Ухвала

від 04.10.2016 по справі 761/12553/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Шебуєвої В.А.,Немировської О.В.,

при секретарі Заліській Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Автомат-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року,-

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Свої вимоги обґрунтував тим, що ЖБК «Автомат-2» здійснює експлуатацію і ремонт будинку № 27 по вул. Лук'янівській в м. Києві та утримує прибудинкову територію за рахунок власних коштів на засадах самоокупності.

Відповідач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1

Оскільки ОСОБА_1 нерегулярно та несвоєчасно сплачує кошти за надані комунальні послуги, у останнього за період з 01.01.2009 по 28.02.2015 утворилася заборгованість в розмірі 9 395, 00 грн. а також були нараховані інфляційні втрати та три відсотки річних.

Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за надання житлово-комунальних послуг у розмірі 9 395,00 грн., інфляційну складову в сумі 3 911,30 грн., три відсотки річних в розмірі 1 146,82 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з відповідача заборгованість за надання житлово-комунальних послуг у розмірі 9 395,00 грн., інфляційну складову в сумі 3 911,30 грн., три відсотки річних в розмірі 1 146,82 грн. та вирішено питання судових витрат.

Справа № 761/12553/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/8974/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Притула Н.Г. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. . Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Зазначав, що судом була проігнорована заява про застосування позовної давності у зв'язку з її спливом.

Вказував, що судом зазначено про переривання перебігу строку позовної давності в результаті оплати відповідачем заборгованості у вказаний період, проте доказів, які б свідчили про те, що відповідачем визнавалася заборгованість та здійснювалася оплата за надання послуг за спірний період, матеріали справи не містять.

Наголошував, що вказане вище також спростовується і позивачем, оскільки в позовній заяві зазначено про те, що за період з 01.01.2010 по 01.06.2013 вимоги позивача залишилися не задоволеними.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми боргу в розмірі 7 756,18 грн., інфляційних втрат та 3 % річних.

В судовому засіданні представник відповідача просила апеляційну скаргу задовольнити з наведених у ній підстав.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ЖБК «Автомат-2» здійснює експлуатацію і ремонт будинку № 27 по вул. Лук'янівській в м. Києві та утримує прибудинкову територію.

ОСОБА_1 є власником особового рахунку квартири АДРЕСА_1 відповідно до довідки від 21.04.2015, виданої ЖБК «Автомат-2» (а.с. 39).

Згідно розрахунку заборгованості за період з 01.01.2009 по 28.02.2015 позивачем нараховано за надання житлово-комунальних послуг - 24 914, 31 грн., відповідачем було сплачено 15 519,31 грн.(а.с. 7-9).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на боржника покладено певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, який останній не виконував належним чином, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем за їх надання.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

За змістом положень ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Таким чином, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

З розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 01.01.2009 по 28.02.2015 позивачем нараховано за надання житлово-комунальних послуг - 24 914, 31 грн., проте відповідачем було сплачено лише 15 519, 31 грн., тобто ОСОБА_1 здійснював часткову оплату за наданні житлово-комунальних послуги.

Посилання відповідача на наявність підстав застосування наслідків пропуску строків позовної давності судом відхиляються з огляду на те, що згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Аналізуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості вбачається, що відповідач здійснював нерегулярні платежі протягом спірного періоду, що свідчить про те, що останній визнавав борг за наданні комунальні послуги, а відтак твердження представника відповідача про те, що поточні платежі є черговими, а не є сплатою боргу, є безпідставними.

Крім того, як вбачається з наданих відповідачем пояснень, він у червні 2012 року направив позивачеві лист, яким просив довести дійсність розмірів, нарахованих та виставлених тарифів згідно чинного законодавства, оскільки відповідач мав сумнів щодо достовірності обчислення заборгованості кооперативом (а.с. 60).

Враховуючи те, що правовідносини, які передбачають обов'язок споживача оплатити фактично надані житлово-комунальні послуги та право замовника послуг вимагати відповідної плати, є за своєю правовою природою грошовим зобов'язанням, тому за прострочення його виконання підлягають застосуванню наслідки, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання по оплаті отриманих житлово-комунальних послуг, колегія суддів вважає, що, крім наявної заборгованості, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, з нього також підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні втрати.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 суми з урахуванням індексу інфляції 3 911,30 грн. та трьох відсотків річних від простроченої суми в розмірі 1 146,82 грн. є обґрунтованим.

Таким чином, висновок суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, відповідає обставинам справи.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, про що ухвалив відповідне рішення.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: