Рішення

від 20.10.2016 по справі 910/12949/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2016Справа №910/12949/16

За позовомКомунального підприємства «Київський метрополітен» доПриватного акціонерного товариства «Київрічсервіс» простягнення 312 514,23 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:не з'явився від відповідача:ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київський метрополітен» (надалі - «Підприємство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київрічсервіс» (надалі - «Товариство») про стягнення 312 514,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду №140-У(Ор)-11 від 30.06.2011 р. позивач передав відповідачу у строкове платне користування нежитлове приміщення, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по внесенню орендної плати не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 104 171,41 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 208 342,82 грн. за прострочення виконання зобов'язання з повернення майна.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.07.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 01.08.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2016 р. розгляд справи відкладено на 07.09.2016 р. у зв'язку із неявкою представників сторін та неподанням витребуваних доказів.

Заперечуючи проти позовних вимог у відзиві на позовну заяву, відповідач вказує на відсутність підстав для стягнення з нього вартості орендної плати, оскільки у спірний період позивач як орендодавець створював перешкоди у користуванні відповідачем орендованим майном. Крім того, відповідач вказав на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду і вимогами про стягнення неустойки.

В судовому засіданні 07.09.2016 р. судом оголошувалась перерва на 03.10.2016 р.

Судове засідання 03.10.2016 р. не відбулося, у зв'язку з чим ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2016 р. справу було призначено до розгляду на 20.10.2016 р.

Представник позивача, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, а його пояснення стосовно суті спору були заслухані судом в попередньому судовому засіданні.

Представник відповідача в судове засідання з'явилася, через канцелярію суду подала додаткові пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечувала з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.06.2011 р. між Підприємством (орендодавець) та Товариством (орендар) був укладений договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду №140-У(Ор)-11 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець на підставі рішення Київради від 28.05.2009 р. № 540/1596 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, за адресою: станція метро «Харківська» (вестибюль № 1), для торгівлі непродовольчими товарами.

Згідно з п. 2.1 Договору об'єктом оренди є частина вестибюлю (переходу), визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 51,5 кв. м, згідно з викопіюванням зі Схеми тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину даного договору.

Вартість об'єкта оренди згідно із затвердженим 14.04.2011 р. звітом про експертну (незалежну) оцінку станом на 31.10.2010 становить 551 440, 00 грн. без ПДВ (п. 2.2 договору).

Умовами п. 2.4 Договору передбачено, що об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київський метрополітен».

Згідно з п. 3.1 Договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 28.05.2009 №540/1596 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 р. № 34/91 та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною даного договору становить: 446, 15 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на квітень 2011 р. складає 22 976, 67 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 4.1 Договору орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання даного договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди. У разі непідписання акта приймання-передачі в силу вступає рішення Київради.

Пунктом 7.5 Договору передбачено, що у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об'єкта оренди на дату повернення.

За змістом п. 9.1 Договору даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київради від 28.05.2009 № 540/1596, діє з 01.07.2011 р. до початку реконструкції станції, але не більше ніж до 29.06.2014 р. (два роки 364 дні).

За актом приймання-передачі майна в оренду від 01.07.2011 р. орендодавець передав орендарю спірне нежитлове приміщення.

25.09.2015 р. відповідачем було повернуто позивачу як орендодавцю спірне нерухоме майно, за наслідками чого було складено відповідний акт приймання-передачі.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 104 171,41 грн.

Договір є договором оренди комунального майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України, а також Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем та користування ним спірними приміщеннями за Договором з 01.07.2011 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.1 Договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 28.05.2009 №540/1596 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 р. № 34/91 та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною даного договору становить: 446, 15 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на квітень 2011 р. складає 22 976, 67 грн. без ПДВ.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що оплата по договору проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Як було визначено умовами Договору, строк його дії був встановлений з 01.07.2011 р. до початку реконструкції станції, але не більше ніж до 29.06.2014 р. (два роки 364 дні).

Так, у пункті 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зазначено, що зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Пунктом 9.3 Договору передбачено, що після закінчення строку дії цього договору, його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту існування відповідних рішень щодо продовження його дії, а відтак Договір припинив свою дію 29.06.2014 р. у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.

За змістом п. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 7.5 Договору передбачено, що у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об'єкта оренди на дату повернення.

Як встановлено судом, Договір припинив свою дію 29.06.2014 р., проте спірне нерухоме майно було повернуто відповідачем лише 25.09.2015 р., за наслідками чого було складено відповідний акт приймання-передачі.

Системний аналіз вищевказаних норм з урахуванням положень ст. 11 ЦК України, ст. 174 ГК України та умов договору оренди свідчить про те, що у зв'язку із припиненням договору у розумінні ст. 291 ГК України - внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, у відповідача виник обов'язок негайно повернути позивачу майно з оренди шляхом підписання відповідного акта. Наслідком порушення виконання цього обов'язку є застосування до відповідача самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення. При цьому, основне зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється, оскільки його припинення у розумінні ст. 795 ЦК України пов'язано не з закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами відповідного документу (акта) про повернення орендарем предмета договору оренди.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 12.02.2014 р. у справі № 927/1215/13.

Таким чином, навіть після закінчення дії Договору, відповідач був зобов'язаний сплачувати на користь позивача орендну плату до моменту повернення майна за актом приймання-передачі.

Відтак, позивачем правомірно було нараховано до стягнення з відповідача орендну плату за час період користування відповідачем майном з квітня по вересень 2015 року.

Твердження відповідача про те, що у спірний період він був позбавлений можливості користуватися спірним приміщенням у зв'язку з відключенням його позивачем від системи електропостачання не приймається судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п. п. 1, 2 статті 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

Згідно ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно ст. 607 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Вказаною статтею унормовано, що обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними, так і фактичними. Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна зі сторін зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підтвердження обставин відключення електропостачання у спірних приміщеннях відповідачем додано до матеріалів справи копію листа-звернення №28 від 16.04.2015 р., а також акту про опломбування від 07.04.2015 р.

Суд оцінює надані відповідачем документи як такі, що не можуть бути належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки складені відповідачем одноособово.

При цьому, для складання акту про опломбування уповноважений представник позивача як орендодавця за Договором запрошений не був, а підписи третіх осіб на такому акті неможливо ідентифікувати без належних підтверджуючих доказів.

Таким чином суд вважає, що відповідачем не доведено факту неможливості використання ним спірного майна у період з квітня по вересень 2015 року.

Більш того суд відзначає, що у вказаний період термін дії Договору вже закінчився, про що відповідач як сторона за таким договором був обізнаний, проте навіть за обставин відсутності електропостачання у спірному нежитловому приміщенні, таке майно ним не було повернуто на користь Підприємства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору у розмірі 104 171,41 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства заборгованості у розмірі 104 171,41 грн. є правомірними та обґрунтованим.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 208 342,82 грн. за прострочення виконання ним зобов'язання з повернення майна.

Матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем повернення спірного майна з оренди за наслідками припинення дії Договору з 29.06.2014 р., у зв'язку з чим позивачем було нараховано до стягнення з відповідача неустойку у розмірі 208 342,82 грн. за прострочення виконання зобов'язання з повернення майна у період з квітня по вересень 2015 року.

Пунктом 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 19.08.2014 р. у справі №3-70гс14, для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно не виконав цього обов'язку.

Як було встановлено судом, відповідач як сторона Договору був обізнаний із закінченням строку його дії з 29.06.2014 р., проте орендоване приміщення не повертав орендодавцю за таким договором протягом більше як одного року. Більш того, за твердженням самого відповідача, у період з квітня по вересень 2015 року спірне нерухоме майно ним не могло бути використане за призначенням з огляду на відключення від системи електропостачання, проте жодних дій, спрямованих на повернення такого майна з оренди відповідачем вчинено не було.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про те, що неповернення об'єкту оренди за Договором у період з квітня по вересень 2015 року відбулося виключно з вини самого орендаря, що є умовою для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Водночас, законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 18.04.2011 р. у справі № 30/190, від 18.04.2011 р. у справі № 30/191, від 26.11.2011 р. у справі №5005/2712/2011.

Крім того, відповідно до вимог чинного законодавства за захистом свого цивільного права або інтересу особа може звернутися до суду у строк, визначений статтями 257, 258 Цивільного кодексу України.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлюється загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Спеціальна позовна давність в один рік відповідно до приписів пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно з положеннями статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним (Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.03.2012 р. у справі № 40/117).

З огляду на викладене, позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача неустойку у розмірі 208 342,82 грн. за прострочення виконання ним зобов'язання з повернення майна у період з квітня по вересень 2015 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Підприємства заборгованості у розмірі 104 171,41 грн. та неустойки у розмірі 208 342,82 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства «Київський метрополітен» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київрічсервіс» (04070, м. Київ, вул. Ігорівська, 12-Б; ідентифікаційний код 25269720) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03055, м. Київ, просп. Перемоги, 35; ідентифікаційний код 03328913) заборгованість у розмірі 104 171 (сто чотири тисячі сто сімдесят одна) грн. 41 коп., неустойку у розмірі 208 342 (двісті вісім тисяч триста сорок дві) грн. 82 та судовий збір у розмірі 4 687 (чотири тисячі шістсот вісімдесят сім) грн. 71 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.10.2016 р.

Суддя В.П. Босий