Ухвала

від 08.07.2010 по справі 2-а-939/09

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-а-939/09 08.07.2010

Провадження №22-ц-1557/10

Державний герб України

Справа № 22ц- 1557/10 Головуючий першої інстанції: Патрик Ю.Ю.

Категорія: 57 Суддя - доповідач апеляційного суду Базовкіна Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

8 липня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Козаченка В.І.,

суддів: Колосовського С.Ю.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання: Голубкіній О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві адміністративну справу за апеляційною скаргою

управління Пенсійного фонду України

в Єланецькому районі Миколаївської області

на постанову Єланецького районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2009 року за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного Фонду України в Кривоозерському районі Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2009 р. позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного Фонду України в Кривоозерському районі Миколаївської області (далі - УПФ). Посилаючись на протиправну бездіяльність щодо неперерахування їй як особі, яка має правовий статус «дитини війни», доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон від 18 листопада 2004 р.), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, позивачка просила поновити строк звернення до суду, визнати неправомірною бездіяльність відповідача, зобов'язати УПФ здійснити нарахування та виплату вказаного підвищення до пенсії відповідно до закону за 2006 - 2007 роки в сумі 2733 грн. 30 коп.

Постановою Єланецького районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2009 р. позов задоволено частково.

Постановлено визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення виплати позивачці підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 9 липня по 31 грудня 2007 р., зобов'язано УПФ нарахувати та виплатити позивачці недоплачену надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 9 липня по 31 грудня 2007 р. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі УПФ, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просило постанову скасувати і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що позивачка отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким визначено статус «діти війни».

Положеннями ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Однак, згідно з пунктом 17 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. зупинено на 2006 р.

Законом України від 19 січня 2006 р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» із положень Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключено пункт 17 ст. 77 вказаного вище Закону, а новою редакцією ст. 110 цього ж Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., запроваджуються у 2006 р. поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Між тим, Кабінетом Міністрів України протягом 2006 р. не приймалося рішення на виконання вимог ст. 110 Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

Отже, пільги для дітей війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., безпосередньо у 2006 р. запроваджено не було.

Пунктом 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. зупинено на 2007 р. із урахуванням ст. 111 названого вище Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 р. дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. із урахуванням ст. 111 цього ж Закону.

Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., за спірний період мають діти війни з 9 липня до 31 грудня 2007 р.

Суд першої інстанції, який розглядав справу за правилами адміністративного судочинства, чинного на час ухвалення рішення, повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку наявним доказам, а тому прийшов до обґрунтованого висновку про те, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. і здійснити відповідні перерахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена). Однак, УПФ у порушення зазначених положень цього Закону таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність. На підставі чого суд вірно задовольнив позовні вимоги частково.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не приймаються до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору і не можуть бути підставою відмови у даному позові. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судом не розглядалися.

Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів УПФ, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо виплати підвищення до пенсії в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 р. «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян». З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні позовних вимог застосуванню підлягає розмір спірного підвищення до пенсії, встановлений саме Законом від 18 листопада 2004 р., а не визначений відповідачем розмір допомоги на підставі постанови КМУ № 530.

Крім того, пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і тому, враховуючи ч. 3 ст. 22 Конституції України, звуження підзаконним актом змісту та обсягну права, наданого Законом від 18 листопада 2004 р., є безпідставним.

Щодо доводів про безпідставне визначення судом розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись спірне підвищення до пенсії, то суд обґрунтовано визнав, що розрахунок необхідно проводити, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено. Таким чином, суд вірно дійшов висновку про неправомірність дії відповідача щодо фактично здійснених виплат позивачу за 2008 р.

З огляду на викладене судова колегія вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу, а судове рішення - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі Миколаївської області відхилити, а постанову Єланецького районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: