Постанова

від 27.09.2016 по справі 918/434/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2016 р. Справа № 918/434/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Савченко Г.І. ,

суддя Юрчук М.І.

при секретарі Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю від 22.09.2016р.

від відповідача: ОСОБА_2 - представник згідно договору від 29.06.2016р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Рівне

на рішення господарського суду Рівненської області

від 25.07.16 р. у справі № 918/434/16 (суддя Андрійчук О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Шериф-СВ", м.Рівне

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Рівне

про стягнення коштів в сумі 6994,35 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 25.07.2016р. у справі №918/434/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Шериф-СВ" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення коштів в сумі 6994,35грн. - задоволено частково.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шериф-СВ" 2454,00грн. боргу з орендної плати, 4354,82грн. боргу з оплати комунальних послуг з теплопостачання, 2,45грн. інфляційних, 96,95грн. пені та 1361,05грн. судового збору.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 2,69грн. пені та 83,44грн. інфляційних відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази, що доводять наявність заборгованості у ФОП ОСОБА_3 по орендній платі саме в розмірі 2454,00грн. та заборгованості з оплати комунальних послуг в розмірі 4354,82грн.;

- обґрунтовує, що оскільки відсутні докази надання послуг, виконання своїх зобов'язання за договором зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Шериф-СВ", а тому рішення суду є суперечним ст.ст.536,525,610 Цивільного кодексу України, ч.1,2,6 ст.193 Господарського кодексу України та винесено в розріз ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.08.2016р. відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 27.09.2016р..

Представник відповідача в судовому засіданні 27.09.2016р. підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 25.07.2016р. у справі №918/434/16 скасувати повністю та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні 27.09.2016р. заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 25.07.2016р. у справі №918/434/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Шериф-СВ" (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди №01/09/15ООП (далі - договір), згідно п.1.1 якого, орендодавець передає, а відповідач приймає на умовах оренди в строкове платне користування частину офісного приміщення 1-го поверху за адресою м.Рівне, вул.Шкільна, 11, загальною площею 39,7м.кв. для здійснення господарської діяльності (а.с.6-7).

Розділом 2 договору сторони встановили, що після підписання цього договору і акту прийому - передачі приміщення вважається переданим орендарю. Приміщення вважаються поверненими орендодавцю з дня підписання сторонами відповідного акту приймання - передачі (повернення) (п.п.2.1, 2.2 договору).

Відповідно до п.п.3.1 - 3.5 договору, орендна плата за один календарний місяць становить 2454,00грн. без ПДВ та починає нараховуватись з дня підписання сторонами акту приймання - передачі; орендар зобов'язаний сплачувати орендодавцю орендну плату на р/р 26002000111138 в АТ "Укрексімбанк" м.Рівне, МФО 333539, ЄДРПОУ 36171167 у готівковій або безготівковій формі в такому порядку: 100% передоплата орендної плати протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня виставлення орендодавцем рахунку за наступний місяць, але не пізніше 05 числа поточного місяця за наступний місяць оренди; вартість спожитої орендарем електричної енергії, отриманих комунальних послуг, послуг зв'язку та послуг з вивозу сміття орендар компенсує орендодавцю на підставі виставлених рахунків орендодавця протягом п'яти робочих днів з моменту отримання таких рахунків; усі розрахунки за цим договором здійснюються у гривнях України.

У відповідності до п.4.2 договору, орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити орендодавцеві орендну плату на умовах визначених цим договором.

Згідно 6.1 договору, орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду приміщення згідно з договором по акту приймання - передачі.

В силу п.8.3 договору, за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Пунктом 10.1 договору визначено, що строк оренди приміщення за цим договором укладається до 31.05.2016р. з моменту передачі приміщення орендодавцем орендарю за актом приймання - передачі.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного їх виконання сторонами (п.10.6 договору).

Договір оренди від 01.10.2015р. №01/09/15ООП підписаний сторонами та скріплено печаткою позивача.

01.10.2015р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Шериф-СВ" (орендодавець) складено, підписано та скріплено печаткою останнього акт прийому-передачі орендованого приміщення, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду приміщення площею 39,7м.кв., яке знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.Шкільна, 11, на умовах, узгоджених сторонами договором оренди від 01.10.2015р. (а.с.8).

Додатковою угодою №1 до договору оренди № 01/09/15ООП від 01.10.2015 року сторони визначили, що орендар має право укладати договори по користуванню комунальним послугами (а.с.9).

01.06.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Шериф-СВ" звернулось до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, про що свідчать копії фіскальні чеки підприємства поштового зв'язку, з претензією, в якій просило погасити заборгованість по орендній платі, компенсації за спожиту електричну енергію та комунальні послуги в сумі 6808,08грн. (а.с.10, 11).

Однак відповіді на вказану претензію відповідач не надав, заборгованість не погасив.

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Шериф-СВ" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення коштів в сумі 6994,35грн. (а.с.2-3).

Обґрунтовуючи позовну заяву, ТОВ "Спортивно-оздоровчий центр "Шериф-СВ", посилається на те, що 01.10.2015р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди № 01/09/15ООП (надалі-договір), згідно з яким позивач передав за плату у строкове користування частину офісного приміщення, площею 39,7м.кв., що знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.Шкільна,11, а відповідач прийняв у строкове користування приміщення та зобов'язався сплачувати орендну плату. Всупереч умовам договору відповідач свій обов'язок щодо сплати орендної плати за травень 2016р. та комунальних платежів за січень-квітень 2016р. не виконав, внаслідок чого сума боргу складає 6994,35грн.. За неналежне виконання умов вказаного договору позивачем нараховано 85,89грн інфляційних та 99,64грн. пені. У матеріально-правове обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ст.ст.58, 526, 530, 611, 625, 759-762 ЦК України, ст.ст.193, 230, 284-286, 291 ГК України.

Ухвалою господарського суд Рівненської області від 14.06.2016р. прийнято позовну заяву, порушено провадження у справі №918/434/16 та призначено її до розгляду.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Рівненської області від 25.07.2016р. у справі №918/434/16 позов задоволено частково (а.с.80-82).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 ст.762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 4 ст. 286 ГК України, ч.1 ст. 762 ЦК України передбачено, що строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно ч.5 ст.762 ЦК України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В силу ч.3 ст.285 ГК України, орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Аналогічний обов'язок встановлено п.4.2 договору оренди від 01.10.2015р. №01/09/15ООП.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровчий центр "Шериф-СВ" (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди від 01.10.2015р. №01/09/15ООП.

Як уже зазначалося вище, свої зобов'язання на виконання умов вищезазначеного договору позивач виконав належним чином передавши за актом прийому-передачі орендованого приміщення від 01.10.2015р. в оренду приміщення площею 39,7м.кв., яке знаходиться за адресою: м.Рівне, вул.Шкільна, 11, на умовах, узгоджених сторонами договором оренди від 01.10.2015р..

Однак, всупереч умов договору оренди від 01.10.2015р. №01/09/15ООП та вимогам чинного законодавства відповідач не сплатив орендної плати за травень 2016р. в розмірі 2454,00грн., а також не оплатив комунальних платежів за січень-квітень 2016р. в розмірі 4354,82грн..

Крім того, зазначений розмір боргу стверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000016 від 29.01.2016р. на суму 2322,45грн, №ОУ-0000032 від 29.02.2016р. на суму 1297,57грн, №ОУ-0000048 від 31.03.2016р. на суму 1163,21грн, №ОУ-0000070 від 29.04.2016р. на суму 371,59грн, оборотно-сальдовими відомостями (а.с.26-29, 39-42).

Докази погашення вказаної заборгованості відповідачем не надано та у матеріалах справи такі відсутні.

Також, до матеріалів справи позивачем долучено договір №1158 на постачання теплової енергії, укладений з ТОВ "Рівнетеплоенерго", та рахунки за послуги теплопостачання за листопад 2015р. - квітень 2016р. (а.с.75-78).

Крім того, матеріали справи не містять доказів укладення відповідачем з ТОВ "Рівнетеплоенерго" самостійного договору на теплопостачання, так само відповідачем не надано доказів встановлення ним автономного опалення у порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, за вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Рівненської області, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість з орендної плати в розмірі 2454,00грн. та комунальних платежів в розмірі 4354,82грн..

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст.610, 612 ЦК України).

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, обов'язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання.

Також, позивач за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині сплати орендної плати здійснив нарахування 85,89грн інфляційних.

Перевіривши, здійснений місцевим господарським судом розрахунок інфляційних втрат за травень 2016р., колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з його висновком та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача про стягнення з відповідача 2,45грн інфляційних втрат, а у стягненні 83,44грн. інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України слід йому відмовити.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст.549 цього Кодексу.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено, зокрема, пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України встановлено, кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зі змісту вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що обов'язковою умовою для застосування відповідальності у вигляді стягнення, зокрема, пені, за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання.

Пунктом 8.3 договору оренди від 01.10.2015р. №01/09/15ООП сторонами встановлено, що за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Крім того, позивач за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині сплати орендної плати здійснив нарахування пені в розмірі 99,64грн..

Перевіривши, здійснений місцевим господарським судом розрахунок пені, нарахованої з 06.05.2016р. по 13.06.2016р., колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з його висновком та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача про стягнення з відповідача 96,95грн пені, а у стягненні 2,69грн. пені слід йому відмовити.

Отже, з огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.32, ч.1 ст.33 та ч.2 ст.34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.

За наведених обставин, рішення господарського суду Рівненської області від 25.07.2016р. у справі №918/434/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - без задоволення.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 25.07.2016р. у справі №918/434/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Рівне - без задоволення.

2. Справу №918/434/16 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Юрчук М.І.

Віддрук. прим.:

1 - до справи,

2 - позивачу (33013, м.Рівне, вул.Бахарєва, 23),

3 - відповідачу (33000, м.Рівне, вул. Степана Бандери, 26),

4 - в наряд.