Постанова

від 21.09.2016 по справі 902/841/15

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Потильчака О.І.,

суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Шицького І.Б., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного підприємства «Мегамет» (далі - ПП «Мегамет») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 березня 2016 року у справі № 902/841/15 за позовом акціонера відкритого акціонерного товариства «Бродецький цукровий завод» (далі - ВАТ «Бродецький цукровий завод») ОСОБА_1 до ВАТ «Бродецький цукровий завод», товариства з обмеженою відповідальністю «Мар'їнський Укрпромзбут» (далі - ТОВ «Мар'їнський Укрпромзбут»), третя особа - ПП «Мегамет», про визнання недійсними договорів про зарахування боргу,

в с т а н о в и л а:

Суб'єкт права на звернення до Верховного Суду України порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15 березня 2016 року у справі № 902/841/15 із підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), і просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 15 березня 2016 року та припинити провадження у справі.

У заяві про перегляд постанови ПП «Мегамет» посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК), статей 12, 16 ГПК, статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 10 Закону України «Про господарські товариства», статей 92, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

В обґрунтування заяви ПП «Мегамет» надано копії постанов Вищого господарського суду України від 26 квітня 2016 року у справі № 904/5632/15, від 14 липня 2015 року у справі № 924/1564/14, від 25 травня 2016 року у справі № 910/18169/15, від 24 травня 2016 року у справі № 908/4571/15, від 23 квітня 2015 року у справі № 905/5359/13-908/4643/14, копії постанов Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14 (№ 3-304гс16), від 18 квітня 2011 року у справі № 8/219 пн-к (№ 3-29гс11), від 21 січня 2015 року у справі № 911/2089/14 (№ 3-207гс14), від 01 липня 2015 року у справі № 911/2435/14 (№ 3-327гс15), в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спорів щодо визнання правочинів недійсними.

ОСОБА_1, ВАТ «Бродецький цукровий завод», ТОВ «Мар'їнський Укрпромзбут», ПП «Мегамет» не скористалися правом на участь їх представників у судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені суб'єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, предметом позову у справі № 902/841/15 є вимога акціонера ВАТ «Бродецький цукровий завод» ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів про зарахування боргу від 06 липня 2010 року № 11, від 07 липня 2010 року № 12, від 08 липня 2010 року № 13, від 09 липня 2010 року № 14, від 09 липня 2010 року № 15, від 12 липня 2010 року № 16, від 12 липня 2010 року № 17, від 13 липня 2010 року № 18, від 14 липня 2010 року № 19, від 15 липня 2010 року № 20, від 16 липня 2010 року № 21, від 19 липня 2010 року № 22, від 20 липня 2010 року № 23, укладених між ВАТ «Бродецький цукровий завод» і ТОВ «Мар'їнський Укрпромзбут».

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням корпоративних прав позивача як акціонера ВАТ «Бродецький цукровий завод» на володіння та управління активами цього товариства внаслідок незаконного відчуження за оспорюваними договорами цілісного майнового комплексу ВАТ «Бродецький цукровий завод», вчиненими у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення, з порушенням положень статей 203, 188, 215, 377 ЦК.

Також позивач зазначив, що передача спірного майна ТОВ «Мар'їнський Укрпромзбут» у рахунок погашення боргу ВАТ «Бродецький цукровий завод» відбулася з порушенням положень Закону України «Про іпотеку» та із перевищенням повноважень в.о. голови правління ВАТ «Бродецький цукровий завод» ОСОБА_2 стосовно підписання спірних договорів з боку ВАТ «Бродецький цукровий завод», внаслідок чого відбулося відчуження активів, які перевищують 25 % вартості майна за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, без прийняття рішення про таке відчуження загальними зборами акціонерів товариства, що згідно із Законом України «Про акціонерні товариства» належить до виключної компетенції зборів акціонерів.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 22 липня 2015 року позов задоволено в повному обсязі.

Рішення суду мотивовано тим, що оспорювані договори не відповідають вимогам закону, оскільки об'єкти нерухомого майна можуть бути відчужені на задоволення вимог заставодержателя тільки за нотаріально посвідченими договорами, а укладення оспорюваних договорів у простій письмовій формі свідчить про їх нікчемність відповідно до частини першої статті 220, статті 657 ЦК, статті 37 Закону України «Про іпотеку», що не може спростовуватися обставинами фактичного виконання сторонами таких договорів шляхом передачі майна чи оплати за договором. Також суд виходив із того, що оспорювані правочини укладено від імені ВАТ «Бродецький цукровий завод» особою, а саме в.о. голови правління ОСОБА_2, яка не мала відповідних повноважень на вчинення таких дій.

Це рішення було оскаржено в апеляційному порядку, зокрема ПП «Мегамет», тобто особою, яка не є стороною у справі, яка однак вважає, що суд ухвалив рішення про її права і обов'язки, оскільки на час вирішення спору у суді першої інстанції заявник набув право власності на нерухоме і рухоме майно, яке є предметом оспорюваних у цій справі договорів.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2015 року до участі у справі як третю особу залучено ПП «Мегамет».

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішення спостережної/наглядової ради (протокол від 30 березня 2010 року), яким ОСОБА_2 призначено в.о. голови правління ВАТ «Бродецький цукровий завод», не оспорювалося в судовому порядку акціонерами товариства, зокрема позивачем. На підставі цього рішення відомості про керівника юридичної особи внесені до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, що відповідно до норм статті 92 ЦК є достатнім підтвердженням повноважень такої особи, зокрема перед третіми особами.

Сторонами оспорюваних договорів ВАТ «Бродецький цукровий завод» і ТОВ «Мар'їнський Укрпромзбут» виконано умови цих договорів, що підтверджується актами прийому-передачі, а також постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року у справі № 2а-9401/10/0570.

Разом із тим апеляційний суд взяв до уваги незначну частку позивача у статутному фонді товариства (0,35 %) і дійшов висновку, що укладення оспорюваних договорів про зарахування боргу не свідчить про порушення корпоративних прав позивача і недоведення останнім порушення його прав щодо управління справами товариства, розподілу прибутку товариства, активів у разі ліквідації, а також про те, що позивач не належить до кола суб'єктів, які мають право оспорити такі договори.

Постановою Вищого господарського суду України від 15 березня 2016 року постанову суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

При цьому суд касаційної інстанції, пославшись на положення законів України «Про акціонерні товариства», «Про іпотеку» з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову з мотивів, викладених у судовому рішенні.

Водночас суд касаційної інстанції зауважив, що оскільки на підставі оспорюваних договорів відбулося відчуження понад 50 % майна ВАТ «Бродецький цукровий завод», що вимагало попереднього прийняття рішення з такого питання загальними зборами акціонерів товариства, то позивачем доведено порушення його корпоративних прав як акціонера відповідача на участь у зборах акціонерів, до виключної компетенції яких статутом віднесено прийняття відповідних рішень.

У судових рішеннях, копії яких надано ПП «Мегамет» на підтвердження підстав для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 травня 2016 року, суд касаційної інстанції, на думку заявника, по-іншому застосував одні й ті самі норми матеріального та процесуального права при вирішенні спорів стосовно визнання договорів недійсними. Крім того, на думку заявника, рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, про які зазначено у заяві.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 16 квітня 2008 року між ВАТ «Бродецький цукровий завод» і відкритим акціонерним товариством «Банк «Демарк» (далі - ВАТ «Банк «Демарк») укладено кредитний договір № 463, за умовами якого банк надав ВАТ «Бродецький цукровий завод» кредит у розмірі 10 000 000,00 грн на строк до 26 грудня 2008 року зі сплатою 24 % річних за користування кредитом. Цього ж дня між ВАТ «Бродецький цукровий завод» (іпотекодавець) та ВАТ «Банк «Демарк» (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір, предметом якого є забезпечення всіх вимог банку, що випливають із кредитного договору від 16 квітня 2008 року № 463. Договір іпотеки посвідчено 16 квітня 2008 року приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу і зареєстровано у реєстрі за № 807, № 808.

Кредитний договір і договір іпотеки підписано позивачем як головою правління ВАТ «Бродецький цукровий завод». Відповідно до пункту10.4.6 статуту ВАТ «Бродецький цукровий завод» голова правління виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, тобто розпоряджався коштами і майном товариства.

Пунктами 10.1, 10.2 статуту ВАТ «Бродецький цукровий завод» передбачено, що управління товариством здійснюють: загальні збори акціонерів, наглядова рада, правління та ревізійна комісія. Вищим органом товариства є загальні збори акціонерів.

Також судом апеляційної інстанції установлено, що відповідно до протоколу засідання спостережної ради (згідно з пунктами 10.1, 10.2 статуту цей орган управління має назву наглядова рада) ВАТ «Бродецький цукровий завод» від 30 березня 2010 року у зв'язку із відстороненням ОСОБА_1 від посади голови правління на підставі постанови прокуратури Вінницької області від 29 березня 2010 року прийнято рішення про обрання виконувачем обов'язків голови правління ОСОБА_2 до рішення загальних зборів.

12 березня 2010 року між публічним акціонерним товариством «Банк «Демарк» (правонаступник ВАТ «Банк «Демарк») (цедент) і ТОВ «Мар'їнський Укрпромзбут» (цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги № 351, який посвідчено 12 березня 2010 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області та зареєстровано у реєстрі за № 303. Відповідно до умов цього договору ТОВ «Мар'їнський Укрпромзбут» набуло всіх прав за іпотечним договором, укладеним 16 квітня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця за кредитним договором від 16 квітня 2008 року № 463, у тому числі за всіма додатковими угодами до нього. Згідно з пунктом 1.1 цього договору цедент передає, а цесіонарій приймає всі права за іпотечним договором, укладеним між цедентом і ВАТ «Бродецький цукровий завод».

На письмову вимогу ТОВ «Мар'їнський Укрпромзбут» про погашення ВАТ «Бродецький цукровий завод» заборгованості у розмірі 11 597 733,97 грн, яка підтверджується актом звірки від 01 липня 2010 року, ВАТ «Бродецький цукровий завод» надало відповідь (без дати та номеру) про визнання боргу в розмірі 11 597 733,97 грн і, посилаючись на складне фінансове становище, запропонувало у рахунок погашення заборгованості прийняти основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а саме: основні засоби, які є предметом іпотечного договору від 16 квітня 2008 року, на загальну суму 2 070 525,65 грн, основні засоби, які є предметом договору застави від 03 червня 2008 року № 463/2, на загальну суму 5 491 979,16 грн, основні засоби, які є власністю ВАТ «Бродецький цукровий завод», на загальну суму 3 768 092,58 грн, товарно-матеріальні цінності, які є власністю ВАТ «Бродецький цукровий завод», на загальну суму 267 136,58 грн.

06-07, 08-16, 19-20 липня 2010 року між відповідачами укладено 13 тотожних за змістом договорів №№ 11-23 про зарахування боргу, згідно з якими ВАТ «Бродецький цукровий завод» передало у власність у рахунок погашення заборгованості, яка виникла в останнього і підтверджується актом звірки від 01 липня 2010 року, товарно-матеріальні цінності, визначені за актами приймання-передачі, а ТОВ «Мар'їнський Укрпромзбут» прийняв у власність це майно.

На виконання зазначених договорів між відповідачами складено та підписано акти приймання-передачі рухомого та нерухомого майна.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсними зазначені договори про зарахування боргу, посилаючись на те, що ці договори було укладено в.о. голови правління за відсутності відповідних повноважень на вчинення таких дій, про що достеменно було відомо сторонам цих правочинів на момент їх підписання, внаслідок чого відбулося відчуження майна ВАТ «Бродецький цукровий завод», чим порушено його корпоративні права та інтереси як акціонера цього товариства.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, Вищий господарський суд України погодився з висновками цього суду про доведеність позовних вимог.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

За змістом статей 2, 80, 91, 92 ЦК юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами. Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК). Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

Отже, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає у правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на викладене, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа.

Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції установлено, що оспорювані договори від імені ВАТ «Бродецький цукровий завод» укладено в.о. голови правління ОСОБА_2, яку було призначено рішенням спостережної/наглядової ради товариства, оформленим протоколом від 30 березня 2010 року. Питання недійсності цього рішення у встановленому законом порядку жодним учасником товариства не порушувалося і в судовому порядку не вирішувалося. На підставі цього рішення відомості про керівника юридичної особи внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що відповідно до положень статті 92 ЦК є достатнім підтвердженням повноважень такої особи, зокрема перед третіми особами.

Також з урахуванням наведеного слід зазначити, що судами попередніх інстанцій не встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за оспорюваними договорами, діяла недобросовісно і нерозумно, зокрема достеменно знала, як про це зазначив позивач в обґрунтування позовних вимог, про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень.

Крім того, як установлено судом апеляційної інстанції, сторони виконали умови оспорюваних договорів, що підтверджується актами приймання-передачі, а також постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року у справі № 2а-9401/10/0570, якою зобов'язано комунальне підприємство «Вінницьке обласне об'єднання «Бюро технічної інвентаризації» зареєструвати за ТОВ «Мар'їнський Укрпромзбут» право власності на об'єкти нерухомого майна. Це рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили 18 травня 2010 року.

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що акціонер (учасник) товариства не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства та не вправі звертатися до суду за захистом прав, інтересів інших учасників господарського товариства, а також самого товариства поза відносинами представництва, при цьому позивач як акціонер товариства, який має незначну частку у статутному фонді відповідача (0,35 %), не довів, у чому полягає порушення саме його корпоративних прав внаслідок укладення ВАТ «Бродецький цукровий завод» договорів про зарахування боргу з огляду ще й на те, що позивач як колишній голова правління цього товариства був обізнаний про існування прострочених господарських зобов'язань товариства за кредитним договором і договором уступки права вимоги.

Ураховуючи наведене, при вирішенні цієї справи суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цього суду про відсутність правових підстав для задоволення позову, є обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону.

Згідно з підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 111 25 ГПК Верховний Суд України за наявності підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Ураховуючи наведене, постанова Вищого господарського суду України від 15 березня 2016 року у справі № 902/841/15 підлягає скасуванню, а постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2015 року - залишенню в силі.

Згідно з частиною шостою статті 49 ГПК у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд Верховний Суд України вирішує питання про розподіл судових витрат.

У зв'язку із частковим задоволенням заяви ПП «Мегамет» і залишенням в силі постанови суду апеляційної інстанції, якою у задоволенні позову відмовлено, витрати зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 49, 111 14 , 111 23 , 111 24 , 111 25 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву приватного підприємства «Мегамет» задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 15 березня 2016 року у справі № 902/841/15 скасувати, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2015 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) на користь приватного підприємства «Мегамет» (код 32296876) 1 583 грн 40 коп. (одну тисячу п'ятсот вісімдесят три гривні сорок копійок) витрат зі сплати судового збору.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Вінницької області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 111 16 ГПК.

Головуючий О.І. Потильчак

Судді:І.С. Берднік А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок І.Б. Шицький