Постанова

від 18.10.2016 по справі 910/8318/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2016 р. Справа№ 910/8318/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

ОСОБА_1

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - за дов.

від відповідачів -1, -2: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укpнaфта»

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2016

у справі №910/8318/16 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-Інноваційний Союз»

до 1) Публічного акціонерного товариства «Укpнaфта»;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізничсервіс»

про стягнення 78 401,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-Інноваційний Союз» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укpнaфта» (далі, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізничсервіс» (відповідач-2) про солідарне стягнення 78 401,71 грн., з яких 12 295,73 грн. 3% річних та 66 105,98 грн. інфляційних втрат.

Спір у справі виник внаслідок того, що позивач на підставі Угоди №2 про заміну кредитора у зобов'язанні від 20.04.2016 та Договору поруки №02-08-2014/2 від 02.08.2014 набув право вимагати від відповідачів сплати 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за Контрактом №309/2013 від 11.12.2013 в сумі 2 448 369,31 грн., що еквівалентно 6 323 183,06 російських рублів, наявність якої встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі №910/15376/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 у справі №910/8318/16 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення солідарно з Публічного акціонерного товариства «Укpнaфта» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізничсервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-Інноваційний Союз» 3% річних у розмірі 12 094,49 грн., витрати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 60 846,85 грн.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укpнaфта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-Інноваційний Союз» витрати по сплаті судового збору у розмірі 641,02 грн.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізничсервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-Інноваційний Союз» витрати по сплаті судового збору у розмірі 641,02 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем-1 рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі №910/15376/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015, щодо повернення попередньої оплати та виникнення у нього обов'язку сплатити кредитору 3% річних та інфляційні втрати, за що поручився відповідач-2, та невиконання відповідачем-2, як поручителем, своїх зобов'язань за Договором поруки №02-08-2014/2 від 02.08.2014, про що свідчить залишена без відповіді та виконання претензія про погашення заборгованості від 26.04.2016. Позов задоволено частково з огляду на здійснений судом першої інстанції перерахунок суми 3% річних та інфляційних втрат за періоди, які визначено судом з урахуванням дати постанови Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 у справі №910/15376/15, та враховуючи дати фактичної оплати відповідачем-1 основної заборгованості.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Укpнaфта» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 у справі №910/8318/16 та припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-1 зазначив, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому в задоволенні клопотання про припинення провадження у справі на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки Контракт №309/2013 від 11.12.2013 (пункт 7.2.) містить арбітражну угоду, за якою всі спори між сторонами контракту розглядаються в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України.

Також, апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції статті 625 Цивільного кодексу України, порушення норм статей 82 та 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

За твердженнями відповідача-1, позовні вимоги ТОВ «Промислово-Інноваційний Союз» щодо стягнення з ПАТ «Укрнафта» 3% річних та інфляційних втрат випливають з обов'язку відповідача-1 повернути попередню оплату за Контрактом №309/2013 від 11.12.2013, а тому не підлягають задоволенню, оскільки обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Також, скаржник зазначив, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом Контракту (попередня оплата здійснена в рублях), індексації не підлягає.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну Публічного акціонерного товариства «Укpнaфта» у справі №910/8318/16 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Лобань О.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 22.09.2016.

У зв'язку з припиненням повноважень судді Лобаня О.І., розпорядженням начальника відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 №09-52/4984/16 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів для розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Укpнaфта» у справі №910/8318/16 сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 (головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.) апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укpнaфта» прийнято до провадження та розгляд справи вирішено здійснювати у судовому засіданні, призначеному на 22.09.2016.

Представник позивача у судовому засіданні 22.09.2016 подав письмові пояснення, у яких просив суд апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укpнaфта» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 у справі №910/8318/16 - без змін. У відзиві позивач зазначив, що зобов'язання зі сплати 2 448 369,31 грн. попередньої оплати стало грошовим з дати набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі №910/15376/15, а тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат на вказану суму заборгованості за період з моменту набрання рішенням законної сили до моменту фактичного погашення заборгованості є правомірним.

Представник відповідача-1 у судове засідання, призначене на 22.09.2016, не з'явився та 22.09.2016 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття у судове засідання внаслідок зайнятості в іншому судовому засіданні.

Представник відповідача-2 у судове засідання, призначене на 22.09.2016, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд справи відкладено на 18.10.2016.

17.10.2016 від представника відповідача-1 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору, мотивоване тим, що представник ПАТ «Укрнафта» не зможе з'явитись у судове засідання 18.10.2016 у даній справі внаслідок зайнятості в іншому судовому засіданні.

18.10.2016 представник відповідача-1 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду письмові пояснення, у яких наголосив на тому, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. На підтвердження своєї правової позиції у справі відповідач-1 надав суду копії постанов Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі №3-1276г15, від 15.10.2013 у справі №3-30гс13, від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, від 21.05.2014 у справі №6-43цс14, від 20.01.2016 у справі №6-2759 цс15.

Представник відповідача-2 у судове засідання, призначене на 18.10.2016, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи заперечував.

Колегія суддів, розглянувши подане відповідачем-1 клопотання про відкладення розгляду справи, заслухавши думку представника позивача, ухвалила відмовити у її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що у вказаному клопотанні про відкладення відповідачем-1 не доведено факту неможливості заміни його іншим представником чи обставин, які унеможливлюють розгляд справи у його відсутності.

Крім того, застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи те, що суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів ухвалила відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача-1 про відкладення розгляду справи. Враховуючи зазначене, клопотання представника відповідача-1 про продовження строку вирішення спору також не підлягає задоволенню.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача-1, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Індустрія Феросплавів» (покупець) та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (постачальник) було укладено Контракт №309/2013 (далі, Контракт)

Згідно пункту 1.1. Контракту постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити феросплави, іменовані надалі товар, на умовах, у кількості та строки, зазначені в додатках (Специфікаціях) до цього Контракту, які є невід'ємною його частиною.

Відповідно до пункту 2.3. Контракту загальна вартість контракту дорівнює сумі вартостей товару по додаткам. Загальна вартість Контракту на момент його укладення складає 6 200 000,00 доларів США.

Пунктом 4.1. Контракту сторони дійшли згоди про те, що після попереднього узгодження та надходження повідомлення постачальника про готовність товару до відвантаження покупець робить попередню оплату на 100% вартості узгодженої партії товару до відвантаження за 2 дні до початку відвантаження. Покупець робить передоплату товару в російських рублях за курсом ЦБ РФ, що діє на дату платежу, на рахунок постачальника.

Згідно пункту 4.9. Контракту у разі не поставки товару на суму отриманої передоплати, відповідач-1 гарантує повернення даної суми покупцеві на його поточний рахунок не пізніше 60-го дня від дати останньої здійсненої передоплати за цим Контрактом та надання відповідної письмової вимоги покупця.

На підставі виставленого Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» рахунку №1 від 17.12.2013, Товариством з обмеженою відповідальністю «Індустрія Феросплавів» було перераховано кошти в розмірі 6 323 183,06 російських рублів, які конвертовані банком платника в суму 187 950, доларів США в якості передплати за 210,00 базових тон ферромарганцю високовуглеводного ФМн78.

Враховуючи викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю «Індустрія Феросплавів» виконало умови Контракту та здійснило попередню оплату за товар, згідно Специфікації № 2 від 11.12.2013 до Контракту №309/2013 від 11.12.2013, на суму 187 950 доларів США.

Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань та умов Контракту, Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» не здійснило поставку товару протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту зарахування передоплати.

01.08.2014 між ТОВ «Індустрія Феросплавів» та ТОВ «Транспортні автоматизовані системи» було укладено Договір поруки №01-08-2014/2, у відповідності до умов якого поручитель поручився перед ТОВ «Індустрія Феросплавів» за виконання обов'язків ПАТ «Укрнафта» за Контрактом №309/2013 від 11.12.2013 в розмірі 10 000 доларів США, у т.ч. з відшкодування основного боргу, за прострочення зобов'язань, щодо невиконання зобов'язань, по виплаті 3% річних від прострочених сум, по виплаті суми боргу з урахуванням індексу інфляції, по виплаті неустойки, збитків та упущеної вигоди.

20.10.2014 між ТОВ «Індустрія Феросплавів» (за договором - цедент) та ТОВ «Інтербізнесконсалт» (за договором - цесіонарій) було укладено Договір відступлення права вимоги №20/10/2014-2, у відповідності до пункту 1.1. якого, цедент передає належне йому право вимоги у повному обсязі згідно Контракту № 309/2013 від 11 грудня 2013 року (Основний контракт), який був укладений між цедентом і Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (боржник) і згідно з Договором поруки № 01-08-2014/2 від 01 серпня 2014, укладеним між цедентом і ТОВ «Транспортні автоматизовані системи» (поручитель), у тому числі належного виконання боржником і поручителем зобов'язань з відшкодування боргу у розмірі 187 950 доларів США, зі сплати 3% річних від простроченої суми, а також суми боргу з урахуванням індексу інфляції, по сплаті неустойки, з відшкодування понесених кредитором збитків або втраченої вигоди, а також щодо розірвання Основного контракту та Договору поруки, а цесіонарій приймає право вимоги, належне цедентові за Основним Контрактом та Договором поруки.

Вищенаведені обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі №910/15376/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортні автоматизовані системи» про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 187 950 доларів США, яка була перерахована згідно з умовами Контракту, та 3 % річних у розмірі 6 518,43 доларів США.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі №910/15376/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» до відповідачів задоволено частково, присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» 177950,00 доларів США, що еквівалентно 3745847,50 грн. та стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортні автоматизовані системи» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 210500,00 грн., 70630,41 грн. витрат по сплаті судового збору, 15000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 у справі №910/15376/15 вищезазначене рішення залишено без змін.

Вищенаведеними рішенням та постановою у справі №910/15376/15 встановлено, що оскільки відповідач-1, в порушення вимог статей 525, 526, 712, 662, 530, частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, на вимогу покупця товар на суму 187 950 доларів США не поставив, отриману від останнього суму передоплати не повернув, заявлені позовні вимоги у частині стягнення попередньої оплати підлягають задоволенню. Крім цього, з урахуванням встановленого факту невиконання відповідачем-1 умов Контракту №309/2013 щодо повернення попередньої оплати, за що поручився поручитель (відповідач-2) та не виконання відповідачем-2, як поручителем, своїх зобов'язань за Договором поруки №01-08-2014/2, суди дійшли висновку щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення солідарно з відповідачів 10000 доларів США, що еквівалентно 210500,00 грн. В частині позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 6518,43 доларів США, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за порушення грошового зобов'язання, місцевим господарським судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовлено у задоволенні цих вимог, оскільки обов'язок боржника (відповідача-1) сплатити суму боргу з урахуванням процентів річних не виникає у випадках повернення попередньої оплати, з огляду того, що боржником (відповідачем-1) допущено порушення не грошового зобов'язання.

У подальшому, постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі №910/15376/15 змінено, а саме: пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі №910/15376/15 викладено в такій редакції: «Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» 2 448 369,31 грн., що еквівалентно 6 323 183,06 російських рублів - заборгованості»; в іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі №910/15376/15 залишено без змін.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відтак, вищезазначені обставини в силу положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України повторного доказування не потребують.

13.11.2015 Господарським судом міста Києва на виконання рішення Господарського суду міста Києва, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 у справі № 910/15376/15, яка набрала законної сили 04.11.2015, видано наказ про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» 177 950 доларів США, що еквівалентно 3 745 847 грн. 50 коп. - заборгованості.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі №910/15376/15, яке набрало законної сили 04.11.2016, відповідачем-1 було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» 3 745 847,50 грн. (15.12.2015 - 751 303,60 грн. та 13.01.2016 - 2 994 543,90 грн.).

Колегією суддів встановлено, що 02.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Індустрія Феросплавів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Залізничсервіс» було укладено Договір поруки №02-08-2014/2, відповідно до умов якого поручитель поручився перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Індустрія Феросплавів» за виконання обов'язків Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі, боржник) за контрактом № 309/2013 від 11.12.2013 (основний контракт) в розмірі 100000,00 гривень, у т.ч. по відшкодуванню основного боргу, за прострочення зобов'язань, щодо невиконання зобов'язань, по виплаті 3% річних від прострочених сум, по виплаті суми боргу з урахуванням індексу інфляції, по виплаті неустойки, збитків та упущеної вигоди, у разі порушення боржником зобов'язання за основним контрактом, поручитель зобов'язується виконати за боржника зобов'язання перед кредитором на умовах, у порядку та в строки, визначені в основному контракті (пункти 1.1., 2.1., 4.1.1), цей договір поруки діє до повного виконання зобов'язань сторонами (пункт 6.1).

20.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-Інноваційний Союз» (новий кредитор, позивач) укладено Угоду №2 про заміну кредитора у зобов'язанні (далі, Угода №2), відповідно до умов якої первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги виконання Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» зобов'язання, набутого первісним кредитором на підставі Контракту №309/2013 від 11.12.2013, та право вимоги виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Залізничсервіс», що іменується надалі поручитель, зобов'язання, набутого первісним кредитором на підставі Договору поруки №02-08-2014/2 від 02.08.2014, а новий кредитор компенсує вартість переданого зобов'язання відповідно до умов даної угоди (пункт 1.1.).

Згідно пункту 1.2. Угоди №2 новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати виконання боржником та/або поручителем зобов'язань по сплаті 3% річних від простроченої суми, а також індексу інфляції за період з 04.11.2015 по 13.01.2016, що становить 78 401,71 грн., але не обмежуючись даною сумою.

Згідно з пунктом 4.2. Угоди №2 первісний кредитор зобов'язаний сповістити боржника та поручителя про поступку права вимоги за цією угодою.

26.04.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» було направлено на адресу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізничсервіс» повідомлення про відступлення права вимоги по Контракту №309/2013 від 11.12.2013 та Договору поруки №02-08-2014/2 від 02.08.2014, що підтверджується відповідними фіскальними чеками та описами вкладення у цінні листи.

26.04.2016 позивач направив поручителю претензію про погашення заборгованості за Договором поруки № 02-08-2014/2 від 02.08.2014, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист, однак, поручитель відповіді на претензію не надав, заборгованість по Договору поруки № 02-08-2014/2 від 02.08.2014 не сплатив.

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України).

Статтею 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, в результаті цесії первісний кредитор (цедент) перестає бути учасником зобов'язання, і замість нього в зобов'язання вступає інша особа - цесіонарій. При цьому змінюється суб'єктний склад зобов'язання, але зміст його залишається таким самим.

До нового кредитора переходять права первинного кредитора в обсязі і на умовах, які існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, тобто до нового кредитора переходить не лише право в тому обсязі і на тих умовах, на яких воно існувало у первинного кредитора в момент відступлення, але і права, які забезпечують або гарантують виконання зобов'язання (порука, застава, гарантія, утримання тощо), права, які переходять від первинного кредитора до нового, можуть бути змінені законом або договором, але такі зміни не повинні спричинити погіршення матеріального стану боржника.

З огляду на зазначене, позивач, який на підставі пункту 1.2. Угоди №2 від 20.04.2016 одержав право вимагати виконання боржником (відповідачем-1) та/або поручителем (відповідачем-2) зобов'язань по сплаті 3% річних від простроченої суми, а також індексу інфляції за період з 04.11.2015 по 13.01.2016, що становить 78 401,71 грн., звернувся до господарського суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 12 295,73 грн. та інфляційних втрат у розмірі 66 105,98 грн.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Промислово-Інноваційний Союз» враховуючи наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до пункту 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Як зазначено у пункті 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Отже, виходячи зі змісту зазначених норм, чинне законодавство передбачає можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, установлених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.12.2011 у справі №3-125гс11.

Колегією суддів встановлено, що передане позивачу відповідно до умов Угоди №2 зобов'язання відповідачів виникло з рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі №910/15376/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015, а тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період З ОСОБА_3 РІШЕННЯМ ЗАКОННОЇ СИЛИ ПО ДАТУ ЙОГО ФАКТИЧНОГО ВИКОНАННЯ є правомірним, оскільки згаданим судовим рішенням договірні правовідносини сторін зазнали відповідних змін, з дати набрання рішенням суду законної сили зобов'язання відповідача-1 по поверненню попередньої оплати стало грошовим.

При цьому, постановою Вищого господарського суду міста Києва від 15.03.2016 у справі №910/15376/15 судом змінено пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі №910/15376/15 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 та визначено суму зобов'язання у гривні, а саме: 2448369,31 грн., що еквівалентно 6323183,06 російський рублів, у зв'язку з чим суд визнає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення як 3% так і інфляційних втрат.

Доводи скаржника з приводу того, що зобов'язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати, присуджену до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі №910/15376/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015, не є грошовим зобов'язанням, а є правовим наслідком порушення умов Контракту щодо здійснення поставки товару, є необгрунтованими та спростовуються вищенаведеними обставинами справи.

Посилання апелянта в обґрунтування своєї правової позиції на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі №3-90гс14, від 04.07.2011 у справі №3-65гс11, від 17.02.2016 у справі №3-1276г15, від 15.10.2013 у справі №3-30гс13, від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, від 21.05.2014 у справі №6-43цс14, від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 є безпідставними, оскільки викладені у вказаних постановах висновки щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України ґрунтуються на інших фактичних обставинах, ніж у даній справі, а відтак, в силу вимог статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути застосовані під час вирішення даної справи.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правильно здійснено перерахунок належних до сплати 3% річних та інфляційних втрат за періоди, які визначено судом з урахуванням дати постанови Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015, дат фактичної оплати відповідачем-1 основної заборгованості та з урахуванням пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до якого день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені, та встановлено, що стягненню з відповідачів на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 12 094,49 грн. та 60 846,85 грн. інфляційних втрат.

За змістом статей 553, 554 Цивільного кодексу України порука це акцесорне зобов'язання, що виникає на підставі договору, за умовами якого до основного зобов'язання боржника додатково приєднується зобов'язання іншої особи, що за нього поручається, і у випадку неспроможності основного боржника виконати свої зобов'язання перед кредитором, відповідальність несе особа, що за нього ручалася, тобто поручитель.

Із урахуванням встановленого факту несвоєчасного виконання відповідачем-1 рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі №910/15376/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 щодо повернення попередньої оплати та виникнення у нього обов'язку сплатити кредитору 3% річних та інфляційні втрати, за що поручився відповідач-2, та невиконання відповідачем-2, як поручителем, своїх зобов'язань за Договором поруки №02-08-2014/2 від 02.08.2014, про що свідчить залишена без відповіді та виконання претензія про погашення заборгованості від 26.04.2016, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності позовних вимог в частині солідарного стягнення з відповідачів 3% річних у розмірі 12094,49 грн. та 60 846,85 грн. інфляційних втрат.

Матеріалами справи спростовуються твердження відповідача-1 про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» відступило позивачу недійсну, в силу частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, вимогу, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтербізнесконсалт» передало позивачу право вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за зобов'язанням відповідача-1 по Контракту № 309/2013 від 11.12.2013, яке стало грошовим з моменту набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі №910/15376/15 законної сили. Укладення договору про уступку права вимоги щодо цих вимог є правомірним.

Доводи скаржника з приводу того, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому в задоволенні клопотання про припинення провадження у справі на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки Контракт №309/2013 від 11.12.2013 (пункт 7.2.) містить арбітражну угоду, за якою всі спори між сторонами контракту розглядаються в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, є безпідставними з огляду на наступне.

Пунктом 5 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Звернення до третейського суду є одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24 лютого 2004 року №3-рп/2004).

Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону України «Про третейські суди»).

Згідно з положеннями частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами; суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України «Про третейські суди», є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною 5 статті 55 Конституції України.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус судів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України). Отже, з аналізу положень Закону України «Про третейські суди» випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Таким чином, у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду. Лише за наявності волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі.

Проте, таке клопотання заявив лише відповідач-1. За відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом. Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ.

Таким чином, твердження відповідача-1 про припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір повинен розглядатись тільки третейським судом, прямо порушує норми Конституції України.

З урахуванням наведеного, за наявності спірних правовідносин суд не вправі відмовити особі в розгляді позовної заяви, якщо з матеріалів справи вбачається, що даний спір підвідомчий господарському суду.

У пункті 4.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що провадження у справі підлягає припиненню, якщо при розгляді справи буде встановлено, що є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (пункт 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України); таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі; в останньому випадку провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму Господарського процесуального кодексу України; якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то:

- у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім;

- у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України №13 від 17.12.2013 «Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України» вказаний пункт було доповнено новим абзацом, згідно із яким господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Відтак, з урахуванням наведеного, право на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене Конституцією України і не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами.

Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив відповідачу-1 у задоволенні клопотання про припинення провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Укpнaфта» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укpнaфта» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 у справі №910/8318/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 у справі №910/8318/16 залишити без змін.

Матеріали справи №910/8318/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

ОСОБА_1