Рішення

від 04.10.2016 по справі 758/5707/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Левенця Б.Б., Слободянюк С.В.

при секретарі: Синявському Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнуссон», поданою через представника ОСОБА_1, на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнуссон» про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и л а :

у травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Магнуссон», в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив стягнути з останнього на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 40 800 доларів США та проценти за користування позикою у розмірі 26 090 доларів США.

В обгрунтування позову зазначав, що 12.11.2014 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, за умовами якого він надав останньому у борг грошові кошти в розмірі 50 800 доларів США строком на 45 днів. На виконання умов договору відповідач сплатив лише 10 000 доларів США, а решту отриманої суми позики у визначений строк не повернув, у зв'язку з чим він 02.02.2015 року направив письмову вимогу. Проте, ця вимога залишилась без виконання.

Заочним рішення Подільського районного суду м. Києва від 11.12.2015 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Магнуссон» на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 40 800 доларів США, що еквівалентно 869 011, 07 грн, відсотки за користування коштами за договором позики у розмірі 26 090 доларів США, що еквівалентно 555 698,50 грн.. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Справа № 758/5707/15-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/10142/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Богінкевич С.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д. Не погоджуючись з даним рішенням суду, ТОВ «Магнуссон» через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, відповідач жодного разу не був повідомлений про розгляд справи, що позбавило його можливості подати свої заперечення проти позову та відповідні докази. Суд дійшов помилкових висновків про існування між сторонами договору позики. Такий договір ніколи не укладався, і кошти від позивача не отримувалися не поверталися. Документ, наданий позивачем як договір позики не є доказом ні отримання ним коштів, ні виникнення зобов`язання про їх повернення. Крім того, оригінал договору позики та акти прийому - передачі готівки в судовому засіданні не досліджувалися, що свідчить про те, що такі оригінали документів відсутні або містять ознаки підробки (відтиск печатки та підпис директора на копії викликають сумнів). За даними бухгалтерського обліку та даними щодо руху коштів у відповідача вбачається, що останнім не було отримано ніяких грошових коштів від позивача. Крім того, суд не взяв до уваги, що фізична особа не може надавати фінансову послугу, метою якої є отримання прибутку у вигляді процентів від суми позики, а розрахунки мають вестися у безготівковій формі. При розгляді справи суд мав застосувати норми ЦК України у сукупності з нормами Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та врахувати правову позицію, викладену в ухвалі Верховного Суду України від 08.07.2009 року у справі № 6-4824св08. У рішенні також не наведено розрахунку збільшених позовних вимог.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Позивач та його представник ОСОБА_6 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.11.2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Магнуссон» було укладено письмовий договір позики, предметом якого було передача відповідачу у власність грошових коштів в розмірі 50 800 доларів США, строком на 45 днів. Відповідно до п. 2.2. позика повинна бути повернута в наступні строки: 10 000 доларів США до 28.11.2014 року; 15 000 доларів США до 26.12.2014 року; 25 800 доларів США до 25.01.2015 року. Відповідно до п. 2.4 за користування позикою позичальник сплачує позикодавцю 60 % річних, що нараховуються щомісячно.

Згідно акту прийому-передачі готівки від 12.11.2014 року, ТОВ «Магнуссон», в особі директора ОСОБА_7, отримало 50 800 доларів США з метою використання для ведення господарської діяльності.

Відповідно до акту прийому-передачі готівки від 26.11.2014 року директор ТОВ «Магнуссон» в особі ОСОБА_8, на виконання вищезазначеного договору сплатив лише 10 000 доларів США позивачу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав свої зобов'язання за договором позики перед відповідачем та надав останньому грошові кошти, проте відповідач на вимоги позивача про повернення боргу, взяті на себе зобов'язання по поверненню позичених коштів не виконав.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1049 ЦК України передбачений обов'язок позичальника повернути позику, а саме: позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до п. 2.4 договору за користування позикою позичальник сплачує позикодавцю 60 % річних, що нараховуються щомісячно.

Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Суд першої інстанції керуючись вимогами зазначених норм дійшов правильних висновків про те, що позивач підтвердив належними та допустимими доказами наявність боргових зобов` язань відповідача.

Заперечуючи проти позову апелянт послався на те, що не підписував договір позики та акти прийому - передачі грошових коштів та просив призначити по справі почеркознавчу експертизу та технічну експертизу документів.

У зв`язку із заявленим клопотанням явка директора ТОВ «Магнуссон» ОСОБА_7, який підписував зазначені документи визнана судом обов`язковою. Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України представнику відповідача також роз`яснено, що ОСОБА_7 за його згодою може бути допитаний як свідок щодо обставин підписання договору позики та актів прийому - передачі грошових коштів. Проте, ОСОБА_7 у судові засідання не з`явився.

Представник відповідача як на поважні причини неявки директора товариства спочатку посилався на його відсутність у м. Києві, проте будь - яких доказів не надав, надалі посилався на перебуванні його на лікуванні, проте із наданої медичної довідки від 03.10.2016 року вбачається, що ОСОБА_7 від госпіталізації відмовився. За вказаних обставин будь - яких поважних причин неможливості явки до суду не встановлено.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у суді першої інстанції відповідач будь - яких заперечень щодо укладення договору позики не подавав та клопотання про призначення експертизи не заявляв.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не був повідомлений про судовий розгляд спростовуються зворотними поштовими повідомленнями (а.с. 24, 36, 65). Доводи про те, що зазначені судові повістки отримані неповноважними особами відповідача доказами не підтверджені. Відповідач за місцем реєстрації судові повістки не отримував (а.с. 29, 37, 53), а тому судові повістки направлялися за фактичним місцезнаходженням відповідача. Колегія суддів звертає увагу, що апелянтом у апеляційній скарзі зазначено адресу місцезнаходження м. Київ, вул. Щекавицька, 30/39 оф. 27, проте судові документи за вказаною адресою апелянт не отримує.

Відповідно до п. 2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року N 53/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 року за N 705/3145 ( з подальшими змінами) експерту забороняється самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно.

Відповідно до п 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 N 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 N 1950/5) для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Відповідно до п. 1.3, п. 1.4 та п. 1.7 цих Рекомендацій для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) пред'явити їх особі, яка підлягає ідентифікації, а потім позначити кожний зразок, тобто указати, що це вільний зразок почерку (підпису) певної особи (указати її прізвище, ім'я, по батькові), та посвідчити це своїм підписом.

Експериментальні зразки посвідчуються органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта). У посвідчувальному написі зазначаються прізвище, ім'я та по батькові виконавця, а також особливості зразка (написані лівою рукою, спеціальним шрифтом тощо).

Відповідно до п. 1.10 цих Рекомендацій при вилученні вільних зразків підписів особи, від імені якої виконано досліджуваний підпис, слід відшукувати документи з варіантом підпису, найбільш схожим на підпис, що досліджується. При відібранні експериментальних зразків підпису особи, від імені якої виконано підпис, слід запропонувати їй розписатися всіма застосовуваними нею варіантами підписів. Якщо з певних причин виконати будь-які вимоги, що стосуються відбирання та надання зразків, не було можливості, про це слід указати в документі про призначення експертизи (залучення експерта).

Позивач надав оригінали договору позики та акти прийому - передачі готівки, які були оглянуті у судовому засіданні, у тому числі і представником відповідача.

Проте, особа, підпис якої стоїть на зазначених документах, яка є керівником ТОВ Магнуссон» ухилилася від явки до суду для можливості призначення судової почеркознавчої експертизи. Оскільки за вказаних обставин у колегії суддів відсутня можливість відібрати експериментальні зразки підпису, посвідчити їх, а також приєднати вільні та умовно-вільних зразки, так як перед їх приєднаннях вони підлягають пред'явленню особі, яка підлягає ідентифікації призначення експертизи виявилося неможливим.

Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Оскільки директор відповідача ОСОБА_7 ухилився від явки до суду для відібрання експериментальних зразків підпису та посвідчення вільних зразків підпису колегія суддів приходить до висновку, що за правилами ч. 1 ст. 146 ЦПК України факт підписання ОСОБА_7 договору позики та актів прийому - передачі готівки є встановленим.

Доводи апеляційної скарги про порушення при прийнятті грошових коштів Положення про ведення касових операцій у національній валюті України не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки такі порушення допущені самим відповідачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та що позивач не має права на отримання процентів від позики колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивач уклав договір позики як фізична особа.

Правила щодо сплати процентів від суми позики містяться у ст. 1048 ЦК України, яка судом першої інстанції застосована правильно.

Висновки суду в цій частині також відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 року № 6-34 цс 14.

Разом з тим, колегія суддів вважає висновки суду щодо можливості стягнення заборгованості у іноземній валюті помилковими.

Відповідно до ст. 192 ЦК України платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 524 цього Кодексу зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 533 цього ж Кодексу грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Положення чинного законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, хоча і не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договір позики укладено між сторонами, які не мають відповідної ліцензії на використання іноземної валюти та помилково стягнув грошові кошти у іноземній валюті.

Відповідно до п. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Виходячи з викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду підлягає зміні, із зазначенням розміру стягнення лише у грошовій одиниці України - гривні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнуссон» задовольнити частково.

Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 грудня 2015 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнуссон» (ідентифікаційний код 38778563) на користь ОСОБА_2 869 011, 07 грн. заборгованості за договором позики та 555 698,50 грн. відсотків за користування коштами за договором позики.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді