Ухвала

від 14.09.2016 по справі 1715/10517/12

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогоКузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л.,Кадєтової О.В., Мостової Г.І.,Попович О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фаді» до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Престиж», ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виділ частки у спільній частковій власності та визнання права власності, за касаційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Престиж» та ОСОБА_6 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 червня 2012 року, ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 29 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Фаді» (далі - ТОВ «Компанія Фаді») звернулось до суду з зазначеним позовом, просило виділити в натурі належну їй частку у розмірі 49/100 частин головного виробничого корпусу (літ. «А-3») у будинку АДРЕСА_1, а саме: приміщення цокольного поверху: 2/3 № 1 - сходова, площею 8,9 кв. м, № 2 - цех, № 3 - шахта ліфта, № 4 - підсобне приміщення, № 5 - умивальник, № 6 - туалет, № 7 - туалет, № 8 - трансформаторна, 2/3 № 9 - сходова, площею 9,0 кв. м, 2/3 № 10 - тамбур, площею 4,4 кв. м, № 43 - вентиляційна; приміщення І поверху: 2/3 № 11 - сходова, площею 9,3 кв. м, № 12 - цех, № 13 - кабінет, № 14 - коридор, 2/3 № 19 - сходова, площею 9,7 кв. м, № 20 - шахта ліфта, № 21 - побутове приміщення; приміщення ІІ-го поверху: 1/6 мостова № 23 - сходова, площею 2,3 кв. м, 1/6 № 26 - сходова, площею 2,4 кв. м; приміщення ІІІ поверху: 1/6 № 33 - сходова, площею 2,3 кв. м, 1/6 № 36 - сходова, площею 2,4 кв. м, загальною площею 848,1 кв. м, що складають ідеальну частку нежитлових приміщень літ. «А-3» та визнано за ТОВ «Компанія Фаді» право власності на зазначену цілу ідеальну частку головного виробничого корпусу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ «Компанія Фаді» є співвласником 49/100 частин головного виробничого корпусу (літ. «А-3») у будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_6 - власником 13/100 частин цього приміщення, ОСОБА_7 - 13/100, а товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія престиж» (далі - ТОВ «Компанія Престиж») - 25/100 його частин.

У травні 2012 року бюро технічної інвентаризації було виготовлено висновок щодо можливості поділу цього приміщення, але відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ТОВ «Компанія Престиж» відмовились укладати угоду щодо поділу належного їм на праві спільної часткової власності майна в натурі.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 29 грудня 2015 року, позов задоволено.

У касаційних скаргах ТОВ «Компанія Престиж» та ОСОБА_6 просять скасувати судові рішення у справі, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інтонації, виходив з того, що з метою захисту прав позивача є необхідним виділити в натурі належну йому частку у розмірі 49/100 частини головного виробничого корпусу (літ. «А-3»), розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та визнати за позивачем право власності на цю частку як цілу ідеальну частку.

Проте колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ТОВ «Компанія Фаді» є власником 49/100 частин головного виробничого корпусу (літ. «А-3»), розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 29 квітня 2011 року, виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради.

Власниками решти частин згаданої будівлі головного виробничого корпусу (літ. «А-3») є ОСОБА_6 - 13/100 частин на підставі договору купівлі-продажу ВРІ № 856363 від 28 квітня 2011 року; ОСОБА_7 - 13/100 частин на підставі договору купівлі-продажу ВРІ № 856363 від 28 квітня 2011 року; ТОВ «Компанія Престиж» - 25/100 частин на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 29 квітня 2011 року, виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у ст. 317 ЦК України.

За положеннями частин 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

У ч. 2 ст. 364 ЦК України передбачено, що виділ в натурі частини неподільної речі є юридично неможливим.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України).

Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (ч. 1 ст. 183 ЦК України).

Проаналізувавши зазначені норми, колегія суддів доходить висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на ці положення закону належної уваги не звернув, у порушення вимог ст. 214 ЦПК України не з'ясував та не встановив фактичні обставини справи: чи можливо визначити порядок користування спірним приміщенням з дотриманням права кожного із співвласників на володіння, користування та розпорядження належною йому часткою та чи можливі інші варіанти встановлення порядку користування приміщенням з урахуванням часток сторін у праві спільної часткової власності.

Крім того, визнаючи право власності за позивачем на технічні приміщення (сходові клітини, ліфтові шахти, вентиляційна та туалети) не врахував положення ст. 319 ЦК України, відповідно до яких власник не може використовувати право власності на шкоду правам та свободам громадян, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, та не з'ясував чи не порушуються в такому випадку права власності відповідачів.

Апеляційний суд на наведені порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону, що є безумовною підставою для скасування судового рішення, уваги не звернув, в порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги.

Зазначені порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Престиж» та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 червня 2012 року, ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 29 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В.О. Кузнєцов Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова Г.І. Мостова О.В. Попович