Постанова

від 10.01.2011 по справі 2-а-4365/10/0270

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2011 р. Справа № 2-а-4365/10/0270

м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Загороднюка Андрія Григоровича ,

Суддів: Альчука Максима Петровича ,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання: Оніщенко Петрі Анатолійовичу,

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача : ОСОБА_4,

третьої особи: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : державної податкової інспекції у м. Вінниці

до : товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця"; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ПП "К.У.Б."

про : стягнення коштів за нікчемним правочином, -

ВСТАНОВИВ :

до Вінницького окружного адміністративного суду звернулась державна податкова інспекція у м. Вінниці (далі - ДПІ у м. Вінниці) з позовом до товариство з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" (далі - ТОВ "Втормет-Вінниця"); третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПП "К.У.Б." про стягнення коштів за нікчемним правочином.

Позовні вимоги мотивовано тим, що посадовими особами ДПІ у м. Вінниці проведено виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з контрагентом ПП "К.У.Б." за період з 01.01.2010 року по 01.07.2010 року, за наслідками якої складено акт №2216/23/35373696 від 06.10.2010 року. Згідно висновків акту перевірки №2216/23/35373696 від 06.10.2010 року ТОВ "Втормет-Вінниця" занижено податок на додану вартість та завищено податковий кредит на загальну суму 17372498,0 грн., оскільки, відповідачем не надано до перевірки підтверджуючих документів щодо виникнення податкового кредиту. При цьому, позивач вказав, що крім податкових накладних та актів приймання-передачі, відповідачем до перевірки не надано документи дійсно підтверджуючі отримання вказаних товарів, зокрема: товарно-транспортні накладні.

Крім того, у ході проведення перевірки посадовими особами позивача встановлено, що договір, укладений між ПП "К.У.Б." та ТОВ "Втормет-Вінниця" №Т-003 від 01.02.2010 року, є нікчемним. ДПІ у м. Вінниці вважає, що всі первинні документи, отримані відповідачем від ПП "К.У.Б." не мають юридичної сили і доказовості, витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей від ПП "К.У.Б" відповідачем не можуть бути віднесені до складу валових витрат та податкового кредиту за період, що підлягав перевірці.

За таких обставин, ДПІ у м. Вінниці звернулось до суду з проханням стягнути з ТОВ "Втормет-Вінниця" до Державного бюджету України кошти в сумі 17372498,0 грн., як безпідставно віднесені до складу податкового кредиту з ПДВ за нікчемним договором поставки від 01.02.2010 року №Т-003, укладеним між ПП "К.У.Б" та ТОВ "Втормет-Вінниця".

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали повністю та, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Крім того, представники позивача у судовому засіданні вказали, що 17372498,0 грн., які ДПІ у м. Вінниці просить стягнути з ТОВ "Втормет-Вінниця", як безпідставно віднесені до складу податкового кредиту з ПДВ, і які є податковим зобов'язанням відповідача згідно Закону України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Відповідач позовні вимоги не визнав, надавши суду письмові заперечення, в яких вказав, що висновки посадових осіб ДПІ у м. Вінниці щодо нікчемності вказаних угод не відповідають вимогам чинного законодавства України. Оскільки, відповідачем не доведено їх нікчемність згідно ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою чітко передбачено підстави визнання угод нікчемними.

Відповідач вважає, що посадові особи позивача безпідставно зазначають про те, що до перевірки не надано підтверджуючі документи щодо виникнення податкового кредиту, зокрема: товарно-транспортних накладних. Оскільки, товарно-транспортна накладна не є обов'язковим документом згідно з правилами податкового обліку, а лише є документом, що необхідний для супроводження в дорозі відповідного вантажу.

Крім того, ТОВ "Втормет-Вінниця" звертає увагу суду на те, що використані в акті перевірки №2216/23/35373696 від 06.10.2010 року та в адміністративному позові матеріали акту №59/23-1/36758613 від 13.07.2010 року про результати невиїзної документальної перевірки ПП "К.У.Б." з питань дотримання вимог податкового законодавства з контрагентами ПП "Отал" та ТОВ "Втормет-Вінниця", доказовою базою якого, у свою чергу, є кримінальна справа №222005, порушена за ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (далі -КК України) за фактом створення фіктивного підприємства ПП "К.У.Б.", не є доказом наявності вини та названого умислу у фізичних осіб, що діяли від імені ТОВ "Втормет-Вінниця" та ПП "К.У.Б.", оскільки таким може бути лише вирок суду, поставлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала та заперечувала проти його задоволення.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ПП "К.У.Б." у судове засідання не з'явилася. Причини не прибуття третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ПП "К.У.Б." у судове засідання суду не відомі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні адміністративного позову ДПІ у м. Вінниці, виходячи з наступного.

На підставі направлення №2246/23 від 16.09.2010 року та №281/35 від 14.06.2010 року, виданого ДПІ у м. Вінниці, посадовою особою ДПІ у м. Вінниці проведено виїзну документальну перевірку ТОВ "Втормет-Вінниця" (код ЄДРПОУ 35373696) з питань дотримання вимог податкового законодавства з контрагентом ПП "К.У.Б." (код ЄДРПОУ 36758613) за період з 01.01.2010 року по 01.07.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки №2216/23/35373696 від 06.10.2010 року (а.с. 24-37).

Згідно акту №2216/23/35373696 від 06.10.2010 року, перевіркою встановлено порушення відповідачем ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), в частині дотримання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених покупцем ТОВ "Втормет-Вінниця" на суму 104234988,0 грн., у т.ч. ПДВ 17372498,0 грн.:

- перевіркою встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги придбання, податковий кредит за період, що підлягав перевірці, в сумі 17372498,0 грн. не є дійсними, в тому числі: у лютому 2010 року - 3605851,0 грн., у березні 2010 року - 5013985,0 грн., у квітні 2010 року - 6123236,0 грн., у травні 2010 року - 2629426,0 грн.;

- у порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено заниження податку на додану вартість на суму 17372498,0 грн., в т.ч.: у лютому 2010 року - 3494021,0 грн., у березні 2010 року - 5039512,0 грн., у квітні 2010 року - 6210252,0 грн., у травні 2010 року - 2628713,0 гривень.

На підставі вказаного, посадовою особою ДПІ у м. Вінниці, яка здійснювала перевірку ТОВ "Втормет-Вінниця", здійснено висновок про передачу матеріалів перевірки до юридичного управління, для звернення до суду про стягнення по нікчемному правочину.

Суд не погоджується з доводами відповідача щодо визнання угод, укладених між позивачем та ПП "К.У.Б.", нікчемними, внаслідок того, що він суперечить інтересам держави та суспільства і порушують публічний порядок.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначено ст. 203 ЦК України, зокрема:

1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорюванні правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорюванні правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Хоча позивач і використав в акті перевірки та адміністративному позові такий термін, як "нікчемний правочин", позивач не звернув уваги на те, що згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. ДПІ у м. Вінниці, при використанні терміну "нікчемний правочин", не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 2 ст. 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Позивач та його представники у судовому засіданні зауважили, що правочин є нікчемним в силу ст. 228 ЦК України.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання право чинів недійсними зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК :

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Cудом встановлено та представниками позивача у судовому засіданні підтверджено, що причиною визнання договору, укладеного між відповідачем та ПП "К.У.Б.", нікчемним є матеріали акту №59/23-1/36758613 від 13.07.2010 року про результати невиїзної документальної перевірки ПП "К.У.Б." з питань дотримання вимог податкового законодавства з контрагентами ПП "Отал" та ТОВ "Втормет-Вінниця" за період з 01.10.2009 року по 01.06.2010 року, проведеної ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя. У матеріалах акту №59/23-1/36758613 від 13.07.2010 року зазначено, що вказана перевірка проведена згідно постанови слідчого по ОВС УБОЗ УМВС України в м. Севастополі від 17.06.2010 року у рамках кримінальної справи №222005, порушеної по ст. 205 ч. 2 КК України за фактом створення фіктивного підприємства ПП "К.У.Б."

Відповідно до п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за № 925/11205, акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Пунктом 1.7 вказаного Порядку визначено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Розділом 2 Порядку визначений зміст акту перевірки.

У порушення вказаних норм, ревізори вийшли за межі наданих їм повноважень, відобразивши в акті перевірки інформацію, яка непередбачена вищенаведеним Порядком, а саме інформацію досудового слідства та посилаючись на неї робили висновки щодо наявності порушень податкового законодавства, що є упередженим ставленням. Проте метою перевірки повинна бути неупереджена об'єктивна позиція на підставі наявного податкового обліку.

Наявність порушеної кримінальної справи та складені процесуальні документи по ній не можуть бути однозначним доказом порушень податкового законодавства до набрання вироку суду по кримінальній справі законної сили.

При цьому, оцінку доказам, які містяться в кримінальній справі має право надавати лише суд, наділений відповідною компетенцією.

За таких обставин, суд не бере до уваги вказану позицію позивача, оскільки, кримінальна справа №222005, порушена слідчим по ОВС УБОЗ УМВС України в м. Севастополі, не є доказом наявності вини та названого умислу у фізичних осіб, що діяли від імені ТОВ "Втормет-Вінниця" та ПП "К.У.Б.", адже таким може бути лише вирок суду, поставлений у кримінальній справі.

Суду не надано вирок суду, або будь-яких інших доказів, які б свідчили про вину відповідача, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

У ст. 1 Цивільного кодексу України зазначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Представниками позивача не доведено суду наявність відповідного фахового рівня та повноважень осіб, які здійснювали перевірку відповідача щодо відображення в акті документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства відповідачем висновку про порушення вимог Цивільного кодексу України (а.с. 37).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як встановлено судом, між ТОВ "Втормет-Вінниця" та ПП "К.У.Б." протягом періоду, що підлягав перевірці, укладено договір №Т-003 від 01.02.2010 року (а.с. 38-41).

Умови договору №Т-003 від 01.02.2010 року ПП "К.У.Б." передбачають передачу ТОВ "Втормет-Вінниця" металеві вироби або їх частини (немірні залишки), що містять чорні метали. Якість, кількість товару визначено в Специфікації, яка є додатком до даного договору. Загальна сума договору визначається сумами всіх Специфікацій. Зміна загальної суми договору здійснюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін специфікацій на додаткові партії товару. Згідно вказаного договору, при доставці товару ПП "К.У.Б." надає відповідачу акти-приймання-передачі та витратні накладні.

Суд не погоджується з позицією ДПІ у м. Вінниці про те, що ТОВ "Втормет-Вінниця" до перевірки не надало підтверджуючих документів щодо виникнення податкового кредиту, та що податкові накладні та акти приймання-передачі товару ТОВ "Втормет-Вінниця" від ПП "К.У.Б." не є підтвердженням одержання товару, а відсутність товарно-транспортних накладних є підставою для визнання угод з вказаним контрагентом нікчемними.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість , діючого на момент виникнення спірних правових відносин, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У п. 3 акту перевірки ТОВ "Втормет-Вінниця" від 06.10.2010 року №2216/23/35373696 вказано, що відповідачем до перевірки надано первинні документи, зокрема: накладні на придбання товару від ПП "К.У.Б." та податкові накладні за лютий-травень 2010 року (а.с. 27).

ДПІ у м. Вінниці надано до суду реєстри отриманих та виданих податкових накладних ТОВ "Втормет-Вінниця" (а.с 44-59), які використано відповідачем в ході проведення перевірки відповідача.

Представником відповідача у судовому засіданні підтверджено, що податкові накладні, вказані у вищезазначеному реєстрі надані для перевірки посадовим особам та використанні при заповненні декларації про податок на додану вартість і визначенні податкового кредиту у розмірі 17372498,0 гривень.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", діючого на момент виникнення спірних правових відносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підставою для нарахування податкового кредиту, згідно п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", діючого на момент виникнення спірних правових відносин, є податкова накладна.

Згідно пояснень представника відповідача, що надані у судовому засіданні, товар від ПП К.У.Б. на складські приміщення відповідача не надходив. Товар відразу доставлявся на складські приміщення суб'єктів господарювання, які придбали його у відповідача. У судовому засіданні з'ясовано, що відповідач має право займатись не лише придбанням, а й продажем чорних металів. За таких обставин, відповідач не був перевізником та не організовував доставку товару, а тому і не вимагав товарно-транспортні або інші супровідні документи, оскільки їх наявність ніяким чином не впливає на ведення податкового обліку.

Представники позивача не надали доказів, які б спростовували доводи відповідача про доставку товару до кінцевих покупців.

Також у судовому засіданні встановлено, що відповідач проводив розрахунки за придбаний товар шляхом передачі векселів. При цьому встановлено, що емітентами векселів виступав безпосередньо відповідач. На момент перевірки, що проводилась позивачем векселі були повністю оплачені, що також частково підтверджується інформацією, яка викладена в акті перевірки дотримання вимог податкового законодавства (а.с. 60-93).

Щодо вимоги ДПІ у м. Вінниці про наявність товарно-транспортних накладних для підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей та формування податкового кредиту, суд приходить до висновку, що вказана вимога є необґрунтованою та безпідставною. Оскільки, наявність товарно-транспортних накладних передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності.

За таких обставин, суд приходить до висновку про правомірність включення ТОВ "Втормет-Вінниця" до складу валових витрат - витрати згідно податкових накладних ПП "К.У.Б."

Крім того, суд не погоджується з твердженнями позивача про те, що задекларована відповідачем сума податкового кредиту у сумі 17372498,0 грн., згідно податкових накладних ПП "К.У.Б.", є податковим зобов'язанням. І зазначена сума, як податкове зобов'язання ТОВ "Втормет-Вінниця" повинна бути перераховано до Державного бюджету.

Згідно з п. 1.6 ст. 1 Закон України "Про податок на додану вартість", діючого на момент виникнення спірних правових відносин, податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом.

Порядок узгодження та строки погашення податкового зобов'язання, визначались ст. 5 Закону України Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами , діючого на момент виникнення спірних правових відносин.

Представниками ДПІ у м. Вінниці не надано до суду підтвердження та не доведено у судовому засіданні, що задекларована сума податкового кредиту з ПДВ - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом і що вказана сума є податковим зобов'язанням відповідача.

Крім того, жодна норма Закону України "Про податок на додану вартість", діючого на момент виникнення спірних правових відносин, не передбачає повернення до Державного бюджету коштів, вказаних в податкових деклараціях, як сума податкового кредиту з ПДВ.

Згідно абз. 2 п.п 7.4.2 п. 7.4. ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість , діючого на момент виникнення спірних правових відносин, у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Розміри штрафних санкцій визначено у ст. 17 Закону України Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами , діючого на момент виникнення спірних правових відносин, .

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством чітко визначався механізм узгодження податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій за завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Проте, позивачем до суду не надано жодного доказу на підтвердження існування узгодженої суми податкового зобов'язання, включаючи штрафні санкції, з податку на додану вартість (податкового боргу), яка може бути стягнута у судовому порядку.

Суд також прийняв до уваги те, що відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України Про державну податкову службу в Україні , на яку посилається позивач у адміністративному позові, органи державної податкової служби мають право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертатися до суду в інших випадках, передбачених законом.

Жодної з наведених підстав позивачем не доведено. Так, позивачем не поставлена вимоги про визнання угоди недійсною, не доведено, що відповідачем отримані будь-які кошти без установлених законом підстав, не доведено наявність заборгованості перед бюджетами, а також не зазначено інших підстав через які вказані кошти мають бути стягнуті з відповідача.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як з'ясовано судом, позивачем не дотримана вказана вимога Основного Закону.

З обставин встановлених під час розгляду адміністративної справи, суд прийшов до висновку, що, позивачем не доведено, що договір відповідача з ПП "К.У.Б." є нікчемним та не доведено факт того, що відповідач має повернути до Державного бюджету задекларований податковий кредит з ПДВ.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно, неправомірно та необґрунтовано звернулася до суду з позовом щодо стягнення коштів за нікчемним правочином, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід повністю відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Однак, оскільки, в матеріалах справи відсутні докази понесених відповідачем судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Загороднюк Андрій Григорович

Судді Альчук Максим Петрович

ОСОБА_1