Ухвала

від 23.03.2017 по справі 759/16133/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2017 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Гримич М.К., Ткачука О.С., Фаловської І.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про визнання договору позики недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - на рішення Святошинського районного суду

м. Києва від 09 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом та просила визнати недійсним договір позики від 05 листопада 2014 року, укладений між нею та ОСОБА_5

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з травня 2013 року вона перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Фармацевтична компанія Велго (далі - ТОВ ФК Велго , аптека).

У подальшому власник аптеки - ОСОБА_5 прийняв рішення укласти договір купівлі-продажу з ОСОБА_6, предметом якого є майно вказаної аптеки. Сторони дійшли згоди щодо порядку розрахунку, а саме - кошти виплачуються частинами по 50 000 грн щомісяця до 05 лютого 2015 року. Також сторони договору дійшли згоди, що якщо вона залишиться працювати з ОСОБА_6, то з нею буде укладено договір позики та вона складе боргову розписку, оскільки виступає гарантом договору купівлі-продажу.

Зазначала, що 05 листопада 2014 року вона написала розписку, зміст якої їй було продиктовано, та підписала договір позики, який не читала, так як довіряла ОСОБА_5, який є позикодавцем за оспорюваним договором.

Посилаючись на те, що договір позики від 05 листопада 2014 року фіктивний, оскільки укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, просила позов задовольнити.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 серпня 2016 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року, у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), врахувавши роз'яснення, викладене у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , дійшов правильного висновку, що для визнання правочину фіктивним, ознака вчинення його лише для вигляду, має бути властива діям обох сторін правочину. Крім того, саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

При цьому, судами також встановлено, що сторонами вчинялися дії, направлені на досягнення правових наслідків щодо повернення грошових коштів, а саме: видача розписки позивачем, забезпечення належного виконання зобов'язань за договором позики договором поруки, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Крім того, апеляційним судом правильно зазначено, що факт безгрошовості позики не може ґрунтуватися на показаннях свідків.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: М.К. Гримич

О.С.Ткачук

І.М.Фаловська