Рішення

від 05.10.2016 по справі 2-1436/09

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 2-1436/09

Номер провадження 22-ц/791/1514/16 Головуючий в І інстанції Ратушна В.О.

Категорія Доповідач: Колісниченко А.Г.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

ГоловуючогоКолісниченка А.Г., суддів:Вербицької Л.І., Радченка С.В., за участю секретаря:Сікори О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 27.03.2009 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа- Херсонське державне бюро технічної інвентаризації, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Скульський Анатолій Анатолійович про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності та зобов'язання вчинення певний дій,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2009 року до суду із зазначеним позовом звернувся ОСОБА_5, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 31.08.2000 року між ним та відповідачем ОСОБА_6 посвідчено договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 приватний нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Скульським А.А., зареєстрованого Херсонським міським бюро технічної інвентаризації 31.08.2000 року за реєстровим НОМЕР_1 в книзі №7. Позивач вважає вищевказаний договір дарування недійсним, у зв'язку з тим, що позивач помилявся щодо обставин, які мають істотне значення. Так ОСОБА_5 являється батьком відповідача з яким домовився про передачу йому у власність належного будинку з умовою, що останній буде надавати йому та його дружині допомогу, здійснюватиме догляд та проживатиме з дружиною до смерті в спірному будинку. Також, позивач вважав, що посвідчений договір дарування укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є фактично договором довічного утримання. Однак останнім часом відповідач вимагає, що позивач та його дружина виселилися з житлового будинку з наміром відчужити будинок. Оскільки угода укладена ним внаслідок помилки щодо умов та наслідків договору дарування, тому ОСОБА_5 просив визнати її недійсною на підставі ст.56 ЦК України 1963 року.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 27.03.2009 року позов задоволено та визнано недійсним договір дарування житлового будинку, за адресою:АДРЕСА_1 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6; посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу, Скульським А.А., 31.08.2000 року за реєстровим НОМЕР_1 в книзі № 7. Сторони повернуто до первісного стану. Визнано право власності за ОСОБА_5 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку під житловим будинком площею 0,0958 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язано приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Скульського А.А. повернути ОСОБА_5 оригінальний примірник свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданий виконкомом Дніпровської райради м. Херсона від 08.10.1999 року, яке зареєстроване у Херсонському державному бюро технічної інвентаризації за №1 650.

На вказане рішення ТОВ ФК Вектор Плюс подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що жилий будинок під номером АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці розміром 958 кв.м., є забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором №2101/0906/88-002, укладеним між банком та ОСОБА_6 05.09.2006 року за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводиною І.М. Також ОСОБА_6 зобов'язаний був повідомити суд про те, що спірний житловий будинок є предметом іпотеки та заявити про залучення іпотекодержателя до участі у справі. Крім того, задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував того, що позивач добровільно 31.08.2000 року уклав саме договір дарування спірного житлового будинку та земельної ділянки, так як самостійно подавав необхідні документи для вчинення такого договору, фактично проживаючи в належному йому будинку. Також, доказів, що дарувальник помилявся щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні договору дарування, або доказів щодо ведення останнього в оману відносно даних обставин позивачем, крім свідчень сусідів, не надано. Крім того, 03.07.2015 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна апелянту стало відомо, що ОСОБА_6 без згоди іпотекодержателя, уклав правочини щодо відчуження земельних ділянок. На підставі чого, ТОВ ФК Вектор Плюс просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

Представниця ТОВ ФК Вектор Плюс - Федоренко Є.М., у судовому засіданні, на задоволенні апеляції наполягала, з підстав зазначених у скарзі.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до суду не з'явилися, надіслали на адресу суду заяви, в яких просили суд розглянути справу за їх відсутності. Апеляційну скаргу не визнавали, рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 27.03.2009 року просили залишити без змін.

Інші учасники процесу до суду не з'явилися про причини неявки не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності не подали. За таких обставин, колегія суддів, вважає за можливе розглянути справу без їх участі на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідача, учасників процесу, які з'явилися до суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.243 ЦК України 1963 року дарувальник передає своє право власності на житловий будинок, тобто право володіння, користування, розпорядження житловим будинком на користь обдарованого, у свою чергу обдарований набуває право власності (право володіння, користування, розпорядження) на житловий будинок при відсутності з його боку обов'язків надання будь-яких вигод.

З матеріалів справи вбачається, що 31.08.2000 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_10 і зареєстрований Херсонським міським бюро технічної інвентаризації 31.08.2000 року за реєстровим НОМЕР_1 в книзі №7.

27.01.2001 року виконавчим комітетом Херсонської міської Ради народних депутатів ОСОБА_6 було виданий державний акт НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку площею 0,0958, що розташована на території АДРЕСА_1.

04.02.2009 року Херсонське державне бюро технічної інвентаризації видало ОСОБА_6 витяг на відчуження з реєстру прав власності на нерухоме майно НОМЕР_2.

05.09.2006 року ОСОБА_6 уклав із ПАТ Сведбанк кредитний договір, відповідно до якого він отримав кредит у сумі 240 000 доларів США. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, того ж дня між тими ж сторонами укладено іпотечний договір, за яким в іпотеку банку ОСОБА_6 передав будинок АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,0958 га. 28.11.2012 року ПАТ Сведбанк уклав договір факторингу із ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс , відповідно до якого відступив вправо вимоги за іпотечними договорами , у тому числі і за іпотечним договором , укладеним ОСОБА_6

Як стверджував апелянт у поданій ним скарзі ОСОБА_6 було здійснено поділ земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0958 га на дві земельні ділянки, яким присвоєні самостійні кадастрові номери, а також видані 2 окремих Державних актів на землю і змінені поштові адреси цих ділянок.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.56 ЦК України 1963 року угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Згідно п.2 постанови Пленуму ВСУ Про судову практику в справах про визнання угод недійсними від 28.04.1978 року № 3 передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав із наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. Згідно із п. 11 цієї ж постанови, угода може бути визнана судом недійсною, як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони (громадянина чи організації), що діяла під впливом помилки. Під помилкою, у даному випадку, слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Правила ст.56 ЦК не поширюються на випадки, коли помилка стосується до мотивів укладення угоди.

Частиною 1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач вчинивши договір дарування, помилявся щодо обставин договору, які мають істотне значення, а саме щодо його предмету, оскільки укладаючи такий договір ОСОБА_5 мав на увазі подальше проживання у будинку та отримання від ОСОБА_6 догляду та необхідної допомоги, що за своєю правовою природою відповідає договору довічного утримання. З матеріалів справи вбачається, що позивач разом із дружиною продовжував проживати у спірному будинку надалі володіє та користується ним. Відповідач же не прийняв майно, не вступив у володіння та користування майном, не проживає в будинку. При цьому обумовленої матеріальної та іншої допомоги не надає, і вимагає від позивача звільнити будинок, який є його єдиним житлом. Названі обставини підтверджені належними та допустимими у даних правовідносинах доказами, зокрема поясненнями свідків, допитаних судом.

Таким чином, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції визнаючи договір дарування недійсним, дійшов обґрунтованого висновку про те, що при укладенні оспорюваного договору дарування, внаслідок помилки, волевиявлення позивача було направлено на укладення договору довічного утримання, а не договору дарування.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, які стосуються того, що будинок по АДРЕСА_1 було передано ОСОБА_6 у 2006 році в іпотеку, оскільки оспорюваний договір відбувся задовго до цієї події і передача будинку в якому мешкав позивач і іпотеку не заперечує факту недійсності договору дарування, укладеного у 2000 році.

Отже висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивача про визнання договору дарування недійсним є правильним і рішення суду у цій частині скасуванню чи зміні не підлягає.

Разом із тим, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_5 щодо визнання права власності на будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0958 га за тією ж адресою, суд першої інстанції не врахував, що на час вчинення оспорюваного договору дарування від 31.08.200 року земельна ділянка під будинком перебувала у користуванні , а не у власності ОСОБА_5 Дана земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_6 на підставі рішення 27.01.2001 року виконкому Херсонської міської Ради народних депутатів від 27.01.2001 року і йому видано державний акт НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку площею 0,0958. Проте, ОСОБА_5 позовних вимог щодо визнання рішення Ради щодо передачі земельної ділянки у власність та визнання недійсним Державного акту на право власності на землю не заявляв. З огляду на це, а також на те, що суд не є органом, який наділений правом передачі у власність земельних ділянок, колегія суддів вважає, що висновок суду про визнання права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_5 є помилковим. Тому рішення суду у названій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України із відмовою у задоволенні цих вимог. Також з підстав п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню і рішення суду в частині визнання права власності на будинок АДРЕСА_1, оскільки внаслідок визнання договору дарування недійсним сторони повертаються до попереднього стану, що означає відновлення права власності позивача на вказаний будинок Тому позовні вимоги про визнання права влансоіт на будинок є зайвими.

Доводи апелянта щодо бажання позивача укласти саме договір дарування, колегія відхиляє, оскільки вони не підтвердились в ході перевірки матеріалів справи апеляційним судом.

Посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції факту перебування сторін у родинних стосунках і наявності у відповідача обов'язку піклуватись про батьків, визначеного сімейним законодавством, колегія також відхиляє, оскільки наявність родинних стосунків між сторонами договору довічного утримання відповідно до закону не є перешкодою до його укладення.

Посилання на неврахування судом першої інстанції норм цивільного законодавства, які регулюють питання застосування позовної давності також колегією відхиляються, оскільки відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як вбачається з матеріалів справи про порушення свого права позивач дізнався у 2009 році у зв'язку із намаганням відповідача здійснити відчуження будинку.

Інші доводи апелянта, які зводяться до посилань на вчинення відповідачем ОСОБА_6 дій з ухиляння від обов'язків за кредитним та іпотечними договорами колегією до уваги не беруться, оскільки вони безпосередньо не стосуються предмету спору.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309,316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 27.03.2009 року, в частині визнання права власності за ОСОБА_5 на житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку під житловим будинком площею 0,0958 га, по АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає чинності з дня його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги.

Головуючий А.Г.Колісниченко

Судді: Л.І.Вербицька

С.В.Радченко