Рішення

від 22.09.2016 по справі 922/2454/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2016 р.Справа № 922/2454/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Доленчука Д.О.

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Балпол", м. Харків до Юридично - комерційної приватної фірми "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону", с. Перемога про стягнення 85267,68 грн. за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_1 за довіреністю № б/н від 21.07.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Балпол" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Юридично - комерційної приватної фірми "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача суми у розмірі 85267,68 грн., де: 45227,00 грн. - заборгованість; 3682,80 грн. - 3% річних; 33377,53 - інфляційні; 2980,35 грн. - пеня.

В обґрунтування позивних вимог позивач вказує, що відповідачем був отриманий від позивача товар за договором поставки № 38/13 від 01.07.2013 р., вартість якого відповідачем була оплачена частково, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем рахується заборгованість у розмірі 45227,00 грн.

Представник відповідача за вх.№ 1618 від 09.08.2016 р. надав клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності, яке судом долучено до матеріалів справи. Згідно клопотання представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 2980,35 грн., застосувавши наслідки спливу строків позовної давності про які заявлено відповідачем.

Також, представник відповідача, через канцелярію господарського суду 31.08.2016 р. за вх. № 28463, надав письмові заперечення проти позову та клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності до всіх позовних вимог, які судом долучені до матеріалів справи. Згідно них представник відповідача зазначав, що підставою застосування наслідків спливу строків позовної давності є те, що товар згідно видаткової накладної № РН-0000282 від 09.08.2013 р. на суму 89082,00 грн., в тому числі ПДВ 14847,00 грн., був повернутий відповідачем позивачу, про що свідчить податкова накладна з розрахунком коригування від 29.11.2013 р. та видаткова накладна на повернення товару № 29/11-1в від 29.11.2013 р. Також, представник відповідача вказував, що позовна заява була подана до господарського суду Харківської області 25.07.2016 р., а остання поставка товару за договором була здійснена 22.07.2013 р. згідно видаткової накладної № РН-0000254, у зв'язку з чим позов заявлено поза межами строку позовної давності.

Ухвалою суду від 08.09.2016 р. розгляд справи було відкладено на 15.09.2016 р. о 10:40.

Представники сторін до початку судового засідання призначеного на 15.09.2016 р. о 10:40 надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу (вх.№ 30403 від 15.09.2016 р.), яка судом була задоволена.

Представник позивача, через канцелярію господарського суду 15.09.2016 р. за вх. № 30409, надав документи згідно клопотання, які судом долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні призначеному на 15.09.2016 р. о 10:40 була оголошена перерва на 22.09.2016 р. о 12:20.

Представник відповідача до початку судового засідання призначеного на 22.09.2016 р. о 12:20 надав заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу (вх.№ 31401 від 22.09.2016 р.), яка судом була задоволена.

Представник позивача у судове засідання не з'явився.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, встановив наступне.

01.07.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Балпол" (постачальник) та ЮКПФ "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону" (покупець) був укладений договір поставки № 38/13 (надалі - договір).

Пунктом 1.1. договору було визначено, що постачальник постачає та передає у власність покупця нафтопродукти в асортименті, далі - товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 5.1. договору поставка товару згідно даного договору здійснюється автомобільним транспортом постачальника.

Згідно пункту 5.2. договору - асортимент, кількість, ціна та вартість кожної партії товару погоджується сторонами шляхом виставлення постачальником рахунків-фактур, які являються невід'ємною частиною даного договору. Постачальник передає покупцю рахунок-фактуру по факсимільному зв'язку в день його виставлення з послідуючим наданням оригіналу протягом 5 (п'яти) календарних днів. Оплата виставленого постачальником рахунку-фактури означає погодження покупця з умовами поставки та оплати товару.

Пунктом 4.1. договору було встановлено, що покупець оплачує товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку-фактури протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання від постачальника по факсимільному зв'язку.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв дизельне паливо на загальну суму 158628,50 грн., а саме:

- згідно видаткової накладної № РН-0000233 від 04 липня 2013 року на суму 24319,50 грн., в тому числі ПДВ 4053,25 грн.;

- згідно видаткової накладної № РН-0000254 від 22 липня 2013 року на суму 45227,00 грн., в тому числі ПДВ 7537,83 грн.;

- згідно видаткової накладної № РН-0000282 від 09 серпня 2013 року на суму 89082,00 грн., в тому числі ПДВ 14847,00 грн.

Товар (дизельне паливо) було прийняте уповноваженою особою відповідача, повноваження якої підтверджено наступними довіреностями: № 090801 від 09.08.2013 р., № 220701 від 22.07.2013 р. та № 040701 від 04.07.2013 р.

Згідно позову позивач вказує, що в день поставки партії товару постачальником було направлено покупцю рахунки-фактури про необхідність сплати вартості поставленого товару. Однак, товар був оплачений відповідачем частково та на даний час у покупця перед постачальником рахується заборгованість в розмірі 45227,00 грн. 16.05.2016 р. позивач направив відповідачу претензію вих. 01-12/05-16 від 12.05.2016 р., яка відповідачем залишена без задоволення.

Позивачем були надані до суду наступні рахунки-фактури:

- № 09/08-1 від 09 серпня 2013 року на суму 89082,00 грн., в тому числі ПДВ 14847,00 грн.;

- 04/07-1 від 04 липня 2013 року на суму 24319,50 грн., в тому числі ПДВ 4053,25 грн.;

- 22/07-1 від 22 липня 2013 року на суму 45227,00 грн., в тому числі ПДВ 7537,83 грн.

Також, позивачем в підтвердження поставки відповідачу товару за договором до суду були надані податкові накладні № 28 від 22.07.2013 р., № 7 від 04.07.2013 р. та № 16 від 09.08.2013 р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем за отриманий товар 26.07.2013 р. було сплачено позивачу 24319,50 грн., що підтверджується банківською випискою АТ "ОСОБА_2 Ворота".

Також, відповідно до розрахунку № 19 від 29.11.2013 р. коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 09.08.2013 р. № 16 за договором від 01.07.2013 р. відповідачем був повернутий позивачу товар (дизельне паливо) на суму 89082,00 грн.

Дана інформація також відображена у картки рахунку :361 позивача щодо відповідача за 2013 р.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за договором у розмірі 45227,00 грн. виникла 29.11.2013 р. та підлягала сплати позивачу відповідно до умов договору 16.12.2013 р.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість у розмірі 45227,00 грн. відповідачем не була сплачена у зв'язку з чим вона підлягає стягненню з відповідача. Також, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача за період з 16.12.2013 р. по 11.05.2016 р. 3% річних у розмірі 3263,78 грн. та інфляційні у розмірі 31387,53 грн.

Щодо клопотання представника відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності до всіх позовних вимог (вх.№ 28463 від 31.08.2016 р.), господарський суд зазначає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки сума заборгованості відповідача за договором у розмірі 45227,00 грн. виникла 29.11.2013 р., відповідачем за отриманий товар було сплачено позивачу 24319,50 грн. 26.07.2013 р., а позов подано позивачем до суду 25.07.2016 р.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Відповідно до ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статей 256 та 257 Цивільного кодексу України: позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частиною 2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що позивач розрахунок пені у розмірі 2980,35 грн. здійснив за шість місяців з 26.08.2013 р. по 26.02.2014 р., що не узгоджується з моментом виникнення заборгованості відповідача за договором, та те, що згідно приписів ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), а відповідачем заявлено про сплив строків позовної давності до вимог позивача про стягнення пені, суд дійшов до висновку, що клопотання представника відповідача вх.№ 1618 від 09.08.2016 р. про застосування наслідків спливу строків позовної давності підлягає задоволенню, у зв'язку з чим в задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 2980,35 грн. необхідно відмовити.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 45227,00 грн., 3% річних у розмірі 3263,78 грн. та інфляційних у розмірі 31387,53 грн.

Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму судового збору у розмірі 1289,80 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 256, 257, 258, 261, 267, 509, 525, 526, 530, 549, 611, 625, 628, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Юридично - комерційної приватної фірми "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону" (62422, Харківська область, Харківський район, село Перемога, вул. Першотравнева, буд. 11, ідентифікаційний код 24279194, п/р 26003052297445 в КБ "Приватбанк", м. Харків, МФО 351533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Балпол" (61060, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 36224407, п/р 26003013025702 в ПАТ "Сбербанк", МФО 320627) заборгованість у розмірі 45227,00 грн., 3% річних у розмірі 3263,78 грн., інфляційні у розмірі 31387,53 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 1289,80 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 27.09.2016 р.

Суддя ОСОБА_3