протягом 14-ти календарних днів з моменту перерахування покупцем 80% вартості товару.

Загальна кількість товару, що постачається за цим договором складає 500куб.(п'ятсот куб. метрів), (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 6.1. даного договору ціна товару встановлюється сторонами у національній валюті України у рахунках-фактурах на кожну поставку окремо. В т.ч. ПДВ 20%.

Відповідно до п. 7.1. договору поставки, оплата товару здійснюється позивачем у розмірі повної вартості кожної партії товару, шляхом безготівково переказу відповідної грошової суми на поточний рахунок відповідача, вказаний у реквізитах відповідача в цьому договорі в наступному порядку та у строки:

- 80% вартості кожної партії товару сплачується позивачем на умовах попередньої оплати товару протягом 1-го банківського дня з моменту отримання рахунка-фактури відповідача;

- 20% вартості кожної партії товару сплачується позивачем протягом 2-х банківських днів з моменту поставки товару відповідачем на умовах цього договору.

Пунктами 8.2., 8.3. договору передбачена відповідальність сторін: у випадку порушення строків сплати товару, встановлених п. 7.1. цього договору, позивач повинен сплатити на користь відповідача штраф у розмірі 10% від вартості партії товару; у випадку порушення позивачем строків сплати товару, встановлених п. 7.1. цього договору, окрім штрафу, позивач повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином та сплатив відповідачу грошові кошти в розмірі 175190,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.01.2016 року на суму 50000,00 грн., платіжним дорученням від 27.01.2016 року на суму 27910,00 грн. та платіжним дорученням від 15.02.2016 року на суму 97280,00 грн.

Проте, як зазначає позивач, відповідач своїх зобов`язань щодо поставки товару не виконав, у зв`язку з чим 18.04.2016 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензію за вих. № 84 щодо повернення перерахованих коштів (а.с. 19).

Відповідач відповіді на претензію не надав, грошові кошти в сумі 175190,00 грн., перераховані позивачем в якості попередньої оплати, не повернув, що й стало підставою для звернення останнього до суду.

Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що ТОВ "Хатинка Лісника" звернулось до Червонозаводського відділення поліції Комінтернівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, яким здійснюється досудове розслідування за заявою директора ТОВ "Хатинка Лісника" ОСОБА_3 щодо вчинення шахрайських дій посадовими особами ТОВ "Торговий Дім "Гефест-2000". Також відповідач посилається на протокол допиту свідка від 20.07.2016 року та протокол допиту свідка від 21.07.2016 року, як на підтвердження поставки товару позивачу, в обґрунтування чого надано товаро-транспортну накладну.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В даному випадку в матеріалах справи наявні докази переказу коштів позивачем на розрахунковий рахунок відповідача, які були сплачені в якості попередньої оплати за договором поставки.

Проте доказів, що підтверджували б поставку товару відповідачем в матеріалах справи відсутні.

Щодо заперечень відповідача стосовно здійснення Червонозаводським відділенням поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області досудового розслідування за заявою директора ТОВ "Хатинка Лісника" щодо вчинення шахрайських дій посадовими особами ТОВ "Торговий дім "Гефест-2000", суд зазначає наступне.

Частинами 3-4 ст. 35 ГПК встановлено, що вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Рішення господарського суду не може обґрунтовуватися тільки матеріалами слідчих органів, зокрема, постановою про порушення кримінальної справи. Преюдиціальне значення для господарського суду можуть мати лише факти, встановлені рішенням суду в цивільній справі, яке набрало законної сили, або ж вироком суду з кримінальної справи по питаннях, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Отже, в даному випадку наявність лише відкритого кримінального провадження стосовно відповідача не може бути належним доказом підтвердження здійснення останнім шахрайських дій відносно позивача, оскільки в матеріалах справи відсутній вирок суду з кримінальної справи по питаннях, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Те ж саме стосується протоколу допиту свідка, наданого відповідачем на підтвердження поставки товару позивачу, оскільки даний протокол є лише матеріалами слідчих органів та не підтверджений вироком суду.

Крім того, господарським процесуальним кодексом України не передбачено такої процесуальної дії, як допит свідка, отже протоколи, надані відповідачем, не можуть бути належними доказами в господарському судочинстві.

Щодо наданої відповідачем товаро-транспортної накладної, на підтвердження поставки товару позивачу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 27 ст.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 (в редакції станом на 2008 рік) (далі Правила), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно п. 11.1 Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля ( п. 11.4.).

За умовами п.11.5. Правил, товарно-транспортну накладну (ТТН) на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу всі екземпляри ТТН підписує водій (експедитор). Перший екземпляр ТТН (з підписом водія) залишається у вантажовідправника, другий передається водієм вантажоодержувачу, а третій і четвертий, засвідчені підписом, а в разі потреби також печаткою або штампом, вантажоодержувача, передаються перевізнику (транспортній організації чи фізичній особі-суб'єкту господарювання).

Враховуючи, що товарно-транспортна накладна являється первинним документом, вона повинна відповідати вимогам, які ставляться до таких документів.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назву документа, дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, судом досліджено товаро-транспорту накладну № 01 від 15.02.2016 року та встановлено, що вона не містить підпису особи, що прийняла товар та печатки вантажоодержувача (ТОВ "Гефест-2000").

На вищезазначеній накладній наявний підпис ОСОБА_3, печатка ТОВ "Хатинка лісника", як вантажовідправника та підпис водія/експедитора (ОСОБА_4А.).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що надана відповідачем товарно-транспортна накладна не може бути належним доказом поставки товару саме позивачу.

Щодо посилань відповідача на те, що поставка товару підтверджується також оплатою позивача яка здійснена платіжними дорученнями № 22 від 27.01.2016 року та 45 від 15.02.2016 року, в яких зазначено в призначені платежу оплата за дрова колоті, то суд зазначає, що ці докази не є доказом поставки товару, а є лише доказом перерахування коштів останньому.

Крім того, як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Отже, в даному випадку, доказом поставки товару є видаткова накладна, яка підписана обома сторонами, яка в свою чергу відсутня в матеріалах справи.

Інших доказів, що підтверджували б поставку товару позивачу, відповідачем до суду не надано.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції": п. 2.1. згідно з частиною другою статті 43 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що обставини на які посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень не можуть бути належними доказами в розумінні ст. 33 ГПК України.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги те, що факт перерахування коштів позивачем підтверджується належними доказами, а саме платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи, враховуючи те, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо поставки товару, чим суттєво порушив умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача передплати в сумі 175190,00 грн., які було перераховано відповідачу в якості авансу правомірна та обґрунтована, тому підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2386,41 грн. та інфляційних втрат в сумі 6674,73 грн., зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідальність, передбачена ст.625 Цивільного кодексу України, наступає за невиконання не будь-якого зобов`язання, а саме грошового.

Проте, суд не вбачає підстав для застосування частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми трьох процентів річних та інфляційних витрат, оскільки стягнення з відповідача суми попередньої оплати, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Такий правовий висновок зроблений у Постанові Верховного суду України від 16.09.2014р. у справі № 921/266/13-г/7, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої до стягнення з відповідача розміру 3% річних в сумі 2386,41 грн. та інфляційних витрат в сумі 6674,73 грн., а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 32776,32 грн. пені, суд, визнав їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, встановив відсутність угоди сторін про неустойку на випадок порушення зобов`язань з боку відповідача. Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Письмового договору між сторонами укладено не було, а Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та встановлює лише обмеження розміру такої неустойки, яка встановлюється за згодою сторін. Крім того, ч.3 п.2. ст. 231 Господарського кодексу України, як підстава стягнення неустойки, не приймається до уваги, оскільки зазначена норма встановлює лише розмір такої неустойки, який нараховується та стягується, відповідно до тлумачення ч. 5 зазначеної статті, лише у випадку встановлення сторонами угоди про неустойку.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ст.ст.230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст.ст. 1, 2 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року №14 передбачено, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З аналізу викладеного вбачається, що нарахування пені здійснюється за порушення грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої до стягнення з відповідача пені у розмірі 32776,32 грн., а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526,549, 623-629, 693, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка лісника" (61037, АДРЕСА_1, п/р 26007052313347 у ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 351533, код ЄДРПОУ 38775101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Гефест-2000" (61121, м. Харків, вул. Греківська, буд. 19, п/р 260020105572 у ПАТ "ПроКредитБанк", м. Київ, МФО 320984, код ЄДРПОУ 34014131) 175190,00 грн. попередньої оплати та 2627,85 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 3% річних в сумі 2386,41 грн., інфляційних втрат в сумі 6674,73 грн. та пені в сумі 32776,32 грн. в задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 15.09.2016 р.

Суддя ОСОБА_5

922/2076/16