Постанова

від 21.12.2016 по справі 907/452/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2016 р. Справа № 907/452/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Малех І.Б.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання: Михайлишин С.В.

за участю представників:

прокуратури: ОСОБА_2;

від позивача: не з'явились;

від відповідача 1: ОСОБА_3;

від відповідача 2: не з'явились;

від третьої особи 1: не з'явились;

від третьої особи 2: не з'явились;

від третьої особи 3: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України та Першого заступника прокурора Закарпатської області,

на рішення господарського суду Закарпатської області від 05.10.2016 року,

у справі №907/452/16, cуддя Йосипчук О.С.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Котнар-М", с.Мужієво, Берегівського району

до відповідача 1: Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України,с.Бакта, Берегівського району

до відповідача 2: Мужіївської сільської ради, с. Мужієво, Берегівського району

за участю 3-іх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1:

1.Національної академії аграрних наук України, м. Київ

2.Берегівської районної державної адміністрації, м. Берегово

3.Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород

про визнання права власності на земельну ділянку та припинення права користування земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.10.2016р. у справі № 907/452/16 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Котнар-М" (Берегівський район, с.Мужієво, вул.Ракоці Ференці II, 274А код 36210111) визнано право власності на земельну ділянку, площею 3,0681Га за кадастровим номером 2120486401:03:000:0012, розташовану за адресою: Берегівський район, с.Мужієво, вул.Ф.Ракоці II, буд. 274А та припинено право користування Закарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією Національної академії аграрних наук України (Берегівський район,с.В.Бакта, пр.Свободи, 17код 00729391) земельною ділянкою площею 3,0681Га за кадастровим номером 2120486401:03:000:0012.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване обгрунтованістю та підставністю вимог позивача, зокрема тим, що у процесі переходу права власності на холодильник-фруктосховище від відповідача до ТОВ "Айсберг" жодних обмежень щодо незмінності правового статусу власника (постійного землекористувача) земельної ділянки, на якій знаходиться ця нерухомість, умовами договору купівлі-продажу не було передбачено. Відповідно, ніяких виключних прав власника спірної землі, які б обмежували можливість застосування ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України новими власниками нерухомості, передбачено не було також і у послідуючих договорах купівлі-продажу. Власник спірної землі, відчужуючи нерухоме майно, у правових відносинах із майбутнім власником не залишив за собою виключного права на незмінність свого права на володіння, користування та розпорядження спірною землею.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України та Перший заступник прокурора Закарпатської області звернулись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважають дане рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, фактичним обставинам справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 року апеляційну скаргу Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 30.11.2016 року.

28 листопада 2016р. на розгляд суду поступило клопотання Національної академії аграрних наук України про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити у судовому засіданні, призначеному на 30.11.2016р., участі уповноваженого представника Академії.

Також, 28.11.2016р. на розгляд суду поступило повідомлення першого заступника прокурора Закарпатської області про те, що 24.11.2016р. прокуратурою Закарпатської області через місцевий господарський суд в інтересах держави подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду Закарпатської області від 05.10.2016 року у даній справі. З огляду на викладене, перший заступник прокурора Закарпатської області просить суд апеляційної інстанції відкласти розгляд справи.

30 листопада 2016р. позивачем на розгляд суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує доводи скаржника, просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі - залишити без змін.

Ухвалою суду від 30.11.2016 року на клопотання Національної академії аграрних наук України розгляд справи відкладено на 21.12.2016 року. До участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача1, залучено Берегівську районну державну адміністрацію (90202, Закарпатська область, м. Берегово, вул. Мукачівська, 6).

1 грудня 2016 року Першим заступником прокурора Закарпатської області, в порядку вимог ст. 29 ГПК України та п. 6 ч. 3 ст. 23 Закону України В«Про прокуратуруВ» , в інтересах держави в особі Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, Національної академії аграрних наук України, Берегівської районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області на розгляд суду подано апеляційну скаргу, вих. № 05/2-1518-16 від 24.11.2016 року, на рішення господарського суду Закарпатської області від 05.10.2016р. у справі № 907/452/16.

В апеляційній скарзі прокурор просить суд залучити до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Берегівську районну державну адміністрацію та Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, оскільки рішення зі спору у даній справі може вплинути на їхні права та обов'язки.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 року прокурору поновлено строк на подання апеляційної скарги. Прийнято апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Закарпатської області, вих. № 05/2-1518-16 від 24.11.2016 року, до спільного розгляду з апеляційною скаргою Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України.

З метою об'єктивного та всестороннього розгляду спору, до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 залучено Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88008, м. Ужгород, пл. Народна, 4).

У судове засідання, призначене на 21.12.2016 року, з'явився прокурор та представник Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, які підтримали доводи, викладені в апеляційних каргах та висловили свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи.

Позивач, Відповідач-2 та треті особи у судове засідання участі уповноважених представників не забезпечили.

19 грудня 2016 року Берегівською державною Райадміністрацією подано клопотання про розгляд справи без участі її представника.

19 та 21 грудня 2016 року на розгляд суду поступили клопотання Позивача про відкладення розгляду справи. При цьому, у клопотанні за № 14 від 15.12.2016 року Позивач просить відкласти розгялд справи у зв'язку з перебуванням єдиного юрисконсульта підприємства за кордоном, а у клопотанні за № 15 від 20.12.2016 року - у зв'язку зі зайнятістю його представника у іншому судовому процесі.

Представники скаржників заперечили проти відкладення розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених клопотань з огляду на те, що 30.11.2016 року представник позивача приймав участь у судовому засіданні, якому було надано можливість висловити свої доводи та міркування зі спірних правовідносин. Крім того, Позивач висловив свою позицію письмово. Також, судом враховано, що інститут представництва в процесі від імені юридичних осіб не обмежує коло осіб, яким сторона доручає бути представником своїх інтересів в суді, а в силу вимог ч. 1 ст. 92 ЦК України і сама юридична особа не позбавлена права вести свою справу в суді особисто або через свої органи.

Відтак, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивача, відповідача-2 та третіх осіб.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційних скарг підлягають задоволенню, рішення господарського суду Закарпатської області у даній справі - скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Закарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції НААН України, яка є правонаступником Закарпатського інституту агропромислового виробництва, на праві постійного користування (для ведення сільськогосподарського виробництва) належить земельна ділянка загальною площею 3166, 8 га, розташована по вул. Леніна (Ф. Ракоці ІІ), 274 «а» в с. Мужієво Берегівського району, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000413 від 29.03.1996 року, виданим на підставі розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації № 10 від 12 січня 1996 року (а.с. 21, Том І).

На вказаній земельній ділянці, загальна площа якої становила 3,3 га, були розташовані належні Українській академії аграрних наук приміщення фруктосховища, а саме: одноповерхова будівля із 8-ма приміщеннями загальною площею 2511,3 кв. м.

Згідно відомостей вирахування площ контурів землекористування та експлікації земельних угідь за 2007 рік земельна ділянка по вул. Леніна, 274 «а», яка знаходилась в постійному користуванні Інституту, складалась: 0,8713 га як землі під господарськими будівлями і дворами та 2,4287 га як інші сільськогосподарські угіддя.

Вказані обставини встановлені рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.08.2010 року у справі № 2/31, залишеним без змін постановами судів апеляційної та касаційної інтанції.

27 листопада 2003 року Президією УААН було прийнято рішення про продаж будівлі холодильника (фруктосховища) в с. Мужієво.

24 грудня 2004 року УААН в особі Інституту та СП «Айсберг»ЛТД було укладено договір купівлі-продажу будівлі холодильника (фруктосховища), яке, на підставі договору купівлі-продажу від 06.02.2007р. було відчужене ЗАТ "Котнар".

Відповідно до Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженого Розпорядженням голови Берегівської районної державної адміністрації 21.07.2008р. №203 та зареєстрованого інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Закарпатській області 22.04.2008р. за №186, по вул.Ф Ракоці II (Леніна), 274А на місці холодильника-фруктосховища було зареєстровано цілісний майновий комплекс-винзавод, який збудовано відповідно до Архітекрурно-планувального завдання №9 (затвердженого Головним архітектором Берегівського району 30.07.2007р.) у якому встановлено площу земельної ділянки для будівництва у розмірі 30681 кв.м. Як свідчить зміст Архітекрурно-планувального завдання №9, на цій землі перебували виробничі та господарські будівлі (колишній холодильник-фруктосховище), а земельна ділянка використовується, як господарський двір.

На підставі договору купівлі-продажу від 16.04.2015р., посвідченого приватним нотаріусом, ТОВ "Котнар-М" придбано на аукціоні з продажу майна боржника - ЗАТ "Котнар" нерухоме майно - винний завод в с.Мужієво, по вул.Леніна (Ф. Ракоці II) №274А.

У п. 1.1. Договору купівлі-продажу від 16.04.2015р. зазначено, що нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 3, 0681 га за кадастровим номером 2120486401:00:002:0012. При цьому, вказана площа та кадастровий номер записано від руки з виправленнями.

На вимогу суду, оригінал вказаного договору Позивачем для огляду не надано.

Приймаючи рішення зі спору у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, зокрема, що за загальним правилом, закріпленим у ч. 4 ст. 120 ЗК України , особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником відповідної земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. При цьому, судом зазначено, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без "оформлення" припинення права будь-якими актами та документами.

Однак, судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інсанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Земельного кодексу України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до вимог ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до п. «е» ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать зокрема, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та національних галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, особливість набуття права на земельні ділянки полягає в наявності чітко визначеної в законодавстві процедури, за якою в суб'єктів виникають повноваження щодо володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою.

Таке набуття права на земельні ділянки передбачає обов'язкове прийняття уповноваженим органом держави (органом влади чи органом місцевого самоврядування) відповідного рішення, яке є юридичною підставою для подальшого укладення договору на відчуження земельної ділянки та юридичного оформлення відповідних прав на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 4 с. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

У даному випадку, земельна ділянка площею 3166, 8 га, розташована по вул. Леніна (Ф. Ракоці ІІ), 274 «а» в с. Мужієво Берегівського району, що належить Закарпатській державній сільськогосподарській дослідній станції НААН України, яка є правонаступником Закарпатського інституту агропромислового виробництва, на праві постійного користування (для ведення сільськогосподарського виробництва) неправомірно та у непередбачений законом спосіб безоплатно передана у власність ТОВ «Котнар-М» без попереднього погодження Президії національної галузевої академії наук відповідно до Земельного кодексу України та без відповідного рішення державного органу.

Щодо посилань місцевого господарського суду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо підстав позбавлення особи власності, Львівський апеляційний господарський суд заначає наступне.

Місцевим господарським судом зазначено, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Однак, положення Конвенції насамперед є виразником принципу «невичерпності прав людини та основоположних свобод», що призводить до певної їх абстрактності та наявності в Конвенції значної кількості понять, які є оціночними. У зв'язку з цим, зміст норм Конвенції та їх розуміння для практичного застосування відбувається лише через тлумачення положень Конвенції і протоколів до неї. При цьому, повноваження тлумачити норми Конвенції має виключно Європейський суд з прав людини, здійснюючи зазначене повноваження через судові рішення (ст. 32 Конвенції), які в свою чергу: 1) є обов'язковими щодо розуміння Конвенції не лише для сторін у справі, а й для інших держав-учасниць Ради Європи (хоч би вони й ратифікували Конвенцію пізніше, ніж було прийняте відповідне рішення); 2) за своїм змістом є прецедентними. Аналізуючи зміст рішення Європейського суду з прав людини, слід пам'ятати, що основою судового прецеденту є висновок, який міститься саме в мотивувальній частині рішення, до того ж слід розрізняти обов'язкові твердження - за принципом ratio decidendi (з лат. - підстава для вирішення), від необов'язкових тверджень - за принципом obiter dictum (з лат. - сказане між іншим).

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

У даному випадку, право власності Позивача на нерухоме майно учасниками судового процесу не оспорюється та не заперечується правомірність володіння таким майном.

Посилання суду першої інстанції на норми ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України судова колегія вважає необгрунтованими, з огляду на наступне.

При переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинного до цієї дати ЗК (ст.30) до набувача від відчужувача автоматично переходило право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження, з необхідністю подальшого оформлення переходу права власності.

Відчуження об'єктів нерухомого майна в період з 1 січня 2002 р. по 20 червня 2007 р. (під час дії ст.120 ЗК в редакції від 25.10.2001) не тягло за собою автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами. У таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до ст.120 ЗК 2001 р. на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

До особи, яка придбавала житловий будинок, будівлю або споруду, з 1 січня 2004 р. (з моменту введення в дію ЦК) згідно з ст.377 ЦК, а з часу внесення змін до ст.120 ЗК законом «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу Украї ни» від 27.04.2007 №997-V - і згідно з ст.120 ЗК переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором; а якщо договором цього не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. У разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалося пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою.

Чинною редакцією ст.120 ЗК передбачено, що з 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника (землекористувача) (ст.377 ЦК і ст.120 ЗК в редакції закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» від 5.11.2009 №1702-VІ).

У даному випадку, за попередніми власниками нерухомого майна, яким володіє Позивач, право власності чи право користування спірною земельною ділянкою оформлене не було.

Як було зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 4 с. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Оскільки, станом на момент вирішення спору по суті, єдиним законним володільцем земельною ділянкою, розташованою по вул. Леніна (Ф. Ракоці ІІ), 274 «а» в с. Мужієво Берегівського району, є Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН України, яка, у встановленому законом порядку, рішень щодо відчуження спірної земельної ділянки - не приймала, то доводи Позивача та висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову є неправомірними.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення у даній справі з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги - задовольнити.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 05.10.2016 року у справі №907/452/16 скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

3. Судові витрати у справі покласти на позивача.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котнар-М" (Берегівський район, с.Мужієво, вул.Ракоці Ференці II, 274А код ЄДРПОУ 36210111) на користь Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (Берегівський район,с.В.Бакта, пр. Свободи, 17 код ЄДРПОУ 00729391) 3 031 грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котнар-М" (Берегівський район, с.Мужієво, вул.Ракоці Ференці II, 274А код ЄДРПОУ 36210111) на користь Прокуратури Закарпатської області (м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2-а, код ЄДРПОУ 02909967) 3 031 грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6. На виконання постанови місцевому господарському суду видати накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути місцевому господарському суду.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Судді І.Б. Малех

ОСОБА_1