Рішення

від 04.08.2011 по справі 2-704/2011

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-704/2011

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2011 року

Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Степаненка Ю.І.,

за участю секретаря Левицької І.П.,

представників позивача по довіреності ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_4 компанії «АвтоКрАЗ» у формі відкритого акціонерного товариства до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, виданих на відрядження,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_4 компанія «АвтоКрАЗ» у формі відкритого акціонерного товариства22 червня 2011 року звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, виданих на відрядження в сумі 8 200 гривень та судових витрат, пов'язаних з оплатою судового збору в сумі 82 гривень та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень.

В обгрунтування позову вказував, що водій транспортного цеху ХК «АвтоКрАЗ» ОСОБА_3 згідно наказу по підприємству № 002403 від 20 грудня 2010 року був направлений у відрядження в місто Бобруйськ, Білорусії на строк 13 днів, починаючи з 20 грудня 2010 року по 01 січня 2011 року.

Згідно платіжної відомості № 3191 від 20 грудня 2010 року підприємством відповідачу були видані кошти у виді авансу на поточні витрати, в тому числі і добові, на загальну суму 8 200 гривень.

Відповідач ОСОБА_3 після повернення з відрядження 01 січня 2011 року, до закінчення п'ятого банківського дня 10 січня 2011 року у порушення п.17 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, звіт про використання авансу та посвідчення про відрядження з відмітками про прибуття та вибуття з підприємства, до якого він направлявся, не надав.

Підприємство неодноразово зверталося до відповідача листами з проханням відзвітуватися за відрядження, але відповідачем це прохання було проігнороване.

У разі неповернення працівником залишку коштів у вказаний термін (ч.2 п.18 розділу ІІІ Інструкції), відповідна сума підлягає стягненню з працівника.

Таким чином, утворилась заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 8 200 гривень.

Тому позивач з підстав діючої на час виниклих правовідносин Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Міністерством фінансів України від 13 березня 1998 року №59, статей 130,131,134,135-3,136,232 Кодексу законів про працю України просили їх вимоги до відповідача задовольнити.

Представники позивача по довіреності ОСОБА_1, ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, в обгрунтування позову пояснили так, як викладено в описовій частині рішення.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав і пояснив, що він дійсно отримав аванс на відрядження в розмірі 8 200 гривень, вибув у відрядження на автомобілі підприємства в Білорусь 20 грудня 2010 року та повернувся на підприємство 30 грудня 2010 року з виконаним завданням по роботі, доставив вантаж - комплектуючі частини з міст Бобруйськ та Кобрин. Авансові кошти витрачав на заправку автомобіля пальним, проживання в готелі та харчування. Звіт про використання коштів не зміг подати, так як посвідчення про відрядження та інші підтверджуючі документи про понесені витрати були викрадені на підприємстві, про що він доповідав своєму керівнику ОСОБА_5 Проте, це питання на підприємстві так і не було вирішене, так як в наступному 21 лютого 2011 року його було звільнено з роботи за згодою сторін по п.1 статті 36 КЗпП України. Тому вважає, що претензії позивача до нього не обгрунтовані і він не повинен повертати ці кошти.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Судом установлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Установлено і не заперечується сторонами, що відповідач ОСОБА_3 працював на підприємстві ХК «АвтоКрАЗ» у формі відкритого акціонерного товариства водієм.

Згідно наказу по підприємству № 002403 від 20 грудня 2010 року його було направлено у відрядження в місто Бобруйськ, Білорусії на строк 13 днів, починаючи з 20 грудня 2010 року по 01 січня 2011 року.

Згідно платіжної відомості № 3191 від 20 грудня 2010 року підприємством відповідачу були видані кошти у виді грошового авансу на поточні витрати, в тому числі і добові, на загальну суму 8 200 гривень (а.с.10).

Відповідач ОСОБА_3 після повернення з відрядження 30 грудня 2010 року з виконаним завданням у порушення п.17 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, звіт про використання авансу та посвідчення про відрядження з відмітками про прибуття та вибуття з підприємства, до якого він направлявся, не надав.

Підприємство неодноразово зверталося до відповідача листами 14 та 29 квітня 2011 року з проханням відзвітуватися за відрядження з попередженнями про примусове стягнення (а.с.12-16), але кошти відповідачем добровільно не були повернуті до каси підприємства.

За змістом ч.1,4 п.17 вказаної Інструкції після повернення з відрядження працівник зобов'язаний до закінчення п'ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у грошових одиницях, в яких було надано аванс, у встановленому законодавством порядку.

Разом із звітом подаються документи (в оригіналі), що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, із зазначенням форми їх оплати (готівкою, чеком, платіжною карткою, безготівковим перерахунком).

Згідно чинного на час виниклих правовідносин пункту 1.16 Інструкції у разі неповернення працівником залишку коштів у визначений термін відповідна сума стягується з нього підприємством у встановленому чинним законодавством порядку.

Згідно наказу №57 від 21 лютого 2011 року було припинено трудовий договір, водія автотранспортних засобів ОСОБА_3 було звільнено з роботи за угодою сторін по п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.11).

Відповідно до ч.3 статті 136 КЗпП України покриття шкоди, заподіяної працівником можливе шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного суду.

Пунктом 2 ч.1 статті 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Оскільки відповідач не відзвітувався за отриманий аванс, він заборгував підприємству 8 200 гривень.

Разом з цим, відповідно до статті 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.

Зважаючи на те, що шкода настала не лише внаслідок винної поведінки самого працівника, який належним чином не зберігав документи на підприємстві, а й з вини самого підприємства, де не були створені та забезпечені належні умови для зберігання матеріальних цінностей, зокрема документів про відрядження, внаслідок чого стала можливість їх втрати. Позивач звертався до свого керівника ОСОБА_5 з питання викрадення в нього на підприємстві цих документів, але так це питання і залишилося не вирішеним, чого не заперечували представники позивача в судовому засіданні. У зв'язку з відрядженням позивач поніс витрати, пов'язані з заправкою автомобіля, проживанням в готелі та харчуванням, чого також не заперечували представники позивача в судовому засіданні.

Тому суд, ураховуючи ступінь вини відповідача та конкретну обстановку, за якої було заподіяно шкоду підприємству, зменшує розмір шкоди - грошових коштів на відрядження з 8 200 гривень до 5 200 гривень.

На підставі статті 88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача понесені судові витрати в сумі 202 гривень (а.с.2,3).

Керуючись статтями 121,127,130,134,135-3,136,137,138,232 КЗпП України, Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, статтями 10,11,81,88,212-215,218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_4 компанії «АвтоКрАЗ» у формі відкритого акціонерного товариства задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компанії «АвтоКрАЗ» у формі відкритого акціонерного товариства грошові кошти, видані як аванс на відрядження, в сумі 5 200 гривень та судові витрати в сумі 202 гривень, а всього 5 402 (п'ять тисяч чотириста дві) гривень.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Полтавської області через Кременчуцький районний суд.

Повне рішення складено 09 серпня 2011 року.

Суддя Ю. І. Степаненко