Постанова

від 24.01.2017 по справі 922/2076/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2017 р. Справа № 922/2076/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2720Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 12 вересня 2016 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Гефест-2000", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка лісника", м. Харків

про стягнення 217 027,46 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 12 вересня 2016 року (суддя Добреля Н.С.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка лісника" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Гефест-2000" 175190,00 грн. попередньої оплати та 2627,85 грн. витрат зі сплати судового збору. В частині стягнення 3% річних в сумі 2386,41 грн., інфляційних втрат в сумі 6674,73 грн. та пені в сумі 32776,32 грн. в задоволенні позову відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору та невідповідності висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу та у письмових поясненнях ТОВ Торговий дім "Гефест-2000" просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду попередньої інстанції - без змін.

У судовому засіданні відповідач підтримав вимоги апеляційної скарги.

Позивач проти її задоволення заперечував з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача і відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом під час прийняття рішення, 17.08.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Гефест - 2000" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хатинка Лісника" (відповідач) було укладено договір поставки № 17/08, у відповідності до умов якого відповідач зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) дубові колоті дрова 25-28 см., 30-32 см. (далі - товар (товари), а позивач зобов'язується сплатити за товар певну грошову суму і прийняти вказаний товар (товари).

Пунктами 1.2., 1.3. договору сторони узгодили, що поставка товару здійснюється партіями, кількість товару, що входить до у партію, визначається рахунками фактурами, виписаними відповідачем та акцептованими (сплаченими) позивачем та/або видатковими накладними підписаними сторонами.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що місцем поставки товару є склад відповідача.

Згідно п. 2.2. договору, право власності на поставлені товари переходить до позивача в момент надання товару у місці поставки, визначеному пунктом 2.1. цього договору, вказаному позивачем перевізнику чи іншій особі, що діє від імені позивача.

Умовами п. 3.3 спірного договору визначено строк поставки товару - протягом 14-ти календарних днів з моменту перерахування покупцем 80% вартості товару.

Відповідно до п. 4.2 договору загальна кількість товару, що постачається за цим договором складає 500куб.(п'ятсот куб. метрів).

Відповідно до п. 6.1. даного договору ціна товару встановлюється сторонами у національній валюті України у рахунках-фактурах на кожну поставку окремо, в т.ч. ПДВ 20%.

Відповідно до п. 7.1. договору поставки, оплата товару здійснюється позивачем у розмірі повної вартості кожної партії товару, шляхом безготівково переказу відповідної грошової суми на поточний рахунок відповідача, вказаний у реквізитах відповідача в цьому договорі в наступному порядку та у строки:

- 80% вартості кожної партії товару сплачується позивачем на умовах попередньої оплати товару протягом 1-го банківського дня з моменту отримання рахунка-фактури відповідача;

- 20% вартості кожної партії товару сплачується позивачем протягом 2-х банківських днів з моменту поставки товару відповідачем на умовах цього договору.

Пунктами 8.2., 8.3. договору передбачена відповідальність сторін: у випадку порушення строків сплати товару, встановлених п. 7.1. цього договору, позивач повинен сплатити на користь відповідача штраф у розмірі 10% від вартості партії товару; у випадку порушення позивачем строків сплати товару, встановлених п. 7.1. цього договору, окрім штрафу, позивач повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином та сплатив відповідачу грошові кошти в розмірі 175190,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.01.2016 року на суму 50000,00 грн., платіжним дорученням від 27.01.2016 року на суму 27910,00 грн. та платіжним дорученням від 15.02.2016 року на суму 97280,00 грн.

Проте, як зазначає позивач, відповідач своїх зобов`язань щодо поставки товару не виконав, у зв`язку з чим 18.04.2016 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензію за вих. № 84 щодо повернення перерахованих коштів.

Відповідач належним чином на претензію не відреагував, відповіді не надав, грошові кошти в сумі 175190,00 грн., перераховані позивачем в якості попередньої оплати, не повернув.

У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Судом попередньої інстанції у рішенні зазначено, що заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що ТОВ "Хатинка Лісника" звернулось до Червонозаводського відділення поліції Комінтернівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, яким здійснюється досудове розслідування за заявою директора ТОВ "Хатинка Лісника" ОСОБА_3 щодо вчинення шахрайських дій посадовими особами ТОВ "Торговий Дім "Гефест-2000". Також, відповідач посилається на протокол допиту свідка від 20.07.2016 року та протокол допиту свідка від 21.07.2016 року, як на підтвердження поставки товару позивачу, в обґрунтування чого надав товаро-транспортну накладну.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В даному випадку в матеріалах справи наявні докази переказу коштів позивачем на розрахунковий рахунок відповідача, які були сплачені в якості попередньої оплати за договором поставки.

Проте, докази, що підтверджували б поставку товару відповідачем в матеріалах справи відсутні.

Щодо заперечень відповідача стосовно здійснення Червонозаводським відділенням поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області досудового розслідування за заявою директора ТОВ "Хатинка Лісника" щодо вчинення шахрайських дій посадовими особами ТОВ "Торговий дім "Гефест-2000", слід зазначити наступне.

Частинами 3-4 ст. 35 ГПК встановлено, що вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Рішення господарського суду не може обґрунтовуватися тільки матеріалами слідчих органів, зокрема, постановою про порушення кримінальної справи. Преюдиціальне значення для господарського суду можуть мати лише факти, встановлені рішенням суду в цивільній справі, яке набрало законної сили, або ж вироком суду з кримінальної справи по питаннях, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Отже, в даному випадку наявність лише відкритого кримінального провадження стосовно відповідача не може бути належним доказом підтвердження здійснення останнім шахрайських дій відносно позивача, оскільки в матеріалах справи відсутній вирок суду з кримінальної справи по питаннях, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Те ж саме стосується протоколу допиту свідка, наданого відповідачем на підтвердження поставки товару позивачу, оскільки даний протокол є лише матеріалами слідчих органів та не підтверджений вироком суду.

Крім того, господарським процесуальним кодексом України не передбачено такої процесуальної дії, як допит свідка, отже протоколи, надані відповідачем, не можуть бути належними доказами в господарському судочинстві.

Щодо наданої відповідачем товаро-транспортної накладної, на підтвердження поставки товару позивачу, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 27 ст.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 (в редакції станом на 2008 рік) (далі Правила), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно п. 11.1 Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля ( п. 11.4.).

За умовами п.11.5. Правил, товарно-транспортну накладну (ТТН) на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу всі екземпляри ТТН підписує водій (експедитор). Перший екземпляр ТТН (з підписом водія) залишається у вантажовідправника, другий передається водієм вантажоодержувачу, а третій і четвертий, засвідчені підписом, а в разі потреби також печаткою або штампом, вантажоодержувача, передаються перевізнику (транспортній організації чи фізичній особі-суб'єкту господарювання).

Враховуючи, що товарно-транспортна накладна являється первинним документом, вона повинна відповідати вимогам, які ставляться до таких документів.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назву документа, дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, судом досліджено товаро-транспорту накладну № 01 від 15.02.2016 року та встановлено, що вона не містить підпису особи, що прийняла товар та печатки вантажоодержувача (ТОВ "Гефест-2000").

На вищезазначеній накладній наявний підпис ОСОБА_3, печатка ТОВ "Хатинка лісника", як вантажовідправника та підпис водія/експедитора (ОСОБА_4А.).

На підставі чого, суд дійшов правомірного, на думку колегії суддів, висновку, що надана відповідачем товарно-транспортна накладна не може бути належним доказом поставки товару саме позивачу.

Щодо посилань відповідача на те, що поставка товару підтверджується також оплатою позивача, яка здійснена платіжними дорученнями № 22 від 27.01.2016 року та 45 від 15.02.2016 року, в яких зазначено в призначені платежу оплата за дрова колоті, то такі докази не є доказом поставки товару, а є лише доказом перерахування коштів останньому.

Крім того, як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права» , підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Тобто, доказом поставки товару є видаткова накладна, яка підписана обома сторонами, і яка відсутня в матеріалах справи.

Інших доказів, що підтверджували б поставку товару позивачу, відповідачем не надано.

Враховуючи вищенаведене, висновок суду першої інстанції, що обставини на які посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень не можуть бути належними доказами в розумінні ст. 33 ГПК України є правомірним і обґрунтованим.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги те, що факт перерахування коштів позивачем підтверджується належними доказами, а саме платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи, враховуючи те, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо поставки товару, чим суттєво порушив умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача передплати в сумі 175190,00 грн., які було перераховано відповідачу в якості авансу правомірна та обґрунтована, тому підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2386,41 грн. та інфляційних втрат в сумі 6674,73 грн., зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідальність, передбачена ст.625 Цивільного кодексу України, наступає за невиконання не будь-якого зобов`язання, а саме грошового.

Проте, суд не вбачає підстав для застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо стягнення з відповідача суми трьох процентів річних та інфляційних витрат, оскільки стягнення з відповідача суми попередньої оплати, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Враховуючи викладене, суд у рішенні дійшов висновку про необґрунтованість заявленої до стягнення з відповідача розміру 3% річних в сумі 2386,41 грн. та інфляційних витрат в сумі 6674,73 грн. і правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Стосовно вимоги в частині стягнення 32776,32 грн. пені, колегія суддів зазначає, що вона не підлягає задоволенню, оскільки угода сторін про неустойку на випадок порушення зобов`язань з боку відповідача відсутня.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Письмового договору між сторонами укладено не було, а Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та встановлює лише обмеження розміру такої неустойки, яка встановлюється за згодою сторін.

Крім того, ч. 3 п. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, як підстава стягнення неустойки, не приймається до уваги, оскільки зазначена норма встановлює лише розмір такої неустойки, який нараховується та стягується, відповідно до тлумачення ч. 5 зазначеної статті, лише у випадку встановлення сторонами угоди про неустойку.

Крім того, згідно ст. ст.230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст.ст. 1, 2 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року №14 передбачено, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З аналізу викладеного вбачається, що нарахування пені здійснюється за порушення грошового зобов'язання.

На підставі наведеного, вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 32776,32 грн. є такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд дійшов висновків, підтверджених матеріалами справи, при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, твердження, викладені у скарзі, спростовуються висновками суду першої інстанції, а тому, підстав для його скасування у колегії суддів немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12 вересня 2016 року у справі №922/2076/16 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 27.01.2017 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Хачатрян В.С.