Ухвала

від 11.10.2016 по справі 759/16133/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Левенця Б.Б., Мазурик О.Ф.

при секретарі: Синявському Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою через представника ОСОБА_2, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 серпня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним,

в с т а н о в и л а :

у жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просила визнати недійсним договір позики від 05.11.2014 року, укладений між нею та ОСОБА_3, посилаючись на те, що договір є фіктивним, грошові кошти за ним не передавалися та фактично цей договір слугував як гарантія між покупцем та продавцем ТОВ «ФК ВЕЛГО», оскільки вона бажала залишитися працювати у аптеці. Договір позики вона не читала, так як довіряла позикодавцю.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09.08.2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Справа № 759/16133/15-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/12368/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Ул`яновська О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д. Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, незважаючи на те, що заява про забезпечення доказів була задоволена частково, судом не було витребувано даних щодо приналежності мобільного телефону ОСОБА_3 та не було викликано до суду, та не допитано в якості свідків 11 осіб, не витребувано 5 документів та не долучено 8 документів. Суд у рішенні зазначив, що факт передачі коштів встановлено судовим рішенням, проте зазначене рішення не набрало законної сили. Договір є фіктивним, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_7 фактично придбали у ОСОБА_3 аптечний бізнес за 200 000 грн. Суд безпідставно не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та дії суду не були направлені на зміцнення законності в державі.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_10 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші сторони в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомили, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.11.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики.

05.11.2014 року між сторонами було підписано розписку про отримання позивачкою від відповідача грошових коштів у розмірі 150 000 грн..

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02.12.2015 року у справі №759/3058/15ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики від 05.11.2014 року встановлено факт передачі коштів.

Згідно договору поруки від 05.11.2014 року ОСОБА_4 поручився відповідати по зобов`язанням ОСОБА_1 за договором позики від 05.11.2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання договору позики фіктивним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачкою та ОСОБА_3 05.11.2014 року укладеного договір позики.

Відповідно до договору позики позивачка цього ж дня видала відповідачу розписку про отримання нею коштів у розмірі 150 000 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за цим договором позики 05.11.2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір поруки.

Відповідно до заяви, засвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяк М.Р. 06.11.2014 року дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_12 надала згоду на укладення договору поруки з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, укладеним між ОСОБА_13 та ОСОБА_3

Враховуючи всі вчинені сторонами дії, а саме видачі розписки, забезпечення договором поруки зобов`язань за договором позики суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що договір позики не містить ознак фіктивності, оскільки за цим договором сторони мали на меті досягнення певних правових наслідків щодо повернення грошових коштів.

Доводи апеляційної скарги про те, що даний договір є фіктивним оскільки грошові кошти позивачці не передавалися не спростовують висновків суду, оскільки невиконання умов договору не є підставою для визнання договору фіктивним.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було допитано ряд свідків, а показанням допитаних свідків суд не надав належної правової оцінки колегія суддів не може визнати обґрунтованими виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Позивач просила визнати договір позики недійсним з тих підстав, що він є фіктивним.

Відповідно до положень ст. 11, ст. 303 ЦПК України суди розглядають справи у межах заявлених позовних вимог. Вимоги про визнання договору позики таким, що укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини позивач не заявляла та це не було предметом розгляду у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак доводи щодо безгрошовості позики не можуть ґрунтуватися на показаннях свідків.

Суд першої інстанції у рішенні зазначив, що факт передачі коштів встановлено рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02.12.2015 року та послався на ці обставини, як на такі, що мають преюдиційне значення.

При розгляді справи у апеляційному порядку представник відповідача визнав ту обставину, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02.12.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики не набрало законної сили.

Разом з тим, неправильне посилання суду першої інстанції щодо встановлення обставин передачі коштів на рішення суду, яке не набрало законної сили не призвело до неправильності висновків суду щодо відсутності правових підстав для визнання договору фіктивним.

Виходячи з викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді