Ухвала

від 29.09.2016 по справі 803/2218/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2016 р. м. Київ К/800/12608/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:Черпіцької Л.Т. Голяшкіна О.В. Маслія В.І.

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 28.11.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015 у справі № 876/11735/14 за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку до Відкритого акціонерного товариства «Волинська автобаза» про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку звернулося в суд з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Волинська автобаза», в якому просило стягнути заборгованість по відшкодуванню витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за період з січня по червень 2014 року в сумі 7 998,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ); ч. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІУ (далі - Закон № 1058-1V); п. 6.8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року № 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 року за № 64/8663 (далі - Інструкція № 21-1 ) зобов'язаний щомісяця до 25-го числа вносити до Пенсійного фонду України зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

В результаті недотримання порядку відшкодування витрат Пенсійному фонду України на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, заборгованість відповідача за період з січня по червень 2014 року становила 7 998,06 грн. На підставі вищевикладеного, Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку просило суд стягнути з ВАТ «Волинська автобаза» заборгованість по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за період з січня по червень 2014 року в сумі 7 998,06 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року, позов управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області до Відкритого акціонерного товариства «Волинська автобаза» в частині позовних вимог про стягнення фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з січня 2014 року по квітень 2014 року включно у розмірі 5 332,04 грн. залишено без розгляду.

На ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року. надійшла касаційна скарга Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку звернулося в суд з адміністративним позовом до ВАТ «Волинська автобаза» про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за період з січня по червень 2014 року в сумі 7 998,06 грн., яка виникла в результаті недотримання відповідачем порядку відшкодування витрат відповідачу на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Згідно ч. 15 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується. Поняття недоїмки визначено у ч. 2 ст. 106 цього Закону (яка в силу пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» діє на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків) та включає в себе суми страхових внесків своєчасно не нарахованих та/або не сплачених страхувальниками у строки, визначені ст. 20 цього Закону , в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених ч. 3 ст. 20 цього Закону , які вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків.

Як вбачається із змісту ст. 1 цього ж Закону , страховими внесками є кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Поняття відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій розкрито у пункті 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та означає внесення підприємствами та організаціями з коштів, призначених на оплату праці до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку про те, що правила ч. 15 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо непоширення строків давності стосовно стягнення стосується лише недоїмки зі сплати страхових внесків, однак витрати на виплату та доставку пільгових пенсій за своєю правовою природою не є страховими внесками, а тому й не підпадають під визначення «недоїмка» в розумінні цього Закону .

З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на розглядувані правовідносини поширюються загальний строк звернення до суду, який визначений у ч. 2 ст. 99 КАС України та становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак, колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними, враховуючи наступне.

У ч. 1 ст. 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Проте в разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне нарахування та/або сплату суми фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, до відносин щодо стягнення такої заборгованості (недоїмки) застосовуються положення ч. 15 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV. Водночас строки звернення до суду із позовом про стягнення цієї заборгованості (недоїмки), передбачені статтею 99 КАС, не застосовуються. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.11.2015 у справі № 21-3122а15.

Згідно положень ч. 2 ст. 244 2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не врахували вищевказаний висновок Верховного Суду України та дійшли передчасних висновків про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду в частині позовних вимог про стягнення фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій. Це свідчить про те, що судом справа по суті взагалі не розглядалась.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що рішення судів вимогам ст. 155 КАС України не відповідають. Відповідно до приписів ст. 220 КАС України допущені порушення не можуть бути перевірені і усунуті судом касаційної інстанції.

З огляду на викладене, судові рішення, ухвалені у даній справі, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справу суду належить усунути недоліки, викладені у мотивувальній частині ухвали і правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку задовольнити частково.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: