Рішення

від 28.09.2016 по справі 211/4601/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/4601/15-ц 22-ц/774/1542/К/16

Справа № 211/4601/15-ц Головуючий у 1-ій інстанції

Провадження №22-ц/774/1542/К/16 ОСОБА_1

Категорія - 27 (ІІІ) Суддя-доповідач - ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Барильської А.П.,

суддів - Митрофанової Л.В., Михайлів Л.В.,

секретар - Маслова К.В.,

за участю: позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 07 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ПКП «Укрпромтехнологія» про стягнення боргу , -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ПКП «Укрпромтехнологія» (далі - ТОВ «ПКП «Укрпромтехнологія») про стягнення боргу .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він на підставі договору № 1 від 26.07.2012 року про надання поворотної фінансової допомоги, 26.07.2012 року перерахував на поточний рахунок ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» в якості поворотної фінансової допомоги грошові кошти в сумі 1 655 000,00 грн., що підтверджується квитанцією № 1868572 Криворізької філії ПАТ «Фінанси та Кредит». Умови договору № 1 від 26.07.2012 року свідчать про те, що він є договором позики. Відповідно до умов договору, кошти мали бути повернути позивачу 25.07.2013 року, але до цього часу він їх не отримував. ОСОБА_3 неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути йому зазначені кошти, але ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» його вимоги ігнорує.

За таких обставин, ОСОБА_3 просив суд стягнути з ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» на свою користь заборгованість за договором позики у сумі 1655000,00 грн. та судові витрати по справі.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 07 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено .

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог.

Зокрема, апелянт посилається на те, що норми чинного законодавства не передбачають нікчемність договору позики, у разі недодержання його письмової форми.

На думку позивача, достатнім письмовим підтвердженням укладення договору позики є документ про передачу грошей позичальнику. ОСОБА_3 вказує, що квитанція №1868572 від 26.07.2012 року про внесення на рахунок відповідача поворотної фінансової допомоги є підтвердженням факту укладення цього договору.

Крім того, представник ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» не заперечував проти факту укладення спірного договору, а лише зазначав про відсутність його оригіналу.

На думку ОСОБА_3, за відсутності оригіналу договору може існувати спір щодо його окремих умов, однак такого спору між сторонами не існує, так як відповідачем не надано доказів для спростування умов договору поворотної фінансової допомоги, а строк повернення фінансової допомоги 25.07.2013 року фактично визнався представником ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія».

Також, позивач вважає, що висновок суду про нікчемність договору поворотної фінансової допомоги є не підставою для відмови у позові, так як суд мав застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, передбачені ч.1 ст.216 ЦПК України. Крім того, на думку ОСОБА_3, посилання суду першої інстанції на те, що до спірних правовідносин мають застосовуватись норми глави 83 ЦК України щодо набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, також не може бути підставою для відхилення позовних вимог, оскільки суд мав вирішити справу на підставі інших норм права, ніж ті, які вказані у позові.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» зазначає, що рішення суду, на його думку, є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду - залишити без змін.

28 вересня 2016 року представник відповідача ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» звернувся до розгляд справи за його відсутністю та про скасування заходів забезпечення позову накладених ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 18 серпня 2015 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26 липня 2012 року позивач ОСОБА_3 в якості зворотної фінансової допомоги засновника перерахував грошові кошти в сумі 1 655 000,00 грн. на рахунок відповідача ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія». (а.с.5-6)

16 липня 2015 року позивач ОСОБА_3 звертався до ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» з вимогою про повернення заборгованості у сумі 1 655 000,00 грн., яка на даний час не була йому виплачена. (а.с.8,9)

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилався на те, що у зв'язку з неналежним виконанням умов укладеного між сторонами договору позики №1 від 26 липня 2012 року, у ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» утворилась перед ОСОБА_3 заборгованість у сумі 1 655 000,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що укладений між сторонами договір позики №1 від 26 липня 2012 року є нікчемним, оскільки сторонами не було дотримано вимог щодо письмової форми укладення даного договору, тому він не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Однак, не погоджується з мотивами відмови у позові, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

При цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій, якщо він підписаний сторонами (ч.2 ст.207 ЦК України).

У той самий час за змістом частин 1, 2 статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа №6-63цс13) та від 02 липня 2014 року (справа №6-79цс14) і в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну він має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту укладення договору позики №1 від 26.07.2012 року та отримання відповідачем грошових коштів, позивач надав квитанцію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» № 1868572 від 26 липня 2016 року про перерахування на поточний рахунок відповідача ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» зворотної фінансової допомоги від засновника у сумі 1 655 000,00 грн. (а.с.7)

Під час розгляду справи, зокрема в запереченнях на апеляційну скаргу (а.с.181-182), представник відповідача ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» заперечував проти факту укладення між позивачем та відповідачем письмового договору позики №1 від 26.07.2012 року, вказуючи, що оригінал такого договору у відповідача відсутній.

Відповідно до листа ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» від 18 серпня 2015 року (а.с.64) договір №1 від 26.07.2012 року, на який посилався позивач, у архівних документах відповідача відсутній.

Відповідно до ст. 10,60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Однак, в порушення положень ст.10,60 ЦПК України, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, позивачем ОСОБА_3 не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення між ним та ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» договору позики грошових коштів у сумі 1 655 000,00 грн.

Натомість, квитанція ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» № 1868572 від 26 липня 2016 року про перерахування на поточний рахунок відповідача ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» зворотної фінансової допомоги від засновника у сумі 1 655 000,00 грн., на думку колегії суддів, не може вважатись письмовим документом на підтвердження укладення договору позики та його умов у розумінні статті 207 та частини другої статті 1047 ЦК України, оскільки вона не підтверджує факту укладення між сторонами договору позиваки та не містись умов отримання позичальником у борг грошових коштів із зобов'язанням їх повернення.

За таких обставин, колегія суддів не може взяти до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що квитанція №1868572 від 26.07.2012 року про внесення на рахунок відповідача поворотної фінансової допомоги від засновника є підтвердженням факту укладення договору позики, оскільки вони спростовуються вищевказаними висновками суду.

Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що за відсутності оригіналу договору може існувати спір щодо його окремих умов, однак такого спору між сторонами не існує, так як відповідачем не надано доказів для спростування умов договору поворотної фінансової допомоги, а строк повернення фінансової допомоги 25.07.2013 року фактично визнався представником ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія», також не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки вони суперечать встановленим судом обставинам справи, так як під час судового розгляду представником відповідача заперечувався факт укладення між сторонами договору позики, узгодження його умов та дати повернення грошових коштів, а обов'язок з доведення обставин на які він посилається, як на підставу своїх вимог, покладений саме на позивача ОСОБА_3

З цих же підстав, колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що представник ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» не заперечував проти факту укладення спірного договору позики, а лише зазначав про відсутність його оригіналу.

Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі доказами у розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України на підтвердження укладення між ОСОБА_3 та ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» договору позики від 26 липня 2012 року, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, у зв'язку з їх недоведеністю.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного остаточного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, однак помилявся щодо підстав для відхилення позову, не врахувавши той факт, що за відсутності доказів на підтвердження факту укладення між сторонами договору позики, передчасно робити висновок щодо його нікчемності.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на незастосування судом першої інстанції наслідків недійсності нікчемного правочину, передбачених ч.1 ст.216 ЦПК України, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки вирішувати питання про нікчемність правочину та застосовувати наслідки його недійсності, на думку колегії суддів, можливо лише за умови доведеності укладення самого правочину, однак доказів на підтвердження укладення між сторонами договору позики №1 від 26 липня 2012 року, матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що норми чинного законодавства не передбачають нікчемність договору позики, у разі недодержання його письмової форми, також відхиляються колегією суддів, оскільки факт укладення між ОСОБА_3 та ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» договору позики не доведений позивачем.

Посилання позивача на те, що суд мав вирішити справу на підставі інших норм права, ніж ті, які вказані у позові, зокрема застосувати до спірних правовідносин норми глави 83 ЦК України щодо набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. (ч. 2 ст.11 ЦПК України)

Разом з тим, виходячи зі змісту позовних вимог, звертаюсь до суду з позовом, позивач ОСОБА_3 поставив питання про стягнення з відповідача ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» боргу за договором позики №1 від 26.07.2012 року, посилаючись на існування між сторонами договірних відносин та невиконання їх зі сторони відповідача, в той же час, як положення глави 83 ЦК України застосовуються до правовідносин щодо безпідставного набуття особою майна, однак на такі обставини позивач ОСОБА_3 у позові не посилався.

Посилання представника позивача ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції на неможливість позивача ОСОБА_3 мирно володіти своїм майном, відповідно до Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не може бути взяте до уваги колегією суддів, оскільки воно само по собі не є підставою для задоволення позовних вимог за умови їх недоведеності.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України необхідно змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» про стягнення боргу. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Згідно з ч.6 ст.154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Положеннями ст. 319 ЦПК України передбачено, що рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 18 серпня 2015 року було забезпечено позов ОСОБА_3 та накладено арешт на майно відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ПКП «Укрпромтехнологія», ідентифікаційний код 34488965, юридична адреса: м. Кривий Ріг, вул. Революційна, 51, а саме дорезонансний балансировочний станок моделі МС9720ДМ з додатковою опорною системою моделі МС9161М-20 з забороною його відчуження, в межах позовних вимог на суму 1 655 000,00 грн.

28 вересня 2016 року представник відповідача ТОВ «ПКП «Укпромтехнологія» подав до суду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, накладених вищевказаною ухвалою суду першої інстанції.

Враховуючи, що у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено, а рішення суду апеляційної інстанції про зміну мотивів відмови у задоволенні набирає законної сили з моменту проголошення, колегія суддів приходить до висновку про задоволення заяви представника відповідача ТОВ «ПКП «Укрпромтехнологія» танеобхідність скасувати заходи забезпечення позову, забезпечені ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 18 серпня 2015 року, якою накладено арешт на майно відповідача ТОВ «ПКП «Укрпромтехнологія», ідентифікаційний код 34488965, юридична адреса: м. Кривий Ріг, вул. Революційна, 51, а саме дорезонансний балансировочний станок моделі МС9720ДМ з додатковою опорною системою моделі МС9161М-20 з забороною його відчуження, в межах позовних вимог на суму 1 655 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст. 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 07 червня 2016 рокузмінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ПКП «Укрпромтехнологія» про стягнення боргу.

Скасувати заходи забезпечення позову, забезпечені ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 18 серпня 2015 року, якою накладено арешт на майно відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ПКП «Укрпромтехнологія», ідентифікаційний код 34488965, юридична адреса: м. Кривий Ріг, вул. Революційна, 51, а саме дорезонансний балансировочний станок моделі МС9720ДМ з додатковою опорною системою моделі МС9161М-20 з забороною його відчуження, в межах позовних вимог на суму 1 655 000,00 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий : А.П. Барильська

Судді: Л.В. Митрофанової

ОСОБА_6