Постанова

від 19.09.2016 по справі 910/4286/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2016 р. Справа№ 910/4286/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Шапрана В.В.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Касянчук Л.М. (довіреність №770 від 03.08.2016 р.)

від відповідача - Кочерга А.Ф. (голова правління згідно протоколу загальних зборів №36 від 16.05.2012 р.), Сенчило В.В. (довіреність №38 від 28.03.2016 р.)

від третьої особи - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-2»

на рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2016 р.

у справі №910/4286/16 (суддя Комарова О.С.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-2»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Київенерго»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-2» про стягнення з відповідача 76303,01 грн. заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 1037,36 грн. пені, 49267,77 грн. інфляційних втрат, 3668,18 грн. 3% річних, 7630,30 грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.05.2016 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Київенерго».

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.06.2016 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 44881,05 грн. основного боргу, 961,01 грн. пені, 1783,92 грн. 3% річних, 49267,77 грн. інфляційних втрат, 4488,10 грн. штрафу та 1520,73 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представники відповідача в судовому засіданні повністю підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника третьої особи.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 15.08.2016 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

25.04.2003 р. між Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом «Оболонь-2» (абонент) було укладено договір № 02340/4-05 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до п. 1 якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. №65.

Відповідно до п. 3.1 договору, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представниками постачальника спільно з представниками абонента. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання (або незначним коливанням), зняття показників може здійснюватися один раз на квартал.

За приписами п. 3.3 договору, кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності до п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України).

Згідно п. 3.4 договору, абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

За змістом п. 3.5 договору, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Щомісячно постачальник виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно договору. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 3.6 договору).

Договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 7.1 договору).

Позивач зазначив, що відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконував, внаслідок чого за період з 01.02.2013 р. по 30.09.2015 р. за ним утворилась заборгованість перед позивачем, яка, за розрахунками позивача, становить 76303,01 грн.

Як доказ наявності у відповідача заборгованості за поставлену воду та прийняті стоки позивачем було надано суду копії актів про зняття показників з приладів обліку, розшифровок рахунків абонента, платіжних вимог-доручень, дебетово-інформаційних повідомлень та звітів про зобов'язання і параметри теплоспоживання за період з серпня 2014 року по серпень 2015 року (копії документів наявні у матеріалах справи).

Додатково, як доказ наявності у відповідача заборгованості за поставлену воду та прийняті стоки, третьою особою було надано копії звітів про зобов'язання і параметри теплоспоживання за іншій період, аніж той, який було подано позивачем, а саме з лютого 2013 року по липень 2014 року (копії документів наявні у матеріалах справи).

Відповідач стверджує, що за спірний період він повністю розрахувався з позивачем, переплативши 4580,33 грн.

Крім того, відповідач наголосив на тому, що з жовтня 2005 року позивачем без узгоджень з відповідачем та внесення змін до договору, відкрито окремий рахунок по коду № 5-50123 для додаткового нарахування води, яка використовується для виготовлення гарячої води на обладнанні (бойлері), що належить окремому господарюючому суб'єкту ПАТ «Київенерго», а тому за кількість та якість надання води на підігрів позивач не несе ніяких зобов'язань і, як наслідок, не може нараховувати по окремому коду № 5-50123 кількість та якість води, що йшла на підігрів. Також відповідачем була подана заява про застосування строку позовної давності, де він просив зменшити суму основної заборгованості на 4165,80 грн.

Позивач вказав, що відкритий окремий код № 5-50123 запроваджений не тільки для гарячого водопостачання, а й для водовідведення гарячої води з 01.08.2014 р.

Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з водопостачання питної води на підігрів та водовідведення у розмірі 76303,01 грн.

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором по оплаті наданих послуг з водопостачання питної води на підігрів та водовідведення.

Статтею 11 ЦК України, передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України, визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стяттями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю природою є договором надання послуг, за умовами якого одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виробник житлово-комунальних послуг це суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

За змістом ст. 1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначався Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу №65 від 01.07.1994 р. (надалі - Правила №65).

З 18.10.2008 р. набули чинності Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 р. (далі за текстом - Правила № 190). Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Згідно п. 2.1 Правил користування № 190, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду та питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги».

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Отже, чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду. Тобто саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач. При цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Як вбачається з матеріалів справи, вказано відповідачем та не спростовано позивачем, з жовтня 2005 року позивачем без узгоджень з відповідачем та внесення змін до договору, відкрито окремий рахунок по коду № 5-50123 для додаткового нарахування води, яка використовується для виготовлення гарячої води на обладнанні (бойлері), що належить окремому господарюючому суб'єкту ПАТ «Київенерго». Таким чином, позивачем нараховано відповідачу по окремому коду № 5-50123 воду, що йшла на підігрів.

Між сторонами спору відсутні договірні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води; укладений сторонами Договір не регулює відносини сторін з приводу постачання холодної води, яка іде на підігрів; на балансі відповідача теплові пункти (котельні), з яких йому здійснюється постачання гарячої води, не перебувають, а відтак, за висновками суду, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка використовується для приготування гарячої води в розмірі 76303,01 грн.

При цьому, пунктом 1.4 Правил визначено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 р. №37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 р. за №403/6691 (надалі - «Правила приймання»), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно п. 1.2 Правил приймання, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації, та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів.

Відповідно до п. 1.4 Правил приймання, абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації; стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів). Пунктом 2.2 Правил приймання № 37 передбачено обов'язок Водоканалу забезпечити приймання, відведення і очистку вод у межах розрахункових проектних показників очисних споруд даного населеного пункту.

За змістом п. 2.4 Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих правил, місцевих правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь позивача.

Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 30.01.2014 р. у справі № 910/12493/13 від 19.02.2015 р. у справі № 27/135, у справі № 910/10175/15 від 12.01.2016 р. та № 910/19808/15 від 26.01.2016 р.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із укладенням договору відповідач був зареєстрований як абонент за адресою: м. Київ, вул. Героїв Сталінграда 42 Б. За вказаною адресою було встановлено та опломбовано один засіб обліку - водомір, присвоєно відповідачу абонентський код № 5-123 з особовим рахунком для постачання холодної води та водовідведення та для стоків гарячої води № 5-50123.

З лютого 2013 року позивач за кодом № 5-50123 обліковував розрахунки відповідача за послуги з гарячого водопостачання та водовідведення стоків гарячої води.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач зазначає, що розрахунок заборгованості позивача містить не тільки нарахування за спожите гаряче водовідведення, а також за постачання води, що йде на підігрів, яке не регулюється умовами договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором за поставлену позивачем воду, яка йде на підігрів та обліковується за кодом № 5-50123, задоволенню не підлягає.

Отже, відповідач зобов'язаний оплачувати поставлену позивачем питну воду та послуги з її відведення, а також за водовідведення обсягів води, яка обліковується позивачем за кодом № 5-50123 (водовідведення гарячої води).

Тобто, незалежно від того, для яких потреб використовувалась вода, облікована позивачем за кодом № 5-50123 (постачання питної води, що йде на підігрів, та стоки гарячої води), за умовами договору та наведених вище положень чинного законодавства відповідач повинен оплачувати тільки її стоки.

Крім того, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену воду, що йде на підігрів, є необґрунтованою, оскільки суперечить вимогам статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яка не передбачає такого виду комунальних послуг, як вода для підігріву. Також позивачем не доведено факту того, що він є виробником комунальної послуги з централізованого постачання гарячої води.

Таким чином, беручи до уваги викладені вище обставини, наявні в матеріалах справи докази та положення укладеного договору, колегія суддів погоджєуться з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з оплати послуг водовідведення (стоки).

Щодо заяви Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-2» про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Приписами ст. 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Відповідно до п.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 р., за змістом ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 1 ст. 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 ГК України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

За приписами п. 2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, а також за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом 11.03.2016 р., що підтверджується відбитком штемпеля господарського суду м. Києва на титульній сторінці позовної заяви № 634/12 від 11.03.2016 р., а спірний період заборгованості відповідача починається з 01.02.2013 р., тобто позивач загальну позовну давність, яка встановлюється тривалістю у три роки пропустив, заявляючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за лютий 2013 року.

Аналізуючи викладені сторонами доводи та факти, а також наведені норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування строку позовної давності до суми боргу нарахованої за прийняті позивачем стоки води у розмірі 1823,52 грн. за лютий 2013 року та про відмову у задоволенні позову у цій частині.

В процесі розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, відповідач на полягав на тому, що судом першої інстанції при вирішенні данного спору не було враховано оплату, здійснену відповідачем у вересні 2015 року на суму 6000,00 грн. Відповідачем додано до матеріалів справи платіжне доручення №1000 від 29.09.2015 р. на суму 21004,18 грн. В графі призначення платежу у вказаному дорученні зазначено, що частина суми, а саме 6000,00 грн. йде в оплату по коду 5-50123, за водовідведення гарячої води.

Позивач в судовому засіданні пояснив, що вказана сума була повністю зарахована ним, як сплата за воду та водовідведення по коду 5-123.

Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, а саме звіти про добові параметри теплоспоживання, акти про зняття показань з приладів обліку, а також врахувавши сплату відповідачем у вересні 2015 року, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що сума основної заборгованості складає 38881,05 грн. з розрахунку (40704,57 грн. (основна заборгованість з врахуванням сплачених відповідачем 6000,00 грн.) - 1823,52 грн. (нарахування за лютий 2013 року).

Здійснивши перерахунок розміру заборгованості відповідача за Договором, з урахуванням вищенаведеного, колегією суддів встановлено, що заборгованість (основний борг) відповідача перед позивачем за послуги з водовідведення гарячої води за період з 01.03.2013 р. по 30.09.2015 р. складає 38881,05 грн., яка і підлягає задоволенню у цьому розмірі. Наведені відповідачем докази про відсутність заборгованості за спірний період за послуги з водовідведення спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на користь позивача 1037,36 грн. пені та 7630,30 грн. штрафу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно положень ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Частиною 2 ст. 549 ЦК України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Умовами п.п. 4.1, 4.2 договору встановлено, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10 відсотків від несплаченої суми, за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Таким чином, умовами договору та ГК України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За змістом ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів приходить до висновку, що він виконаний невірно, тому колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 849,15 грн., розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, становить 3965,24 грн. В іншій частині стягнення пені та штрафу позивачу слід відмовити.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 49267,77 грн. інфляційних втрат та 3668,18 грн. 3% річних.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм ст. 625 ЦК України.

У відповідності до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно ст.ст. 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Положеннями п.п. 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів зазначає, що розрахунок штрафних санкцій було здійснено судом на суму основної заборгованості у розмірі 38881,05 грн.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що арифметично вірний розмір 3% річних становить 1540,66 грн., а інфляційних втрат - 37856,54 грн., а відтак позовні вимоги в цій чатині підлягають частковому задоволенню у вказаному розмірі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому остання підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове скасування рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2016 р. в частині суми основної заборгованості та штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-2» задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2016 р. у справі №910/4286/16 скасувати частково.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-2» (ЄДРПОУ 03327664, адреса: 04213, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 42-Б) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (код ЄДРПОУ 33788273, адреса: 01015, м. Київ, вул. Лейпизька, 1а) 38881 (тридцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят одну) грн. 05 коп. основного боргу, пені - 849 (вісімсот сорок дев'ять) грн. 15 коп., 3% річних - 1540 (одна тисяча п'ятсот сорок) грн. 66 коп., індексу інфляції - 37856 (тридцять сім тисяч вісімсот п'тдесят шість) грн. 54 коп., штраф - 3965 (три тисячі дев'ятсот шістдесят п'ять) грн. 24 коп. та судовий збір - 1246 грн. (одна тисяча двісті сорок шість) грн. 39 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (код ЄДРПОУ 33788273, адреса: 01015, м. Київ, вул. Лейпизька, 1а) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-2» (ЄДРПОУ 03327664, адреса: 04213, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 42-Б) 904 (дев'ятосот чотири) грн. 43 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/4286/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

В.В. Шапран