Постанова

від 21.09.2016 по справі 820/4530/16

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

21 вересня 2016 р. № 820/4530/16

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Тимошенко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПФ Данко Декор" до Головного управління державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "ПФ Данко Декор" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління державної фіскальної служби у Харківській області від 26.07.2016 р. №0001181403, №0001161403 та №0001171403, прийняті відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представники позивача за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що фахівцями Головного управління державної фіскальної служби у Харківській області була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "ПФ "Данко Декор" (податковий номер 35777106) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2015 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2015 р., за результатами якої 07.07.2016 р. був складений акт за № 367-20-10-14-03-08/35777106, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ, внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 2185572 грн., у тому числі за 2015 рік у сумі 2185572 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження ПДВ на суму 2141773 грн., у тому числі за серпень 2015 р. у сумі 99824 грн., за вересень 2015 р. у сумі 86256 грн., за жовтень 2015 р. у сумі 363843 грн., за листопад 2015 р. у сумі 651006 грн., за грудень 2015 р. у сумі 974790 грн. та зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) на 35507 грн., у т.ч. у грудні 2015 р. - 35507 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки 26.07.2016 року відповідачем стосовно позивача були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_1 форми «Р», яким донараховано податкове зобов'язання по податку на додатну вартість у сумі 3 212 659,50 грн. (у тому числі за основним платежем 2 141 773,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 070 886,50 грн.),

- № НОМЕР_2 форми «Р», яким донараховано податкове зобов'язання по податку на прибуток у сумі 2 185 572,00 грн. (у тому числі за основним платежем 2 185 572,00 грн.),

- № НОМЕР_3 форми «В-4», яким зменшено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по податку на додатну вартість у сумі 35 507 грн.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Так, в мотивувальній частині акту перевірки від 07.07.2016 року №368-20-10-14-03-08/35777106 зазначається, що відповідно до висновків актів зустрічних звірок (перевірок) складених іншими органами ДПС відносно контрагентів ТОВ «ПФ «Данко Декор» в ході проведення перевірок органами ДПС було встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності у постачальників контрагента позивача по ланцюгу постачання ТОВ «Фарбапромпостач» за ЄДРПОУ 39052462, технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності, а отже угоди, які були укладені ТОВ «ПФ «Данко Декор» з ТОВ «Фарбапромпостач», не спричиняють реального настання правових наслідків та не були направлені на здійснення господарської діяльності, а отже протиправно були відображені у податковому обліку ТОВ «ПФ «Данко Декор».

Такий висновок відповідача, на думку суду, є хибним, виходячи з наступного.

Підставою для винесення оскаржуваних рішень слугував висновок податкового органу про порушення контрагентом позивача - ТОВ «Фарбапромпостач» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства, а правочини укладені з даними контрагентами мають ознаки нереальності здійснення, на що суд зазначає про таке.

Так, позивачем до перевірки були надані документи про рух безготівкових коштів, які підтверджують факт виконання ТОВ «ПФ «Данко Декор» зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

Доказів повернення цих коштів до ТОВ "ПФ «Данко Декор», наявності у ТОВ «ПФ «Данко Декор» та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання акт перевірки не містить.

Суд зазначає, що за правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податків призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, документи про рух безготівкових коштів є належними та допустимими доказами реальності вчинених між ТОВ «ПФ «Данко Декор» та його контрагентами господарських операцій.

Суд звертає увагу, що у висновках акту, складеного ГУ ДФС у Харківській області ГУ ДФС у Харківській обл., зазначено про встановлення юридичної дефектності відповідних первинних документів позивача, на що суд зауважує про наступне.

Зміст вказаного терміну (юридичної дефектності відповідних первинних документів) не визначений жодним нормативно-правовим актом та, відповідно, не може бути використаний органом влади при наданні оцінки об'єкту перевірки.

ГУ ДФС у Харківській області посилається на встановлення невідповідності придбаного та реалізованого товару постачальниками контрагента позивача - ТОВ «Фарбапромпостач», але при цьому ГУ ДФС у Харківській області до акту перевірки від 07.07.2016 року №368-20-10-14-03-08/35777106 не було надано рішення суду, яке б набрало законної сили, щодо визнання судом фіктивних правочинів, укладених між ТОВ «ПФ «Данко Декор» та його контрагентами або рішення суду, яке б набрало законної сили, щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності їх вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

У цьому зв'язку суд зазначає, що ЦК України, ГК України, ані будь-який інший закон не встановлюють нікчемність договору з підстав складання податковим органом акту перевірки (акту про неможливість проведення зустрічної перевірки).

При судовому розгляді встановлено, що на час складання акту перевірки від 07.07.2016 року №368-20-10-14-03-08/35777106 доказів щодо постановлення та набрання законної сили вироку суду у кримінальному провадженні відносно ТОВ «ПФ «Данко Декор» або ТОВ «Фарбапромпостач» не було зазначено, а отже висновки акта перевірки про нікчемність правочинів не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки ґрунтуються на припущеннях.

При цьому суд зазначає, що обставини фіктивного підприємства можуть бути доведені лише обвинувальним вироком, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

Факт реальності договорів, укладених позивачем з контрагентами, про виконання робіт (надання послуг) підтверджується наданими первинними документами та податковими накладними, які оформлені відповідно до приписів чинного Законодавства. Первині бухгалтерські документі містять всі необхідні для цілей оподаткування відомості про обсяг, зміст та вартість спірних операцій та підтверджують їх фактичне виконання, поряд з іншими наданими первинними документами вони не можуть бути підставою для визнання договорів нікчемними, а господарських операцій -безтоварними.

Таким чином, висновок ГУ ДФС у Харківській області про юридичну дефектність відповідних первинних документів, що унеможливлює підтвердження реальності здійснення господарських відносин із постачальниками ТОВ «ПФ «Данко Декор», є необгрунтованим, не відповідає обсягу проведеної перевірки.

При цьому суд звертає увагу на приписи закону, як такі: у п. 186.1 ст. 186 ПК України зазначено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп. «б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

В свою чергу, відсутність власного спеціального автотранспорту у контрагентів позивача жодним чином не вказує неможливість виконання постачання товару.

Разом із тим, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 08.09.2009 р. у справі №21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Водночас, контрагенти позивача при постачанні товарів могли застосовувати в якості працівників сумісників, а також укладати цивільно-правові угоди на виконання певного виду робіт та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності. Чинним законодавством не заборонено використовувати залучені трудові ресурси, при цьому, діюче законодавство не містить визначення трудового ресурсу необхідного для здійснення поставки товару позивачеві.

Отже, з огляду на наявні первинні документи та фактичні дані, податковим інспекторам було підтверджено, що ТОВ «ПФ «Данко Декор», ТОВ «ФАРБАПРОМПОСТАЧ» мали всі необхідні матеріально-технічні та трудові ресурси для здійснення спірних господарських операцій з постачання товарів, а придбані ТМЦ використовувалися ТОВ «ПФ «ДАНКО ДЕКОР» для забезпечення власної господарської діяльності.

Позивачем надані належні докази використання отриманих ТМЦ від вказаних контрагентів у власній господарській діяльності, а також докази отримання прибутку від таких операцій, що дає можливість пересвідчитись у фактичній наявності мети за такими спірними господарськими операціями.

Згідно укладених відповідних договорів позивач придбав у контрагентів ТМЦ, які в подальшому реалізовувалися кінцевим споживачам. Адже за відсутності факту покупки робіт/товарів фактично не було б і продажу цих робіт, тобто якби ТОВ «ПФ «Данко Декор» не придбавав у ТОВ «ФАРБАПРОМПОСТАЧ» ТМЦ, тоді не були б виконані його зобов'язання перед покупцями..

За таких обставин, ТОВ «ПФ «Данко Декор» обґрунтувало наявність господарської мети та економічної доцільності при укладанні зазначених вище правочинів.

Суд звертає увагу на те, що листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 також визначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Щодо посилання податкового органу на фіктивність укладених договорів, оскільки відсутні документи на транспортне перевезення, то суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р. товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна ч накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

За змістом пункту 11.1 цих Правил товарно-транспортна накладна є основним документами на перевезення вантажів.

Таким чином, товарно-транспортна накладна за встановленою формою є обов'язковою для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк є підставою для проведення розрахунків за договором перевезення, а також для списання та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей.

Однак у розглядуваному випадку зі змісту договорів між позивачем та його контрагентами не випливає, що замовником перевезення виступав покупець (ТОВ "ПФ «Данко Декор»).

Тобто, позивач не брав участі у відносинах з перевезення вантажу, а відтак наявність або відсутність товарно-транспортних накладних як підтверджувальних документів не має юридичного значення. Подання товарно-транспортних накладних за наявності первинних документів на підтвердження фактичного отримання та оплати товару (видаткової накладної, виписки з банківського рахунку тощо) не є обов'язковим у зв'язку з тим, що у даному спорі не оцінюється правомірність формування позивачем податкового кредиту за операцією з перевезення товарів.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Як свідчать докази справи, ТОВ «ПФ «Данко Декор» зі свого боку виконало всі свої зобов'язання за договорами та чинним законодавством України. При цьому, ГУ ДФС у Харківській області не встановлено факт того, що до податкового кредиту ТОВ «ПФ «Данко Декор» включено суму податку на додану вартість, на підставі не існуючої податкової накладної, яка є у скаржника, або виписаної не платником податку на додану вартість.

Відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну

територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому

числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі

отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами

оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значся суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується меншення суми податкового боргу з податку, що виник за інші (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

При судовому розгляді встановлено, що укладені позивачем правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Про фактичне виконання вищезазначених робіт з боку позивача свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Також чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право скаржника на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що угоди між позивачем та контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства, а тому є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На час укладення вищевказаних договорів контрагенти позивача були зареєстрованими як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мали індивідуальні податкові номери, що підтверджується Свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість, отже, вони мали право видавати скаржнику вищезазначені належним чином оформлені податкові накладні, котрі є підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Таким чином, ГУ ДФС у Харківській області не має підстав стверджувати, що господарські взаємовідносини між підприємствами не були виконані, а первинні документи не відповідають вимогам діючого законодавства.

Щодо заниження податку на прибуток, то суд вважає за необхідним вказати, що згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п.134.1.1, п.п.134.1.2 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених них згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно з п.п.135.5.4 п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п.п.138.1.1. п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; є) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Згідно з п.п.138.10.3 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); є) витрати на транспортування, перевалку, страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Суд звертає увагу, що в акті перевірки податковий орган у якості доказів, що підтверджують наявність фактів порушень ним норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, лише посилається на акти складені іншими податковими органами проте складені за результатами таких заходів документи не є податковою інформацією, що суперечить приписам ст. 83 ПКУ.

Висновки перевірки мають ґрунтуватися на первинних документах, наявності яких у платників вимагає п. 2 ст. 138 ПК (для підтвердження права на включення сум до складу витрат) і п. 6 ст. 198 ПК (для підтвердження права на включення сум до складу податкового кредиту).

Акт чи податкова інформація про неможливість проведення зустрічної звірки не є тим самим, що і результати проведеної зустрічної звірки, які є джерелом отримання податкової інформації, що статтею 83 Податкового кодексу України визначене в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації контролюючими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок чи перевірок не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства платником податків в даному випадку ТОВ "ПФ Данко Декор".

Також, суд зазначає, що сам факт порушення кримінального провадження, на що мається посилання податкового органу, також не є беззаперечним доказом відсутності реального здійснення господарських операцій позивачем з його контрагентами. Вина будь-якої особи в таких випадках може бути встановлена тільки судом шляхом ухвалення вироку в кримінальній справі, що є відсутнім у спірних правовідносинах.

Нормами, які визначають обсяг документів, необхідний і достатній для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, є п. 6 ст. 198 і ст. 201 ПК. Документом, що дає право на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту платника, є податкова накладна, яка належно оформлена та належно зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Нормами, що обґрунтовують право на включення ПДВ до складу податкового кредиту, а витрат - до валових витрат платника, є пп. 1 і 3 ст. 198, п/п 1 п. 1 і п. 2 ст. 138 ПКУ, що вимагають:

- підтвердження факту здійснення господарської операції із придбання (виготовлення) товарів, робіт (послуг), що підтверджується первинними документами про здійснення господарської операції (ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні");

- пов'язаності операції, за якою виникла можливість включення ПДВ до складу податкового кредиту платника, а витрат на придбання товарів - до складу валових витрат, з господарською діяльністю платника, що визначається з метою використання в оподаткуванні (ст. 5 ПК), за п/п 36 п. 1 ст. 14 Кодексу.

Таким чином, належно оформлені між ТОВ «ПФ «Данко Декор» та його контрагентами видаткові накладні та акти здачі приймання виконаних робіт (наданих послуг) були достатньою законною підставою для ТОВ «ПФ «Данко Декор» відобразити в бухгалтерському та податковому обліку підприємства операції з придбання та реалізації товарів (робіт/послуг).

Дані зустрічних звірок контрагентів іншими податковими органами не можуть бути підставою для висновку про неправомірність віднесення позивачем сум до валових витрат та визнання податкового кредиту непідтвердженим.

Натомість до кола таких доказів можуть бути віднесені такі, що набрали законної сили обвинувальний вирок суду відносно посадових осіб платника податків за вчинення злочинів, що передбачені ст. ст. 191, 205 або 212 Кримінального кодексу України (адже метою вчинення нікчемного (недійсного) правочину або викривлення дійсних показників господарських операцій в податковому обліку платника податків є намір платника податків на заволодіння державним майном або намір платника податків на ухилення від сплати податків, зборів), рішення адміністративного суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, рішення адміністративного суду про визнання правочину недійсним тощо.

Судом встановлено, що усі контрагенти ТОВ "ПФ «Данко Декор" на момент вчинення господарських операцій із ним не були виключені та перебували у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців, що не заперечується в акті перевірки від 07.07.2016 року №368-20-10-14-03-08/35777106 та не спростовано відповідачем під час судового розгляду.

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" пеердбачено,

- якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

- якщо відомості, що підлягають внесенню до цього реєстру є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатись на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

За таких обставин покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність ні за несплату податків продавця, ні за можливу недостовірність інформацію про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер. Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Чинне законодавство, зокрема Податковий кодекс України, не встановлює обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару. Сума податку на додану вартість, включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару має сплачувати цей податок до бюджету.

Доказами порушення правил віднесення сум до валових витрат та формування податкового кредиту є матеріали перевірки платника податків, проведених з дослідженням його первинних бухгалтерських документів, а не дані актів інших податкових органів.

У листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 р. N 1936/11/13-11 зокрема говориться «саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання. Відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.».

Відповідно до п. п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - це діяльність, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу. Це визначення кореспондує зі ст. З Господарського кодексу України (далі - ГК), згідно з якою господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями; господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Отже, господарська діяльність суб'єктів підприємництва має бути спрямована на одержання прибутку, а некомерційних установ, організацій - на досягнення цілей, з метою досягнення яких вони створені. Із зазначеного слідує, що діяльність, яка не спрямована на досягнення прибутку (або інших цілей для некомерційних установ та організацій), не може буди визнана господарською, тому суми податків, нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням, виготовленням товарів та послуг, основних фондів без мети їх використання у межах господарської діяльності, не можуть бути віднесені до податкового кредиту. Відповідно, операції, що не спрямовані на одержання прибутку (інших господарських цілей), не надають права на податковий кредит (аналогічна точка зору висловлена в Інформаційний листі Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 02.06.2011 №742/11/13-11.

ВАСУ в Інформаційному листі №742/11/13-11 звернув увагу на необхідність встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та порекомендував судам перевіряти доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети в діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання, придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками, придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо; для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість, на думку ВАСУ, достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Співвідношення податкової та економічної вигод має вирішуватись наступним чином: господарська операція підлягає перекваліфікації, якщо платник податків умисно, з метою отримання доходу виключно чи переважно за рахунок податкової вигоди, провів (оформив) операцію, що надала економічний ефект (доход) менший, а податкову вигоду більшу відносно тієї операції, яка з урахуванням фактичних обставин найбільше відповідала розумним економічним (діловим) цілям.

В усіх інших випадках орган ДПС повинен дотримуватись ст. 56.4 ст. 56 Податкового Кодексу України відповідно до якого обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що під час перевірки позивача ГУ ДФС у Харківській області не було встановлено фактів проведення ТОВ "ПФ «Данко Декор" збиткових операцій, доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за договорами та наявності між ТОВ «ПФ «Данко Декор» та його контрагентами при укладанні і виконанні вказаних акті перевірки договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Окрім того, в акті перевірки не наведено доказів: неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників.

Також ГУ ДФС у Харківській області в акті перевірки не наведено доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції; відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін правочину; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб.

Водночас в акті перевірки не наведено доказів отримання ТОВ «ПФ «Данко Декор» товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж за правочином.

Таким чином, в акті перевірки відсутні посилання на докази фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких ТОВ «ПФ «Данко Декор» включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах в акті перевірки не надано.

Посилання ГУ ДФС у Харківській області в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного формування податкового кредиту за господарськими операціями ТОВ "ПФ «Данко Декор" з його контрагентами не може свідчити про неможливість фактичного постачанння товару (виконання робіт) за укладеними ТОВ «ПФ «Данко Декор» з його контрагентами договорами, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; фактів не відображення контрагентами ТОВ «ПФ «Данко Декор» у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства ГУ ДФС у Харківській області не висвітлено; спрямованість спірного правочину на реальне настання правових наслідків підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно п. 5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 727 від 20.08.2015 р. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 р. за №1300/27745; далі за текстом - Порядок №727), факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п.п.2 п.4 розд. III Порядку № 727, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язок яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів.

А від так, висновок відповідача про відсутність реального здійснення господарських операцій між ТОВ «ПФ «Данко Декор» та його контрагентами викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, у зв"язку з чим, такий висновок ГУ ДФС у Харківській області є таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 727. Крім того, акт перевірки не містять відомостей стосовно податкових повідомлень-рішень, якими б контрагентам скаржника були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з ТОВ «ПФ «Данко Декор».

При судовому розгляді відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що ТОВ «ПФ «Данко Декор» діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення, які допускали контрагенти, або що єдиною метою здійснення господарських операцій було одержання необгрунтованої податкової вигоди.

Слід зазначити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовістності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим, презюмується, що дії платника, які мають своїм результатом отримання податкової вигоди (зокрема, у вигляді зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму витрат, понесених у зв'язку з оплатою поставлених послуг) є економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій декларації та податковій звітності -достовірними, якщо податковим органом не доведено зворотне.

При цьому висновок про необґрунтованість податкової вигоди платника повинен базуватись на об'єктивній інформації, що безспірно підтверджує відсутність у діях платника розумної ділової мети та їх спрямованість виключно на створення сприятливих податкових наслідків.

А від так, саме по собі наявність зафіксованого в складеному іншим податковим органом акті перевірки контрагента позивача висновку щодо не підтвердження діяльності жодним первинним документом, наявності ознак нереальності здійснення діяльності: відсутні рух активів, зобов'язань чи власного капіталу, відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення операцій, платник не знаходиться за місцезнаходженням, відсутні основні фонди, транспортні засоби, приміщення для зберігання товарів, незначний штат працюючих не може бути підставою для висновку про незаконне формування даних податкового обліку по операціям з таким платником.

Враховуючи наведене, висновки ГУ ДФС у Харківській області про наявність вищезазначених порушень вимог ПКУ з боку позивача є неправомірними, а тому суд не може погодитися, що оскаржувані рішення є законними та обгрунтованими.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведений конституційний припис кореспондується з вимогами ч.3 ст.2 КАС України, де передбачено, що справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності

Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій

дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими

несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на

досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Викладене вище, дає підстави суду вважати, що відповідач в даному випадку діяв, не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що призводить до звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача та суперечить вимогам Основного Закону України, а тому маються підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 94 КАСУ позивачу підлягають поверненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 85106,10 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 94, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління державної фіскальної служби у Харківській області від 26.07.2016 р. №0001181403, №0001161403 та №0001171403, прийняті щодо товариства з обмеженою відповідальністю "ПФ Данко Декор".

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі міста Харкова, код: 37999628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПФ Данко Декор" (63200, Харківська область, смт. Нова Водолага, вул. Заводська, буд. 1, код ЄДРПОУ: 35777106) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 85 106,10 (вісімдесят п'ять тисяч сто шість) грн. 10 коп.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 21.09.2016 року.

Суддя Самойлова В.В.