Ухвала

від 26.09.2016 по справі 552/4220/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/4220/14-ц Номер провадження 22-ц/786/2026/16Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Корнієнка В.І., Абрамова П.С., при секретарі: Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 06 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_5 про визнання права власності. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є власником 5/8 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, співвласником іншої частини є відповідач ОСОБА_2 Домоволодіння розташоване на приватизованих земельних ділянках площею 0,0196 га та 0,1000 га, право спільної сумісної власності на які зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 та матір'ю позивача ОСОБА_7, яка померла. Позивач вказувала, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті своєї матері, однак приватний нотаріус листом від 25.02.2014 року відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку після смерті її власника, її матері ОСОБА_7, оскільки вона не мала Витягу з Державного земельного кадастру та відповідно не визначено її частку у спільному майні. В зв'язку з чим, ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право власності на 5/8 частини земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 06 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 5/8 частини земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначенням для ведення садівництва за адресою АДРЕСА_1.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 2 468 грн. 13 коп.

З даним рішенням суду не погодився представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохав рішення Київського районного суду м. Полтави від 06 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом неповно з'ясовано фактичні обставини справи.

Оскільки апелянтом рішення суду фактично оскаржується лише в частині задоволених вимог позивача, в апеляційному порядку в силу ч.1 ст. 303 ЦПК України рішення в частині вимог до ОСОБА_5 і ОСОБА_5 не переглядається.

Судове засідання проводилося за участі представника апелянта, позивачки та її представника, за відсутності інших осіб, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не зявилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що зявилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України , апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_4 є власником 5/8 частин жилого будинку з відповідною частиною господарських побудов за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 26 листопада 2013 року, виданим приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Шабалтієнко Т.В. Іншим власником 3/8 частин будинку з відповідною частиною господарських побудов за вказаною адресою згідно договору купівлі - продажу від 11 листопада 2003 року є ОСОБА_2 Зазначене домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 1196 кв.м.

Згідно Державних актів на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4, земельні ділянки площею відповідно 0,0196 га та 0,1000 га перебувають у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_7, спадкоємцем якої є ОСОБА_4

Також судом встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 межує з земельною ділянкою державного фонду по АДРЕСА_2 кадастровий номер НОМЕР_5. Власниками житлового будинку з надвірними будівлями які розташовані по АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 та ОСОБА_5

Відповідно до листа приватного нотаріуса Шабалтієнко Т.В. від 25.02.2014 року вбачається, що позивачем ОСОБА_4 при оформленні її спадкових прав не було надано відповідного витягу з Державного земельного кадастру та надано в якості правовстановлюючого документа державні акти на право власності на земельні ділянки, в яких зазначена земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності спадкодавця ОСОБА_7 та ОСОБА_2, внаслідок чого у нотаріуса була відсутня можливість встановити, хто, та в яких частках є власником даної земельної ділянки.

Тобто, інший об'єкт спадщини - спірна земельна ділянка, не була у передбаченому законом порядку успадкована ОСОБА_4, а нотаріусом в свою чергу не було здійснено державної реєстрації права власності останньої на спірну земельну ділянку.

Тому, звертаючись у липні 2014 року до суду з позовом ОСОБА_4 просила винести межі земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 в м. Полтаві в натурі відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3 та НОМЕР_4, виділити їй в користування 5/8 частин земельних ділянок площею 748 кв.м. та визнати право власності на вказану частину земельної ділянки.

Так, рішенням Київського районного суду м. Полтави від 2 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 16 вересня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 16 вересня 2015 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про визначення порядку користування спірною земельною ділянкою та визнання права власності на відповідну частину земельної ділянки, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 02 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 16 вересня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 06 травня 2016 року позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою залишено без розгляду (т.2 а.с.53). Тому, ОСОБА_4 остаточно просила суд, визнати за нею право власності на 5/8 частин земельних ділянок площею 748 кв.м. в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах, тому ОСОБА_4 успадкувала відповідне право на ту частину спірної земельної ділянки, якою фактично користувалась спадкодавець ОСОБА_7 та яка відповідає її частці у житловому будинку, господарських та інших спорудах.

Розглядаючи спір, в межах апеляційної скарги. судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до положень ст.ст. 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Так, місцевим судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги згідно ст. 1261 ЦК України після померлої ОСОБА_7, яка в передбаченому законом порядку прийняла спадщину.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Тобто, правило статті 1225 ЦК про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди, до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.

Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що до позивача як спадкоємця майна померлої ОСОБА_7 в порядку спадкування перейшло право власності на 5/8 частини земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Разом з цим, визнаючи за позивачем ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначенням для ведення садівництва за адресою АДРЕСА_1, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що частка в земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд визначається відповідно до належної позивачу частки у праві власності на домоволодіння, а тому при визначенні частки при спадкуванні земельної ділянки, що не пов'язана з обслуговуванням житлового будинку, підлягають застосуванню норми ч.2 ст. 372 ЦК України.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту даної норми закону, вбачається, що її положення не породжують, а підтверджують наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, якщо воно не визнається, заперечується або оспорюється іншою особою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Згідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За таких обставин, зважаючи на те, що у позивач в установленому законом порядку позбавлений можливості оформити право власності на спадкове майно, а у відповідача наявні сумніви щодо наявності у позивача такого права у розмірах зазначених позивачем, на думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого та законного висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на частину спільного майна сторін, в порядку спадкування.

Доводи апелянта, щодо передчасності зазначеного висновку суду, зважаючи на можливість набуття права власності позивачем на спірне майно в позасудовому порядку, не можуть братися до уваги, оскільки вони спростовуються наявними у справі доказами, та є необґрунтованими виходячи з неправильного тлумачення положень норм закону, які регулюють дані правовідносини.

Колегія суддів вважає, що вказаний вище висновок місцевого суду зроблений на підставі всебічно і повно з'ясованих обставин, відповідно до наведених вище вимог закону та з урахуванням висновків і мотивів, наведених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, які згідно ч. 4 ст. 338 ЦПК України є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.

Керуючись ст. 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 06 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ Г.Л. Карпушин

Судді: /підпис/ В.І. Корнієнко /підпис/ П.С. Абрамов

КОПІЯ ВІРНО:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області