Рішення

від 05.10.2016 по справі 907/452/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.10.2016 Справа № 907/452/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Котнар-М" с.Мужієво, Берегівського району

До відповідача 1: Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України с.Бакта, Берегівського району

До відповідача 2: Мужіївська сільська рада с.Мужієво, Берегівського району

за участі 3-ї особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору: Національна академія аграрних наук України, м.Київ

Про визнання права власності на земельну ділянку та припинення права користування земельною ділянкою.

Суддя господарського суду - Йосипчук О.С.

за участю представників:

від позивача: представник не з'явився

від відповідача 1: ОСОБА_1, дов. від 03.08.2016р.

від відповідача 2: представник не з'явився

від 3-ї особи: ОСОБА_2, дов. №1-8/37 від 15.08.2016р.

СУТЬ СПОРУ: Позивачем заявлено вимогу про визнання за товариством з обмеженою відповідальністю "Котнар-М" права власності на земельну ділянку площею 3,0681Га за кадастровим номером 2120486401:03:000:0012, яка розташована за адресою Берегівський район, с.Мужієво, вул.Ф.Ракоці II, буд.274А та про припинення права користування цією ж земельною ділянкою Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України.

Обгрунтовуючи означені вимоги, позивач покликається на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 16.04.2015р. до нього перейшло право власності на нерухоме майно, що складається із комплексу будівель та знаходиться на спірній земельній ділянці розташованій в с.Мужієво Берегівського району по вул.Ференці Ракоці II, буд.274А На думку позивача, набуття права власності на цілісний майновий комплекс є правовою підставою для переведення на нього права власності на земельну ділянку, яка знаходиться під цим майновим комплексом у тому числі і та, яка необхідна для його обслуговування, відповідно до правил ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України. На підставі викладеного позивач просить також суд винести рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 3,0681Га за кадастровим номером 2120486401:03:000:0012, яка розташована за адресою Берегівський район, с.Мужієво, вул.Ф.Ракоці II, буд.274А

Відповідач 1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначив, що позивачем дійсно було придбано комплекс будівель, який розташований на спірній земельній ділянці і знаходиться на місці нежитлової цегляної одноповерхової будівлі (фруктосховище) площею 2511,3кв.м., яке було відчужене 24.12.2003р. СП "Айсберг", а відтак - ЗАТ "Котнар". Поряд з цим, відповідач 1 зазначає про те, що попередні власники належним чином своїх прав на земельну ділянку під придбаною нерухомістю не оформляли, а договір оренди спірної земельної ділянки площею 3,0681Га, який укладено із постійним землекористувачем (Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук) та попереднім власником придбаного позивачем майнового комплексу (ЗАТ "Котнар") 23.05.2007р. визнано недійсним у судовому порядку Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.08.2010р. по справі №2/31, залишеного в силі Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2010р.

Таким чином, на думку відповідача1, у спірній ситуації відсутні будь-які підстави для припинення постійного землекористування відповідача, відповідно до правил ст.ст.116, 149 ЗК України, ст.5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії аграрних наук, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" та п.59 Статуту НААН, затвердженого Постановою КМ України №315 від 28.03.2012р.

Відповідач 2 письмових пояснень по суті позовних вимог не подав.

У свою чергу, Національна академія аграрних наук України, що залучена до участі у справі без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, надала свої заперечення, згідно з якими намагання позивача отримати у власність земельну ділянку площею 3,0681Га є необгрунованим, позаяк відповідачем було відчужено у 2003 році нерухомість-фруктосховище площею 2511кв.м. а за таких обставин, позивач може претендувати лише на земельну ділянку площею 0,8713Га, на які ця нерухомість знаходиться, згідно контурів землекористування та експлікації земельних угідь. Окрему, третьою особою зазначено про те, що припинення землекорстування є можливим лише внаслідок відмови власника землі, якої у спріній ситуації не було.

Позивач та відповідач 2 свої представників у засідання суду не направили.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:

Судовим розглядом справи встановлено, що право відповідача 1, який є правонаступником Закарпатського інституту агропромислового виробництва (п.1.4. Статуту Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України, зареєстрованого 30.01.2014р.), на постійне землекористування спірною ділянкою виникло на підставі розпорядження глави Берегівської районної державної адміністрації №10 від 12.01.1998р. та підтверджено Державним актом на право постійного користування серії І-ЗК №000413, згідно якого відповідачу 2, для ведення сільськогосподарського виробництва, було надано у постійне користування земельну ділянку площею 3166,8 ОСОБА_2. До складу згаданих вище земель увійшла і земельна ділянка площею 3,0681Га за кадастровим номером 2120486401:03:000:0012, яка розташована за адресою Берегівський район, с.Мужієво, вул.Ф.Ракоці II, буд.274А, що підтверджується Довідкою Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 07.09.2016р. №8-702-99.4-1888/2-16.

Із матеріалів справи вбачається, що спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2120486401:03:000:0012 та адрес - с.Мужієво, вул.Леніна(на сьогодні - Ф.Ракоці II), 274А. При цьому, згідно кадастрового плану земельної ділянки, спірна земля знаходиться між захисною смугою каналу, землями Мужіївської сільської ради і земельної ділянки, яку викорисовує гр.ОСОБА_3 та прилягає до вулиці Леніна (Ф.Ракоці II) в с.Мужієво.

Висновок про присвоєння ідентифікаційної ознаки:адреси підтверджено і висновками Рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.08.2010р по справі №2/31 та Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2010р. по справі №2/31 (ст.35ГПК України).

Відповідно до п.2 ст.16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі, який скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера (п.6 ст.16 цього ж закону).

Зважаючи на таке, кадастровий номер слід визнати унікальним номером, який присвоюється виключно одній земельній ділянці, що має одне цільове призначення і зберігається на весь строк існування цієї земельної ділянки, як єдиного цілого. При цьому, перехід прав власності або зміна цільового призначення не дає підстав для оформлення іншого кадастрового номеру.

Відповідно до ст. 198 Земельного кодексу України межі земельної ділянки погоджуються з суміжними власниками та землекористувачами. Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку перелічені у ст. 126 Земельного кодексу України. Відповідно до ст. 193 Земельного кодексу України єдиною державною системою земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів є державний земельний кадастр. Згідно з ст. 202 Земельного кодексу України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок.

Відповідно до Свідоцтва про право власності серії САА №321453, який видано на підставі Рішення виконавчого комітету Мужіївської сільської ради від 05.12.2003р. на спірній земельній ділянці в с.Мужієво по вул. Ф Ракоці II, 274А знаходився об'єкт нерухомості (холодильник-фруктосховище), власником якого станом на 17.12.2003р. була Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України - відповідач у справі.

Таким чином, згідно матеріалів справи, спірна земельна ділянка являє собою єдиний окремий масив площею 3,0681Га, місце знаходження якого ідентифіковано адресою (с.Мужієво по вул. Ф Ракоці II (Леніна) II, 274А) і кадастровим номером 2120486401:03:000:0012 на якому було розташовано нерухоме майно відповідача - холодильник-фруктосховище.

У послідуючому, на підставі договору купівлі-продажу №02 від 24.12.2003р. нерухоме майно відповідача (холодильник-фруктосховище) в м.Мужієво, по вул.Леніна (. Ф Ракоці II), 274А було відчужене ТОВ "Айсберг", яке, у свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 06.02.2007р. було відчужене ЗАТ "Котнар".

З матеріалів справи видно, що у відповідності до Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженого Розпорядженням голови Берегівської районної державної адміністрації 21.07.2008р. №203 та зареєстрованого інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Закарпатській області 22.04.2008р. за №186, по вул.Ф Ракоці II (Леніна), 274А на місці холодильника-фруктосховища відповідача, було зареєстровано цілісний майновий комплекс-винзавод, який збудовано відповідно до Архітекрурно-планувального завдання №9 (затвердженого Головний архітектором Берегівського району 30.07.2007р.) у якому установлено площу земельної ділянки для будівництва у розмірі 30681 ОСОБА_2. Як свідчить зміст Архітекрурно-планувального завдання №9, на цій землі перебували виробничі та господарські будівлі (колишній холодильник-фруктосховище) а земельна ділянка використовується, як господарський двір.

Листом від 08.06.2007р. за №2597/06-21 "Про погодження реконструкції та добудови винного заводу" Закарпатською обласною державною адміністрацією у особі Комісії обласної державної адміністрації з розгляду матеріалів погодження розміщення на території області нових, розширення та реконструкцію діючих об'єктів вирішила погодити реконструкцію та добудову винного заводу на території с.Мужієво, по вул.Леніна (Ф Ракоці II) №274А.

Документів чи пояснень, які б спростовували, або опротестовували наведені вище обставини ні відповідач, а ні третя особа у справ не навів.

У послідуючому, на підставі договору купівлі-продажу від 16.04.2015р., посвідченого приватним нотаріусом, позивачем у справі (ТОВ "Котнар-М")було придбано на аукціоні з продажу майна боржника - ЗАТ "Котнар" нерухоме майно - винний завод в с.Мужієво, по вул.Леніна (Ф Ракоці II) №274А, яке наведено вище.

Таким чином, ТОВ "Котнар-М", будучи власником об'єкта нерухомості, створеного на місці холодильника-фруктосховища відповідача, фактично приступив і до використання спірної землі, як титульний власник нерухомого майна, що не заперечується і не спростовується відповідачем у справі.

Досліджуючи наведені вище обставини справи, судом прийнято до уваги і відсутність будь-яких обмежень (у тому числі і правових) щодо такого використання цієї землі позивачем станом на момент вирішення спору.

У відповідності до правової позиції, що викладена в постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі N 6-2цс15, на відміну від норми ст. 30 ЗК України (1991 року), яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду, ч. 1 ст. 120 ЗК України визначає, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо). При цьому, за відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід застосовувати положення ч. 4 ст. 120 ЗК України з огляду на та, що результати аналізу змісту норм ст. 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Таким чином, зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у ч. 4 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником відповідної земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Як вбачається із матеріалів справи, у процесі переходу права власності на холодильний-фруктосховище від відповідача до ТОВ "Айсберг", жодних обмежень щодо незмінності правового статусу власника (постійного землекористувача) земельної ділянки на якій знаходиться ця нерухомість, умовами договору купівлі-продажу не було передбачено. Відповідно, ніяких виключних прав власника спірної землі, які б обмежували можливість застосування ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України новими власниками нерухомості, передбачено не було також і у послідуючих договорах купівлі-продажу. Власник спірної землі, відчужуючи нерухоме майно, у правових відносинах із майбутнім власником не залишив за собою виключного права на незмінність свого права на володіння, користування та розпорядження спірною землею.

Слід зауважити, що при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України.

Положеннями статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, зміненій Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" від 05.11.2009 року N 1702-VI) унормовано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти.

Частиною першої статті 377 ЦК України також передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, виходячи із вищенаведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна переходять права на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу - права власності або права користування (оренди).

Подібні правові висновки містяться і в Ухвалі Конституційного Суду України "Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 377 Цивільного кодексу України, частин першої, другої статті 120, пункту "е" статті 141, пункту "а" статті 143 Земельного кодексу України" м. Київ 1 липня 2016 року N 49-у/2016 Справа N 2-31/2016.

Отже, наведені норми слід розуміти таким чином, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без "оформлення" припинення права будь-якими актами та документами.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).

Друге речення ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у чинній редакції передбачає виняток із загального правила, передбаченого ст. 125 Земельного кодексу України про виникнення права власності з моменту "державної реєстрації права". Тобто в усіх випадках переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає в набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об'єкти. Подальша "реєстрація земельної ділянки" (ст. 202 Земельного кодексу України) та права на земельну ділянку (Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") повинні бути здійснені з метою запобігання спорам та створення можливості для наступного відчуження земельної ділянки за договором.

Окремо слід зауважити, що подібна практика викладена і у постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 у справі 3-15гс13, у якій застосовані норми права, які діяли станом на момент виникнення правовідносин, а саме станом на 2008 рік, тобто до 01.01.2010, коли набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" від 05.11.2009 року N 1702-VI.

Згідно із ч. 3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

На підставі положень ст. 120 ЗК України, ч. 1 ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За висновками Верховного Суду України, які викладені у постанові N 6-2цс15 від 11 лютого 2015 року, аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Із урахуванням викладеного, заперечення відповідача 1 судом не приймаються до уваги, оскільки спростовуються наявними у справі матеріалами і не свідчать про використання цієї землі за цільовим призначенням або намір такого використання у майбутньому. Судовим розглядом справи встановлено лише факт перебування спірної землі на обліку у відповідача 1, в той час, як фактичне використання землі безперешкодно здійснюється позивачем у справі.

Окремо, при розгляді спору по суті судом було прийнято і те, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Прийнято до уваги і те, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 7 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 січня 1986 року).

Створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. Таким чином, кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі статтею 14 Конвенції користування правами та свободами, передбаченими Конвенцією, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зважаючи на викладене вище, та надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, суд зважив на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п.145 Рішення від 15.11.1996р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачає Конвенція, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі країни. Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання бажаного результату.

Таким чином, з підстав, викладених вище, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

У відповідності до ст.49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача1.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив:

1. Позов задоволити.

2. Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю "Котнар-М" (Берегівський район, с.Мужієво, вул.Ракоці Ференці II, 274А код 36210111) право власності на земельну ділянку площею 3,0681Га за кадастровим номером 2120486401:03:000:0012, яка розташована за адресою Берегівський район, с.Мужієво, вул.Ф.Ракоці II, буд.274А.

3. Припинити право користування Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України (Берегівський район,с.В.Бакта, пр.Свободи, 17код 00729391) земельною ділянкою земельну ділянку площею 3,0681Га за кадастровим номером 2120486401:03:000:0012, яка розташована за адресою Берегівський район, с.Мужієво, вул.Ф.Ракоці II, буд.274А

4. Стягнути з Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України (Берегівський район,с.В.Бакта, пр.Свободи, 17код 00729391) на користь товариством з обмеженою відповідальністю "Котнар-М" (Берегівський район, с.Мужієво, вул.Ракоці Ференці II, 274А код 36210111) суму 2756 грн. витрат по сплаті судового збору. Наказ видати.

4.Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.10.2016 року.

Суддя Йосипчук О.С.