Рішення

від 28.09.2016 по справі 404/1317/16-ц

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 404/1317/16-ц

Номер провадження 2/404/1417/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

в складі: головуючого судді - Бершадської О.В.

за участі секретаря - Чайка О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, стягнення моральної шкоди та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу дійсними, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом, яким просила витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 належний їй гараж площею 17,9 кв.м. за адресою: м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, 20-в, передавши його у її володіння, зобов’язавши ОСОБА_2 звільнити гараж від особистих речей та передати їй ключі від гаража; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі -5 000 грн. ( а.с. 2-4).

Вимоги мотивує тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради №1273 від 27 липня 1970 року її покійному чоловіку ОСОБА_3, як інваліду ВВв був наданий дозвіл на побудову гаража на земельній ділянці прилеглій до багатоквартирного будинку №18 по вул. 50 років Жовтня, де вони проживають. Гараж побудували і деякий час користувалися ним за призначенням. В звВ»язку з тим, що на той час, коли їм була виділена земельна ділянка під забудову гаража, право приватної власності на землю громадян не було закріплено цивільним законодавством, тому державного акту на землю на імВ»я ОСОБА_3 не було. 02 січня 2000 року її чоловік помер. В 2004 році на прохання ОСОБА_2 вона надала йому в тимчасове користування зазначений гараж для розміщення там автомобіля. При цьому, відповідач оплатив за два роки оренду гаража в розмірі 3 000 грн. По минуванню двох років , відповідач гараж не звільнив, а згодом без погодження з нею зламав ворота в гаражі, змінив там замки, вивіз із гаража все її майно, а саме: дошки, рейки, скло, візок, складну драбину, 3 між кімнатних дверей, шафу для одягу, шифер та інші будівельні матеріали. На її неодноразові зауваження і прохання звільнити гараж, відповідач відмовляється, мотивуючи тим, що саме він є законним власником гаражу. Більш того, погрожує фізичною розправою з нею та її дочкою, в разі звернення до правоохоронних органів та суду. В 2006 році вона отримала травму- зламала стегно та руку, тривалий час лікувалася. До теперішнього часу прикута до ліжка, а тому не мала можливості займатися оформленням документів на гараж. Тільки протягом 2011-2015 років за її дорученням оформленням правовстановлюючих документів на гараж займалася донька ОСОБА_4 Так, згідно свідоцтва про право власності індексний номер 20577714 від 16 квітня 2014 року їй на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0023 га. для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, кадастровий номер 3510100000:33:301:0078 та згідно свідоцтва про право власності індексний номер 36519138 від 21 квітня 2015 року їй на праві приватної власності належить гараж площею 17,9 кв.м. за адресою: м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, 20-в. Після отримання правовстановлюючих документів на гараж та земельну ділянку звернулась до Кіровоградського відділу поліції ГУПН в Кіровоградській області із заявою щодо незаконного заволодіння її гаражем ОСОБА_2, про що свідчить копія талона №23 від 07.12.2015 року. Враховуючи, що відповідач незаконно, безпідставно володіє, користується гаражем, який належить їй на праві власності, вимушена звернутись до суду за захистом порушеного права. Внаслідок порушення відповідачем її права власності на гараж, їй заподіяна також і моральна шкода. Спірний гараж через неправомірні дії відповідача тривалий час перебуває в його незаконному володінні, а відтак вона не може ним володіти, користуватися та розпоряджатися на свій розсуд. Зазначене потребує від неї додаткових зусиль для організації життя, в тому числі звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Визначаючи розмір заподіяної їй моральної шкоди, просила врахувати характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, яких вона зазнала, їх тривалість, переживань за своє та доньки життя, в звВ»язку з погрозами відповідача. Виходячи з вимог розумності, виваженості та справедливості , моральні страждання оцінила в 5 000 грн.

В судовому засіданні представники позивача заявлені вимоги підтримали, просили їх задовольнити , на їх обґрунтування послались на обставини, які викладені у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, у їх задоволенні просив відмовити, та одночасно прийняти до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний про визнання договорів купівлі-продажу дійсними, згідно вимог якого просив визнати дійсними договір купівлі-продажу гаражу, розташованого за адресою: м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, 20-в та договору купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ( а.с. 57-59).

Згідно ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19.09.2016 року зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу дійсними об»єднана в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, стягнення моральної шкоди ( а.с. 65).

Зустрічний позов відповідач мотивує тим, що наприкінці 2003 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу гаражу та договір купівлі-продажу земельної ділянки. Разом з позивачкою дійшли згоди щодо всіх істотних умов Договорів, а саме: форма Договорів- нотаріальне посвідчення після оформлення ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на гараж та земельну ділянку; ціна гаражу та земельної ділянки для його розміщення- 1500 тисяч доларів США в гривневому еквіваленті до курсу НБУ в день передачі коштів. Порядок розрахунків визначено в два етапи наступним чином: першу частину коштів на гараж та земельну ділянку в розмірі 600 доларів США- відразу після передачі ключів від гаражу та супровідної документації на гараж; друга частина коштів після нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу. На виконання досягнутої домовленості та відповідно до курсу НБУ на день передачі йому ключів та документів на гараж сплатив ОСОБА_1 3 198 грн. ( 600 доларів США х 5,33 = 3 192,00 грн. ). Факт отримання від нього коштів визнається позивачем і у відповідності до вимог ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню. Після отримання коштів остання запевнила, що продавши йому гараж одразу займеться оформленням правовстановлюючих документів та незабаром повідомить про час, дату та адресу нотаріуса, де відбудеться нотаріальне посвідчення Договорів. Позивачка передала йому ключі від гаражу, а тому почав ним розпоряджатися як власник: змінив ворота на металеві, зробив поточний ремонт покрівлі та внутрішні роботи. Цей факт також визнається позивачкою. Слід зазначити, що жодних вимог та претензій з боку ОСОБА_1 на його адресу з приводу користування та розпорядження гаражем, земельною ділянкою протягом всього часу не надходило. Як вже стало відомо зі змісту позовної заяви позивач завершила реєстрацію права власності на нерухоме майно у 2015 році. Таким чином, порушила умови Договорів, не повідомила про отримання документів, звернулася до суду з позовною заявою мотивувавши її вигаданими підставами і в такий спосіб ухиляється від нотаріального посвідчення Договорів, які з нею уклав ще в 2003 році.

Представники позивача в судовому засіданні у задоволенні зустрічного позову просили відмовити, вважають його безпідставним, необґрунтованим.

Заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, як по первісному позову, так і по зустрічному, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення первісного позову та відмову у зустрічному, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частиною 3 ст. 10 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір ( ч. 3 ст. 60 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з ст. 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, що передбачено ст. 387 ЦК України.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України.

Пунктом 19 вказаної постанови передбачено, ще застосовуючи положення ст. 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений. Майно може бути повернуте за позовом власника про його витребування на підставі ст.387 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених в цій статті, а саме підтвердження право власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння поза його волею, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. За змістом вказаної статті право на витребування майна належить лише-власнику та лише у особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, і може мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза його волею. Наявність у діях власника майна волі на передачу майна виключає можливість його витребування і незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем у суді, оскільки законодавство презумує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає з закону або не встановлене рішенням суду ( ч.3 ст. 397 ЦК України).

Судом з"ясовано, що ОСОБА_3 вступив в шлюб із ОСОБА_5 з 22 березня 1946 року. Після реєстрації одруження присвоєно прізвища: чоловікові- Чернявський, дружині- Чернявська (а.с. 12).

На підставі рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради №1273 від 27 липня 1970 року ОСОБА_3 надано дозвіл на побудову гаража на земельній ділянці прилеглій до багатоквартирного будинку №18 по вул. 50 років Жовтня в м. Кіровограді.

ОСОБА_3 02 січня 2000 року помер (а.с.13).

Згідно з вимогами статей 2,3,4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно є речовим правом, яке підлягає реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно , та виникає з моменту такої реєстрації . З огляду на положення зазначеного Закону , особа вважається власником об»єкта нерухомості лише тоді, коли у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься відповідний запис про реєстрацію права власності особи на це майно.

Так, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 20577714 від 16.04.2014 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0023 га. з кадастровим номером 3510100000:33:301:0078 та цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів по вул. 50 років Жовтня в м. Кіровограді (а.с.5).

Крім того, у відповідності до свідоцтва про право власності індексний номер 36519138 від 21.04.2015 року ОСОБА_1 є власником також гаражу площею 17,9 кв.м. по вулиці 50 років Жовтня, 20-в у м. Кіровограді (а.с.6).

Разом з цим, як вбачається із довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №69145969 від 28 вересня 2016 року власником гаража загальною площею 17,9 кв.м. по вул. 50 років Жовтня, 20-в у м. Кіровограді розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 3510100000:33:301:0078, цільовим призначенням: для будівництва індивідуальних гаражів та земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:33:301:0078, площею 0,0023 га. з цільовим призначенням: для будівництва індивідуальних гаражів по вул. 50 років Жовтня в м. Кіровограді є ОСОБА_1.

ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського відділу поліції ГУПН в Кіровоградській області із заявою щодо незаконного заволодіння її гаражем ОСОБА_2, про що свідчить копія талона №23 від 07.12.2015 року (а.с. 7). Добровільно відповідач не повертає позивачу її гараж, та не визнає позов.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 належний ОСОБА_1 гараж площею 17,9 кв.м. за адресою м. Кіровоград, вул.50 років Жовтня, 20-в; зобов»язання ОСОБА_2 звільнити гараж площею 17,9 кв.м. за адресою м. Кіровоград, вул.50 років Жовтня, 20-в від його особистих речей та передачі ОСОБА_1 ключів від нього підлягають задоволенню, так як позивачка є власником спірного гаражу та має право на його витребування в порядку ст. 387 ЦК України. Щодо передачі його їй у володіння , то суд вважає дану вимогу безпідставною.

Разом з тим, згідно ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За приписами ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що позивач свої позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди обґрунтовувала порушенням відповідачем її права власності на гараж. Спірний гараж через неправомірні дії відповідача тривалий час перебуває в його незаконному володінні, а відтак не може ним володіти, користуватися та розпоряджатися на свій розсуд. Зазначене потребує від неї додаткових зусиль для організації життя, в тому числі звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Визначаючи розмір заподіяної їй моральної шкоди, просила врахувати характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, яких вона зазнала, їх тривалість, переживань за своє та доньки життя, в звВ»язку з погрозами відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Однак, будь-яких доказів того, що відповідач погрожував позивачу чи принижував її честь та гідність в матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

Щодо вимог зустрічної позовної заяви про визнання дійсними договору купівлі-продажу гаражу, розташованого за адресою: м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, 20-в та договору купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд зазначає наступне.

ОСОБА_2 вказує, що наприкінці 2003 року між ним та ОСОБА_1 укладено зазначені договори. Ціна гаражу та земельної ділянки була визначена між ними на суму- 1500 доларів США, та частину коштів 600 доларів США передано, що не заперечує позивачка, передавши йому ключі від гаражу.

Відповідно до закріпленого ст. 58 Конституції України принципу дії законів у часі, до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, яке діяло на час їх виникнення.

При вирішенні спору за зустрічним позовом підлягають застосуванню норми ЦК УРСР (1963 року), який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.42 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду. Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством.

Угоди, що виконуються під час їх укладення, можуть укладатись усно, якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР. Повинні укладатись у письмовій формі: 1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР; 2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; 3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають ( ст.ст. 43, 44 ЦК УРСР (в редакції 1963 року).

Згідно зі ст. 47 ЦК УРСР, нотаріальне посвідчення угод обовВ»язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання у цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

При вирішення спору про визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР підлягають з'ясуванню наступні питання: чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу майна належить власнику. Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору відповідно до ст. 47 ч.1 ЦК України (ст. ст. 224 ч.1, 225 ч.1 ЦК України у редакції 1963 року, які діяли станом на кінець 2003 року).

Положення статті 227 ЦК України 1963 року передбачали, що договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недотримання цієї вимоги тягло недійсність договору (ст.47 ЦК).

За змістом частини 1 статті 132 ЗК України 2001 року угоди про перехід права власності на земельні ділянки підлягали укладенню у письмовій формі та нотаріальному посвідченню. Для укладення угоди потребувався, зокрема, документ, що посвідчував право власності на земельну ділянку. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважались укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.

Частина 2 статті 47 ЦК України 1963 року передбачала, що якщо одна із сторін повністю чи частково виконала угоду, яка потребувала нотаріального посвідчення, а друга сторона ухилилася від нотаріального оформлення угоди, то суд вправі за вимогою сторони, що виконала угоду, визнати угоду дійсною.

Отже, законодавчі приписи про необхідність вчинення угоди в нотаріальній формі, що діяли станом на кінець 2003 року, коли згідно доводів відповідача було укладено усну угоду купівлі-продажу, стосувалися в тому числі й угод про відчуження нерухомості та земельних ділянок. В окремих випадках необхідність нотаріального посвідчення угоди могла бути замінена судовим рішенням при виконанні однією стороною угоди та ухиленні іншої сторони від нотаріального посвідчення угоди, однак дане правило не підлягало застосуванню, якщо сторони не досягли домовленості з усіх істотних умов угоди.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 письмова угода за 2003 рік купівлі-продажу гаражу та земельної ділянки відсутня, те що позивачка отримала кошти в розмірі 3000 грн. не є угодою купівлі-продажу.

Станом на 2003 рік позивачка не була власником ні гаражу, ні земельної ділянки , відтак, відсутність документа, що посвідчував її право власності, виключало можливість відчуження такого.

З огляду на викладене, правові підстави для визнання відповідно до частини 2 статті 47 ЦК України 1963 року дійсними договору купівлі-продажу гаражу, розташованого за адресою: м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, 20-в та договору купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відсутні, в задоволенні цих вимог ОСОБА_2 належить відмовити за недоведеністю.

Відповідно ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. З врахуванням зазначеного , суд стягує із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі -551 грн. 20 коп. ( а.с. 1).

Керуючись ст. 47 ЦК України ( в редак. 1963 року), ст. ст. 23, 317, 321, 386, 387,1166 ЦК України, ст. ст. 3,10, 11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, стягнення моральної шкоди- задовольнити частково. Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 належний ОСОБА_1 гараж площею 17,9 кв.м. за адресою м. Кіровоград, вул.50 років Жовтня, 20-в. Зобов»язати ОСОБА_2 звільнити гараж площею 17,9 кв.м. за адресою м. Кіровоград, вул.50 років Жовтня, 20-в від його особистих речей та передати ОСОБА_1 ключі від нього.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі -551 грн. 20 коп.

В решті позовних вимог- відмовити.

У задоволенні вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання дійсними договору купівлі-продажу гаражу, розташованого за адресою: м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, 20-в та договору купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, судових витрат- відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Кіровоградської області, через суд першої інстанції.

Суддя Кіровського О. В. Бершадська

районного суду

м.Кіровограда