Постанова

від 25.04.2018 по справі 758/5707/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

справа №758/5707/15-ц

провадження № 61-5160св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Магнуссон ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Магнуссон на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 грудня 2015 року у складі судді Богінкевич С. М. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Левенця Б. Б., Слободянюк С. В.,

ВСТАНОВИВ :

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом дотовариства з обмеженою відповідальністю Магнуссон (далі - ТОВ Магнуссон ), з урахуванням збільшення позовних вимог, про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 40 800,00 доларів США та проценти за користування позикою у розмірі 26 090,00 доларів США.

Позовна заява мотивована тим, що 12 листопада 2014 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, за умовами якого він надав останньому у борг грошові кошти в розмірі 50 800,00 доларів США строком на 45 днів. На виконання умов договору відповідач сплатив лише 10 000,00 доларів США, а решту отриманої суми позики у визначений строк не повернув, у зв'язку з чим він 02 лютого 2015 року направив письмову вимогу, яка залишилась без виконання.

Заочним рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 грудня 2015 року позов задоволено .

Стягнуто з ТОВ Магнуссон на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 40 800,00 доларів США, що еквівалентно 869 011,07 грн, відсотки за користування коштами за договором позики у розмірі 26 090,00 доларів США, що еквівалентно 555 698,50 грн.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач виконав свої зобов'язання за договором позики перед відповідачем та надав останньому грошові кошти, проте відповідач на вимоги позивача про повернення боргу взяті на себе зобов'язання по поверненню позичених коштів не виконав.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 грудня 2015 року змінено. Стягнуто з ТОВ Магнуссон на користь ОСОБА_1 869 011,07 грн заборгованості за договором позики та 555 698,50 грн відсотків за користування коштами за договором позики.

У решті рішення залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того , що договір позики укладено між сторонами, які не мають відповідної ліцензії на використання іноземної валюти. Тому суд першої інстанції помилково стягнув грошові кошти в іноземній валюті. В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

У жовтні 2016 року ТОВ Магнуссон подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем не укладався договір позики від 12 листопада 2014 року, не підписувалися акти прийому-передачі готівки від 12 листопада 2014 року, від 26 листопада 2014 року, відповідач ніколи не отримував від позивача грошових коштів, та не повертав їх.

12 грудня 2016 року ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ направив заперечення на касаційну скаргу, в якому просить рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року залишити без змін.

Заперечення мотивоване тим, що факт знаходження відповідача за тією чи іншою адресою, несхожість підпису або нормативна база для регулювання готівкового грошового обігу не спростовують факт отримання позики відповідачем та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом установлено, що 12 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ Магнуссон було укладено договір позики про передачу грошових коштів у розмірі 50 800,00 доларів США строком на 45 днів.

Відповідно до пункту 2.2 договору, позика повинна бути повернута в наступні строки: 10 000,00 доларів США до 28 листопада 2014 року; 15 000,00 доларів США - до 26 грудня 2014 року; 25 800,00 доларів США - до 25 січня 2015 року. Відповідно до пункту 2.4 за користування позикою позичальник сплачує позикодавцю 60 % річних, що нараховуються щомісячно.

ТОВ Магнуссон в особі директора Присяжнюка А. В. отримало 50 800,00 доларів США з метою використання для ведення господарської діяльності, що підтверджується актом від 12 листопада 2014 року.

Встановлено, що директор ТОВ Магнуссон Присяжнюк A. B. на виконання вищезазначеного договору сплатив лише 10 000,00 доларів США позивачу, що підтверджується актом від 26 листопада 2014 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, керуючись статтями 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України дійшов правильного висновку про те, що позивач підтвердив належними та допустимими доказами наявність боргових зобов`язань відповідача. З даним висновком погодився суд апеляційної інстанції.

Судом встановлено, що позивач надав оригінали договору позики та акти прийому-передачі готівки, які оглянуті у судовому засіданні, у тому числі і представником відповідача. Оскільки директор ТОВ Магнуссон Присяжнюк А. В. ухилився від явки до суду для відібрання експериментальних зразків підпису та посвідчення вільних зразків підпису, колегія суддів приходить до висновку, що за правилами частини першої статті 146 ЦПК України факт підписання Присяжнюком А. В. договору позики та актів прийому-передачі готівки є встановленим.

Наведені в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, на підставі достатньо повно встановлених обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Магнуссон залишити без задоволення.

Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 грудня 2015 року, яке в резолютивній частині змінене рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило