Ухвала

від 05.10.2016 по справі 826/9463/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/2202/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О . Усенко Є.А.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - Самков О.Б., Стародуб С.М.,

від відповідача - Шамсетдінова М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Логімекс»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2015 р.

у справі № 826/9463/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Логімекс»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Логімекс» (далі - позивач, ТОВ «Логімекс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.11.2014 р. № 0000012201, № 0000022201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2015 р. позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 19.11.2014 р. № 0000012201 та № 0000022201; вирішено питання про судові витрати.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2015 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2015 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2015 р. та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2015 р.

Відповідач в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 22.10.2014 р. по 23.10.2014 р., на підставі наказу від 17.10.2014 р. № 2697, згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, посадовою особою ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Логімекс» щодо підтвердження господарських відносин по взаємовідносинам з ТОВ «Декос Альянс» за період 01.07.2011 р. по 31.12.2011 р., ТОВ «Ставр Груп» за період з 01.01.2013 р. по 30.01.2013 р., ТОВ «Альфа-Інвестмент» за період з 01.09.2012 р. по 31.12.2012 р., ТОВ «Цезій» за період з 01.05.2012 р. по 31.08.2012 р., за результатами якої складено акт від 30.10.2014 р. № 532/1/22-01-32846611 та встановлено порушення позивачем вимог: - пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р.25 Декларації з ПДВ) на загальну суму 179 075 грн.; - підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 188 971 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 19.11.2014 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000012201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 227 163,50 грн., з яких 189 025 грн. - за основним платежем та 38 138,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000022201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 268 612,50 грн., з яких 179 075 грн. - за основним платежем та 89 537,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами оскарження позивачем вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, скарги позивача залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Як вбачається з акту перевірки від 30.10.2014 р. № 532/1/22-01-32846611 підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Декос Альянс», ТОВ «Ставр Груп», ТОВ «Альфа-Інвестмент», ТОВ «Цезій», оскільки, за твердженнями відповідача, правочини укладені позивачем з вказаними контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними та вчинений удавано з метою ухилення від сплати податків. Вказані висновки податкового органу ґрунтувались на актах перевірок вказаних суб'єктів господарювання.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання позивачем зі своїми контрагентами господарських операцій за укладеними між ними правочинами, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не можуть бути визнані незаконними та не підлягають скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема: - рух активів у процесі здійснення господарської операції; - установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; - установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (виконання робіт, придбання товарів), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та показника витрат позивача, який, між іншим, безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентами, чи спричинили такі господарські операції реальні зміни в майновому стані позивача.

Крім того, як слідує із судових рішень, суди не звернули увагу на те, що відповідачем щодо позивача була проведена позапланова невиїзна перевірка.

Так, виходячи зі змісту підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 та пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби за наявності обставин для її проведення, що визначені статтями 77 та 78 цього Кодексу. При чому, підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України передбачає надсилання податковим органом запиту, за наслідками отримання якого платник податків зобов'язаний надати пояснення та документальне підтвердження дотримання вимог податкового законодавства. В той же час, обсяги надання такої інформації платником податку напряму залежать від змісту запиту, що надсилається податковим органом.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі.

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Логімекс» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2015 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2015 р. у справі № 826/9463/15 - скасувати.

Справу № 826/9463/15 направити на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді підпис І.О. Бухтіярова підпис Є.А. Усенко