Постанова

від 04.10.2016 по справі 814/322/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/322/16

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.,

суддів - Бойка А.В.,

- Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кіппер Плюс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення -,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кіппер Плюс" (далі - ТОВ"Кіппер Плюс") звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області ( далі ГУ ДФС у Миколаївській області ) - про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Миколаївській області від 19 лютого 2016 року №1/14-291501/38014381 та № 2/14-29-15-01/38014381, якими йому визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 58 378,75 грн. та зменшено розмір від'ємного значення ПДВ на суму 1 400 340,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення №1/14-291501/38014381 та № 2/14-29-15-01/38014381 від 19 лютого 2016 року прийняті неправомірно, оскільки позивачем були надані всі необхідні первинні документи для підтвердження реальність господарських відносин з його контрагентами.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року адміністративний позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, ГУ ДФС у Миколаївській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ГУ ДФС у Миколаївській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

ТОВ «Кіппер Плюс» зареєстровано в якості юридичної особи, про що 07 березня 2012 року внесено запису до Єдиного державного реєстру про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Основними видами діяльності ТОВ «Кіппер Плюс» є виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування, виробництво гумових шин, покришок і камер, відновлення протектора гумових шин і покришок, допоміжне обслуговування авіаційного транспорту, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

В лютому 2016 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за січень-вересень, грудень 2014 р., січень 2015 р. в частині правомірності декларування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Інтер Авіа», ТОВ «АДТ Груп», ТОВ «Аміс Груп».

Під час здійснення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму від'ємного значення податкового кредиту в загальному розмірі 1 447 051,00 грн.

За результатами перевірки складено Акт № 3/14-29-15-01/38014381 від 04 лютого 2016 року.

На підставі вказаного акту перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення №01/14-29-15-01/38014381, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 58 378,75 грн., з яких 46 703,00 грн. - донараховано податку та 11 675,75 грн. -штрафу, та № 2/14-29-15-01/38014381, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення ПДВ в розмірі 1 400 340,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковим органом повідомленнями-рішеннями ТОВ «Кіппер Плюс» звернулося до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявні всі первинні документи, позивачем доведено реальність постачання товару, сплати за нього коштів та подальшого використання у господарській діяльності підприємства.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції таким, що не відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та Податковому кодексу України.

В апеляційної скарзі вказується на те, що відомості, які містяться в первиних документах, неповні, недостовірні та суперечливі. Позивачем не підтверджено реальності проведених господарських операцій щодо придбання послуг у контрагентів ТОВ «Інтер Авіа», ТОВ «АДТ Груп», ТОВ «Аміс Груп», зокрема: - рух активів у процесі здійснення господарської операції; - установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; - установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат господарською діяльністю платника податку. Судом першої інстанції також не досліджені наявність господарської мети позивача при вчиненні відповідних дій, наявність ділової мети у діях позивача, зокрема подальше використання придбаного товару тощо.

Колегія суддів погоджується з такими доводами апелянта з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Пунктами 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

Згідно з п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, підставами для формування податкового кредиту є наявність належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та; складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закону № 996-ХІУ).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХІУ господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХІУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.200.1 ст.200 ПК України.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, порядок його формування, а також порядок виникнення від'ємного значення, визначено ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.200.1 ст.200 ПК України.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит з податку на додану вартість можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів, підтверджені належним чином оформленими документами.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди, є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

З матеріалів справи вбачається, що в січні та травні 2014 року позивачем було укладено договір з ТОВ «ІНТЕР АВІА» на поставку авіаційно - технічного обладнання.

На підтвердження реальності зазначених господарських операцій та законності формування податкового кредиту з даним контрагентом позивачем було надано до суду копію договору, податкові накладні та видаткові накладні.

Відповідно до умов вказаного договору вбачається, що групи товарів, які позивачем придбано у вказаного контрагента підлягають обов'язковій сертифікації відповідно до Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01 лютого 2005 року №28 із змінами та доповненнями.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 року №2406-111 (із змінами та доповненнями) постачальник зобов'язаний: реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом на відповідний вид продукції; припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.

Приймання продукції за якістю та комплектністю провадиться за супровідними документами які засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат. посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація і т. ін.).

Колегія суддів звертає увагу, що а ні під час проведення перевірки, а ні під час судового розгляду даної справи позивачем не було надано вищевказаних сертифікатів відповідності щодо отриманоно авіаційно - технічного обладнання від ТОВ «ІНТЕР АВІА».

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що з податкової звітності ТОВ «ІНТЕР АВІА» вбачається відсутність у нього трудових ресурсів (протягом І кварталу 2014 року працювало 6 осіб, за цивільно - правовими договорами - 0, в подальшому - 1 особа в штаті та 0 за цивільно - правовими договорами), виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, працюючих та інших ресурсів для здійснення такого виду діяльності (протягом 2013 року балансова вартість основних засобів склала 0,00 грн.).

До того ж, згідно листа від 09 жовтня 2015 року № 8/1/2-14833 ГУ контррозвідувальним захистом інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби Безпеки України встановлено, що керівник та засновник ТОВ «ІНТЕР АВІА» ОСОБА_3 заперечує свою діяльність на посаді керівника вказаного підприємства, ним пояснено, що він зареєстрував підприємство на своє ім'я за грошову винагороду та не має відношення до його фінансово - господарської діяльності.

В свою чергу, відповідно до інформації Державної авіаційної служби України підприємству ТОВ «ІНТЕР АВІА» в перевіряємому періоді не надавались «доручення на проведення робіт з експортної оцінки авіаційної техніки або документації з експлуатації, що пов'язана з експлуатацією авіаційної техніки».

Крім того, згідно декларацію з податку на прибуток за результатами 2014 року ТОВ «ІНТЕР АВІА» задекларувало відсутність діяльності та прибутку (нульові показники).

Таким чином, аналіз контрагентів - постачальників ТОВ «ІНТЕР АВІА» (зазначено на стор. 19-38 акту перевірки) свідчить про відсутність факту придбання товару, який в подальшому нібито було реалізовано позивачу.

Відповідно до вищевказаних обставин та згідно норм діючого законодавства колегія суддів зазначає, що первині документи, які були надані позивачем для підтвердження господарських правовідносин з контрагентом ТОВ «ІНТЕР АВІА» не містять відомості про господарську операцію та не підтверджують її реальне здійснення.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що факти, які встановлені під час судового розгляду спростовують реальність настання господарських операцій між позивачем та його контрагента ТОВ «ІНТЕР АВІА».

Щодо господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «АДТ-ГРУП» колегія зазначає наступне.

Як було встановлено перевіркою, між позивачем та його контрагентом ТОВ «АДТ ГРУП» укладено договір від 26 червня 2014 року № В1/06-14, відповідно до умов якого, ТОВ «АДТ ГРУП» зобов'язався виготовити бортові переносні гідравлічні установки у кількості З - шт.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, основним (та єдиним) видом економічної діяльності ТОВ «АДТ ГРУП» є неспеціалізована оптова торгівля. Оскільки умови договору вказаного підприємства з позивачем передбачали виготовлення продукції (не притаманні економічному виду діяльності підприємства), то необхідною умовою для виготовлення гідравлічної установки є наявність виробничого обладнання, сировини, матеріалів та трудових ресурсів.

Як було встановлено перевіркою, згідно податкової звітності ТОВ «АДТ ГРУП» у 2014 році підприємство не мало основних засобів та інших необоротних активів необхідних для здійснення господарської діяльності. За результатами 2013 - 2014 років, ТОВ «АДТ ГРУП» подано декларацію з податку на прибуток, задекларувавши відсутність діяльності та прибутку (нульові показники) Відповідно до звіту за формою ГДФ за III квартал 2014 року лише у вказаному періоді на підприємстві працювало 4 особи.

До того ж, дослідивши наявні в матеріалах справи первині документи, колегією суддів всатновлено, що по взаємовідносинам з ТОВ «АДТ ГРУП» позивачем не було надано до перевірки товарно -транспортні накладні, довіреності на отримання та передачу товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ).

Згідно податкової інформації ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві, ТОВ «АДТ ГРУП» є учасником схем ухилення від сплати податків та оформлення нереальних господарських операцій.

Таким чином, на думку колегії суддів, проведення господарських операцій, а тим більше виготовлення продукції, було ТОВ «АДТ ГРУП» неможливим.

Також, проаналізувавши господарські операції задекларовані ТОВ «АДТ ГРУП» з його контрагентами -постачальниками по ланцюгу постачання ТМЦ, судом апеляційної інстанції було встановлено, що контрагент вказаного платника податків, а саме: ТОВ «БРОКБУДКЕГПТАЛ», також не має складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, сировини, інших матеріали, необхідних для здійснення основного виду діяльності. Основний вид діяльності вказаного підприємства - будівництво житлових і нежитлових будівель.

Аналіз даних реєстру податкових накладних ТОВ «БРОКБУДКЕПІТАЛ» свідчить, що товариством було реалізовано ТОВ «АДТ ГРУП» переносні гідравлічні установки. Проте, оскільки вказаним підприємством не вироблялись гідравлічні установки (в силу відсутності матеріалів та засобів, невідповідності виду економічної діяльності), перевіркою було досліджено контрагентів - постачальника ТОВ «БРОКБУДКЕПІТАЛ», з метою встановлення походження товару (гідравлічних установок).

В результаті дослідження подальшого ланцюга правовідносин, судом апеляційної інстанції встановлено, що постачальником ТМЦ ТОВ «БРОКБУДКЕПІТАЛ» є ТОВ «ФІНПРОМГРУП «ДІОНІКА», яке поставило ТОВ «БРОКБУДКЕПІТАЛ» суміш адитивну, запчастини автомобільні, сантехніку, цемент, арматуру, меблі та інші подібні ТМЦ.

Тобто, ТОВ «БРОКБУДКЕПІТАЛ» не є виробником гідравлічних установок. Детальний рух товару міститься в акті перевірки.

Таким чином, виходячи з наведеного вище обставин, ні податковим органом під час здійснення перевірки, ні колегією суддів не можливо встановити походження у ТОВ «АДТ ГРУП» товару реалізованого позивачу.

Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру судових рішень України, Печерським районним судом м. Києва за результатами розгляду слідчим суддею клопотання сторони кримінального провадження у справі № №757/34289/14-к про тимчасовий доступ документів та надання дозволу на їх вилучення встановлено наступне.

ТОВ «Техінформ» уклало договори на виконання частини з вказаних послуг з ТОВ «АДТ ГРУП», на підставі чого на рахунок вказаного підприємства було перераховано частину з вищевказаних коштів в сумі 1 904 600,0 грн. При проведенні зустрічної звірки ТОВ «АДТ ГГРУП» встановлено, що для виконання послуг із розробки програмних засобів та програмного забезпечення вказаним товариством було укладено договори з ТОВ «Компанія Продіс», ТОВ «Сайдінгбуд», ТОВ «Лікон-Трейд», ТОВ «Компанія «Консалтинг Групп» та ТОВ «Перша технологічна компанія - СТГ», на рахунки яких перераховано І 837 000,0 грн. з вказаних коштів.

Разом тим, під час ревізії не виявилося можливим підтвердити виконання робіт з контрагентами, з якими у ТОВ «АДТ ГРУП» були договірні правовідносини на загальну суму 1 837 000,0 грн.

Відповідно до вказаної ухвали, Печерським судом м. Києва було встановлено діяльність ТОВ «АДТ ГРУП» в схемах, що підпадають під кваліфікацію кримінального правопорушення.

З огляду на вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що факти, які встановлені під час судового розгляду є свідченням діяльності спрямованої на здійснення операцій, пов'язаних з формальним оформленням господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «АДТ ГРУП».

Щодо контрагента ТОВ «АМІС - ГРУП» колегія зазначає наступне.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 20 квітня 2010 року № 209 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02 жовтня 2010 року за N 591/17886) «Про затвердження Правил схвалення організацій з технічного обслуговування авіаційної техніки (Раrt-145) та затвердження змін до Правил сертифікації організацій з технічного обслуговування авіаційної техніки» передбачено технічні вимоги та процедури для компетентній органів щодо схвалення організацій з технічного обслуговування повітряних суден включаючи будь-який компонент, що призначений для встановлення на них. Ці Правила застосовуються до організацій, що здійснюють технічне обслуговування повітряного судна, а також компонентів, що призначені для встановлення на таке повітряне судно.

Згідно до технічних вимог організації, що здійснюють технічне обслуговування повітряного судна, а також компонентів, що призначені для встановлення на таке повітряна судно повинні відповідати встановленим технічним вимогам, а саме: відповідно до Правил Раrt-145 2.2. (Розділ А) «Технічні вимоги», 2.2.4.(145.А.25) «Вимоги до виробничих приміщень та площ» - організація гарантує, що:

(а) для виконання всіх запланованих робіт забезпечено відповідні виробничі приміщення та площі, які гарантують, зокрема, захист від погодних умов. Спеціалізованії.майстерні й бокси належним чином ізольовані для забезпечення гарантування невеликогочрівня ймовірності забруднення робочої зони та навколишнього середовища:

1) для базового ТО ПС забезпечено авіаційні ангари, достатньо доступні та просторі для розміщення ПС, на якому проводиться планове базове ТО;

2) для ТО компонентів забезпечено майстерні, достатньо просторі, щоб вмістити компоненти, на яких проводиться планове ТО;

(б) забезпечено відповідні офісні приміщення для організації всієї запланованої роботи, зазначеної в параграфі (а), а також для персоналу, який засвідчує ТО, щоб він міг виконувати поставлені завдання з дотриманням високих стандартів ТО;

(с) робоче середовище, включаючи авіаційні ангари, майстерні для компонентів та офісні приміщення, є належним для виконуваних робіт та відповідає спеціальним вимогам, що до нього ставляться. Крім випадків; коли інше передбачається вимогами до середовища для виконання спеціальних робіт, робоче середовище має забезпечувати належну результативність роботи персоналу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно інформації Державної авіаційної служби України, доручення на проведення робіт з експортної оцінки авіаційної техніки або документації з експлуатації, що пов'язана з експлуатацією авіаційної техніки ТОВ «АМІС - ГРУП» не видавались.

З питання переліку обов'язкових документів, необхідних суб'єктам господарської діяльності для виконання робіт з дефекації, ремонту, паспортизації авіаційних вузлів, агрегатів, обладнання, деталей, Державною авіаційною службою України було повідомлено, що виконання ремонту компонентів повітряних суден відноситься до ТО та підлягає сертифікації згідно правил Раrt -145.

Також, згідно інформації Державної авіаційної служби України, сертифікацію згідно правил Рагі-145 отримував ТОВ «АМІС-ГРУП», Сертифікат схвалення ГГА. 145.0004 від 05 серпня 2011 року, водночас дію вказаного Сертифікату було призупинено з 19 червня 2014 року згідно наказу Державної авіаційної служби України №420 від 19 червня 2014 року.

Як було встановлено перевіркою, постачання ТМЦ ТОВ «АМІС-ГРУП» на адресу Позивача здійснювалось в період не діючого сертифікату (грудень 2014 року, січень 2015 року).

Слід зазначити, що запчастини, які було поставлено згідно документів ТОВ «АМІС-ГРУП» на адресу позивача відповідно до номенклатури відносяться до вертольотів авіації типу Ми-8. Країна виробництва вертольотів авіації типу Ми-8 МТВ-1 (військово-транспортна модифікація з двигунами ТВЗ-117ВМ, ТВЗ-1Г7ВМ серії 02, ВК-2500-03) -Росія («Казанський вертолітний завод»).

Виходячи з наведеного, для придбання нових запчастин необхідно умовою є проведення операцій з імпорту ТМЦ, придбання у підприємств імпортерів або придбання реконструйованих авіа - запчастин у підприємств із наявним сертифікатом схвалення, 4 виданим Державіаслужбою України за Раїт-145.

Проте ТОВ "АМІС-ГРУП" таких сертифікатів на момент здійснення господарських операцій з позивачем не отримувало, імпортних операцій не проводило.

До того ж, під час проведення перевірки позивача встановлено, що між ним та ТОВ «АМІС - ГРУП» укладено договір постачання від 20 листопада 2014 року № 1/11-14, згідно умов якого. ТОВ «АМІС - ГРУП» зобов'язався поставити Позивачу авіаційне - технічне обладнання.

Як вбачається з ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/49192/15-к за результатами проведеного обшуку в офісі ТОВ «Аміс Груп» (код ЄДРПОУ 30450990), розташованого за адресою: вул. Старонаводницька, буд. б-Б. офіс 273, м. Київ, було виявлено та вилучено низку печаток, які використовуються для підробки паспортів до авіаційно-технічного майна.

Фактично вказане підприємство фігурує в "кримінальному провадженні № 32015100060000246, внесеному до Єдиного реєстру досудових за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 27, ч. З ст. 212 КК України. Суть вказаного кримінального провадження була детально розкрита за Інтернет адресою.

Як вбачається із даного кримінального провадження, ТОВ «АМІС - ГРУП» задіяне в оформленні та наданні підроблених документів до авіаційно-технічного майна (тобто, підробка документів, які засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація і т.ін.).

Крім того, в ході проведення перевірки позивачем не було підтверджено здійснення перевезення придбаного у ТОВ «АМІС - ГРУП» майна, оскільки надані товарно - транспортні накладні не давали змоги ідентифікувати водія, яким було здійснено перевезення товару. Крім того, накладні не містять пунктів навантаження товару, а також місцезнаходження вантажовідправника та вантажоодержувача.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «АМІС - ГРУП» не підтверджена.

Оцінюючи докази у даній справі, колегія суддів зазначає, що розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету податку на додану вартість.

В свою чергу, господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару чи послуг, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів.

Намір одержати доход лише в зазначений спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету. Встановлення таких обставин дає підставу для відмови у відшкодуванні податку на додану вартість.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача із послуг у контрагентів ТОВ «Інтер Авіа», ТОВ «АДТ Груп», ТОВ «Аміс Груп» не мали реального товарного характеру, а відтак позивач позбавлений права формувати податковий кредит за даними господарськими операціями.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Миколаївській області від 19 лютого 2016 року №1/14-291501/38014381 та № 2/14-29-15-01/38014381 є правомірними та скасуванню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись, ст.ст. 197, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою товариству з обмеженою відповідальністю "Кіппер Плюс" у задоволенні позовних вимог до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області відмовити повністю.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030001; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38016923; банк отримувача - ГУДКСУ в Одеській області; код банку отримувача (МФО) - 828011; рахунок отримувача - 31212206781008; код класифікації доходів бюджету - 22030001; призначення платежу - судовий збір, ПІБ апелянта чи назва установи, організації, що виступає апелянтом, Одеський апеляційний адміністративний суд, код ЄДРПОУ суду 34380461) - несплачений судовий збір за подання апеляційної скарги на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року в розмірі 24068 (двадцять чотири тисячі шістдесят вісім) грн. 85 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направленні її копій сторонам та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий: Т.М. Танасогло

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Яковлєв