Постанова

від 04.02.2013 по справі 5011-11/8984-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2013 р. Справа№ 5011-11/8984-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу КП «Київреклама» на рішення господарського суду м. Києва від 03.10.2012 року № 5011-11/8984-2012 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Домовий»

до Комунального підприємства виконавчого органу

Київської міської ради (КМДА) «Київреклама»

Головного управління з питань реклами

виконавчого органу Київської міської ради

про визнання договору та додаткової угоди недійсними

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 03.10.2012 у справі №5011-11/8984-2012 задоволений позов ТОВ «Домовий» до КП «Київреклама», ГУ з питань реклами (КМДА), визнано недійсним договір № 00618/08 від 03.11.2008 з розміщення рекламного засобу та додаткової угоди до нього.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду відповідач1 звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні, представник відповідача 1 підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає, що рішення не відповідає нормам чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, причина суду не відома. Враховуючи наявність поштового повідомлення про отримання ухвали апеляційного суду про призначення справи до слухання, відсутність будь яких клопотань, приписи ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за його відсутністю.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 03.11.2008 сторонами укладено трьохсторонній договір № 00618/08 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, за адресою: Дарницький район, просп. Миколи Бажана, 30.

Позивачеві наданий дозвіл № 00093-03 на розміщення об'єкта зовнішньої реклами, строком дії, згідно протокольного рішення Київської міської державної адміністрації від 13.07.2005 № 11 до 01.06.2012

14.09.2011р. сторонами було укладено додаткову угоду №00618/08-3 до договору, відповідно до якої сторони внаслідок зміни обставин дійшли згоди розірвати договір в частині місць наданих для розміщення об'єктів зовнішньої реклами, за номером № 00093-03, що відповідно до цієї додаткової угоди втрачають чинність з 16.06.2011.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору та додаткової угоди недійсними, мотивуючи вимоги тим, що оскільки об'єкт, на якому розміщено вивіску, до власності територіальної громади міста Києва не належить, а є приватною власністю, позивач не мав достатнього обсягу дієздатності для укладення спірних правочинів.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що в матеріалах справи наявний лист КП «Київреклама», адресований начальнику Головного управління з питань реклами, в якому відповідач-1 просить прийняти рішення щодо не укладення договору на право тимчасового користування місцями для розміщення ОЗР (дозвіл № 00 093-03), у зв'язку з тим, що будівля за адресою: м. Київ, просп. Миколи Бажана, 30, не відноситься до комунальної власності. Згідно свідоцтва про право власності від 25.08.2004 власником нежилого приміщення №248 площею 545,50 грн., розташованого за адресою: м. Київ, просп. Миколи Бажана, 30 (на фасаді якого розташовано рекламну вивіску), є Приватне підприємство «Корсар+». Доказів того, що на момент укладення договору та додаткової угоди, будівля за адресою: м. Київ, просп. Миколи Бажана, 30, належала до комунальної власності територіальної громади м. Києва матеріали справи не містять, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Заперечуючи проти рішення, відповідач вказує на те, що під час укладання договору та додаткової угоди до нього сторонами досягнуто всіх істотних умов, що засвідчено підписами та печатками, відсутні зауваження чи протокол розбіжностей, тому твердження позивача про те, що оспорюваний договір та додаток не відповідають вимогам чинного законодавства є безпідставними. Здійснення оплати за договором спростовує твердження про його не укладення.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Згідно ст. ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 180 ГК України також визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб'єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.

25.01.2010 ТОВ «Домовий» та ПП «Корсар+» уклали договір № 25/01 оренди приміщення по пр.-ту Бажана, 30 площею 550кв.м. строком на три роки з можливістю автоматичного продовження. З додаткової угоди від 01.02.2010р. до договору оренди вбачається, що ПП «Корсар+» не заперечує проти розміщення орендарем вивіски з назвою магазину «Домовий Меблі».

Зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Згідно з частиною шостою статті 9 Закону України «Про рекламу» вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Крім того, відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України «Про рекламу» розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою.

Відповідно до ст. ст. 215, 203 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Обсяг цивільної дієздатності особи, що вчиняє правочин від імені юридичної особи, визначається відповідно до установчих документів юридичної особи та закону; вчинення дій, що свідчать про прийняття правочину до виконання, вважається схваленням правочину у разі вчинення правочину особою з перевищенням наданих їй повноважень.

В п. 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, визначено, що місцем розташування рекламного засобу є площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).

За таких обставин, висновки господарського суду що надання місць для розміщення зовнішньої реклами у користування розповсюджувачам зовнішньої реклами є прерогативою саме власників (або уповноважених ними органів) таких місць (будинків, споруд тощо) є правомірними, а посилання відповідача 1 на досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору є безпідставними.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу КП «Київреклама» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 5011-11/8984-2012 від 03.10.2012 року -без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва .

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Сулім В.В.

ОСОБА_1