Рішення

від 19.10.2016 по справі 914/1227/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2016р. Справа№ 914/1227/16

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: до відповідача : ОСОБА_1, м.Львів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера Сім", м.Львів про: відшкодування 3% річних та інфляційних втрат по виплатах при виході з ТОВ., а саме : 3% річних в сумі 20686,54 грн. та 152 385,71 грн. втрат від інфляції. За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2- представник (довіреність від 06.06.2015 року);

від відповідача: Луців О.М. - представник (довіреність від 31.05.2016 року).

Головуючий суддя Кітаєва С.Б.

Суддя Мазовіта А.Б.

Суддя Петрашко М.М.

Права та обов'язки згідно ст. ст. 20, 22 ГПК України суд роз'яснив представникам сторін. Заяви про відвід судді не надходили. Клопотань про технічну фіксацію від сторін не надходило.

Суть спору : На розгляд господарського суду Львівської області подано позов ОСОБА_1, м.Львів до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера Сім", м.Львів про відшкодування 3% річних та інфляційних втрат по виплатах при виході з ТзОВ «Сфера Сім», а саме : 3% річних в сумі 20686,54 грн. та 152 385,71 грн. втрат від інфляції.

Ухвалою суду від 10.05.2016р. за даним позовом порушено провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 01.06.2016р. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлені в ухвалі.

У клопотанні, яке поступило до суду 18.05.2016 р. та зареєстровано за вх.№21188/16, представник позивача просить включити до складу судових витрат по даній справі понесені позивачем витрати на правову допомогу адвоката ОСОБА_2 в сумі 4000 гривень. Клопотання мотивовано посиланням на ст.ст.44,48,49 ГПК України.

У листі, який поступив до суду 18.05.2016 р. (вх.№21187/16) представник позивача повідомив, що рішення господарського суду Львівської області від 07 травня 2015р. у справі №914/809/13-г було виконане відповідачем, товариством з обмеженою відповідальністю «Сфера Сім», лише 22.07.2015 року шляхом перерахування коштів в сумі 208 177,20 грн. на рахунок позивача.

Відзив на позовну заяву за №31-05/16-01 від 31.05.2016 р. поступив до суду 01.06.2016 року та зареєстрований за вх.№23059/16.

Заява від 31.05.2016 р. №31-05/16-02 про застосування позовної давності поступила до господарського суду від відповідача 01.06.2016 року ( вх.№23058/16).

В судовому засіданні 01.06.2016 року оголошувалась перерва до 08.06.2016 року, про що до відома представників сторін доводилось у письмовій формі ( під розписку).

Клопотання представника позивача від 01.06.2016 р. про надання для ознайомлення матеріалів справи поступило до суду 01.06.2016 р. (вх.№23076/16). Для ознайомлення із матеріалами справи представник позивача до суду не прибув.

Клопотання представника позивача від 06.06.2016 р. про поновлення строку на звернення до суду поступило 07.06.2016 року та зареєстровано в суді за вх.№23806/16.

Супровідний лист представника відповідача за №07-06/16-01 від 07.07.2016 р. до долучення до матеріалів справи документів поступив 08.06.2016 року (вх.№24088/16).

В судовому засіданні 08.06.2016 року оголошувалась перерва до 22.06.2016 року до 11 год.30 хв., про що представників сторін повідомлялось у письмовій формі ( під розписку).

Судом задоволено клопотання представника відповідача від 08.06.2016 р. (вх.№24092/16 від 08.06.2016р. ) і надано представнику для ознайомлення та для виготовлення копій з документів справу №914/1227/16.

Судом задоволено клопотання представника позивача від 21.06.2016 р. (вх.№26032/16 від 21.06.2016 р.) і надано представнику для ознайомлення та для виготовлення копій із документів справу №914/1227/16.

Додаткові за №21-06/16-01 від 21.06.2016 року пояснення поступили до суду від представника відповідача 22.06.2016 року ( вх.№26157/16).

04.07.2016р. за вх.№28329/16 в суді зареєстровано подані позивачем заперечення на додаткові пояснення відповідача від 22.06.2016р., які судом прийнято та приєднано до матеріалів справи. 06.07.2016р. за вх..№28667/16 відповідач подав заперечення щодо додаткових пояснень Позивача, які судом прийнято та приєднано до матеріалів справи.

06.07.2016р. за вх..№28669/16 відповідач подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Для ознайомлення з матеріалами справи представник до суду не прибув.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання 06.07.2016р. забезпечив. В судовому засіданні подав клопотання, погоджене з представником відповідача (в подальшому зареєстроване в канцелярії суду за вх.№3511/16 від 06.07.2016р.) про продовження строку розгляду справи на 15 днів у відповідності до вимог ст.69 ГПК України.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 06.07.2016р. забезпечив, підтримав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання про продовження строку розгляду справи (вх.№3511/16 від 06.07.2016р.), суд прийшов до висновку про його задоволення.

Ухвалою від 06.07.2016 року продовжено строк розгляду справи на п»ятнадцять днів з 07.07.2016 року, розгляд справи відкладено на 18.07.2016 року.

Клопотання представника позивача від 08.07.2016 року про надання для ознайомлення матеріалів справи №914/1227/16 поступило до господарського суду 11.07.2016р. ( вх.№29208/16).

Ухвалою від 18.07.2016 року призначено колегіальний розгляд справи. Внаслідок автоматизованого розподілу, проведеного у відповідності до ст.2-1 ГПК України, згідно Протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 19.07.2016 року, у склад колегії суддів увійшли головуючий суддя Кіттаєва С.Б., судді Петрашко М.М. і Кидисюк Р.А.

Ухвалою від 19.07.2016 року справу №914/1334/16 прийнято до розгляду у колегіальному складі суддів: головуючий суддя Кітаєва С.Б., судді Петрашко М.М. і Кидисюк Р.А., судове засідання призначено на 14.09.2016 року.

У зв»язку із перебуванням судді Кидисюк Р.А. у відпустці , згідно із вимогами ст..2-1 ГПК України автоматизованою системою документообігу суду здійснено зміну складу колегії суддів для розгляду справи . Внаслідок автоматизованого розподілу визначено колегію суддів для розгляду справи в складі : головуючий суддя Кітаєва С.Б., судді Петрашко М.М. і Мазовіта А.Б., що підтверджується наявним у справі Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів.

Судове засідання, призначене на 14.09.2016 року не відбулось, оскільки відповідно до наказу в.о. голови господарського суду Львівської області№289-к головуючу суддю Кітаєву С.Б. відряджено на навчання у Львівське регіональне відділення Національної школи суддів України.

Ухвалою від 19.09.2016 року розгляд справи призначено на 28.09.2016 року. В судовому засіданні 28.09.2016 року оголошувалась перерва до 19.10.2015 року.

Представник позивача, з підстав наведених у позовній заяві, наданих заявах та поясненнях, запереченнях на додаткові пояснення відповідача, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить задоволити.

Представник відповідача, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, у додаткових поясненнях та у заяві про застосування строків позовної давності просить у задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні 19.10.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого у справі рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судом встановлено.

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою, у якій просить стягнути на його користь з товариства з обмеженою відповідальністю «Сфера Сім» 3% річних в сумі 20686,54 грн. та 152 385,71 грн. втрат від інфляції.

Позовні вимоги ОСОБА_1, посилаючись на норми Закону України «Про господарські товариства» ( далі - Закон), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обґрунтовує неналежним виконанням ТзОВ «Сфера Сім» грошового зобов'язання з виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці в статутному капіталі , у зв»язку із виходом ОСОБА_1 з учасників Товариства, що встановлено судовими рішеннями у справі № 914/809/13-г від 07.05.2015 року, у зв'язку із чим за період з 31.03.2012 року по дату фактичної сплати заборгованості (22.07.2015 р.) підлягають застосуванню наслідки порушення грошового зобов'язання, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

У п.2.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», із змінами та доповненнями, внесеними наступними постановами пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили,- при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

З матеріалів у справі вбачається, що рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2015 року у справі № 914/809/13-г за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфера Сім» про визначення справедливого розміру активів (майна), що належить до сплати при виході із товариства та його стягнення, встановлення права власності на активи (майно) пропорційно частці у статутному фонді ТзОВ «Сфера Сім» встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1, у відповідності до п. 1.9 статуту товариства, затвердженого зборами учасників (протокол №6 від 14.06.2002р.) та зареєстрованого Департаментом економічної політики та ресурсів Львівського міськвиконкому 08.07.2002р. за № 12942, був учасником ТзОВ «Сфера-Сім», частка якого становила 3247,50 грн. (34,65% статутного капіталу).

31.03.2011р. на адресу ТзОВ «Сфера Сім» надійшла заява ОСОБА_1 від 29.03.2011 р., якою позивач повідомив про свій вихід з ТзОВ «Сфера Сім».

29.06.2011 р. було проведено загальні збори учасників ТзОВ «Сфера Сім», на яких вирішено: на підставі поданої заяви вивести ОСОБА_1 зі складу учасників ТзОВ «Сфера Сім»; виплату частини майна Товариства пропорційно розміру його частки, як учасника, що виходить, провести у відповідності до законодавства України.

Суд врахувавши, що відповідач повідомленням від 20.06.2012 р. вих. № 2006/1 інформував позивача про розмір вартості належної йому при виході частки та запропонував надати свої платіжні реквізити, на які він бажає отримати виплату належних йому сум, пов'язаних з виходом з товариства, прийшов до висновку про те, що сам факт ненадання позивачем таких реквізитів не звільняє відповідача від обов'язку сплати належних коштів, у т.ч. на депозит нотаріальної контори .

Щодо заявленої позивачем вимоги встановити за ним право власності на активи (майно), пропорційне його частці у статутному фонді ТзОВ «Сфера Сім» в розмірі 34,65% частини усіх активів та майна відповідача суд дійшов висновку про те, що вклад може бути повернутий у натуральній формі на вимогу учасника лише у тому випадку, коли він був внесений у натуральній формі (ст. 54 Закону України «Про господарські товариства»), а згідно ч. 1 ст. 12 цього закону, не учасник, а саме товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. При цьому, станом на дату звернення із такою вимогою позивач втратив статус учасника товариства.

Відтак, рішенням господарського суду львівської області від 07.05.2015 року у справі № 914/809/13-г позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфера Сім» на користь ОСОБА_1 - 208 177, 20 грн. вартості частини майна товариства та частки прибутку товариства і 1720, 50 грн. судового збору. В решті позовних вимог - відмовлено.

Сторонами вказане рішення не оскаржувалось до апеляційної та касаційної інстанцій, відтак з 22.05.2015 року набрало законної сили .

Відповідно до ст.116 Господарського процесуального кодексу України 22.05.2015 року господарським судом Львівської області ОСОБА_1 був виданий наказ у справі №914/809/13-г.

Позивач в обґрунтування заявлених вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат , нарахованих від суми коштів208 177,20 грн. ( вартості частини майна товариства, яка підлягала виплаті позивачу, у зв»язку із його виходом із членів товариства), посилається на те, що Товариство «Сфера Сім» не виконало свого обов»язку по сплаті вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі а протягом строку, встановленого законодавством України. Сума в 208 177,20 грн. була сплачена відповідачем лише 22.07.2015 року. Сплату коштів в зазначеній сумі 22.07.2015 року підтверджує відповідач та надані ним до справи банківські документи.

У відповідності до статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документам.

Нормами п.3 ч.1 ст. 116 Цивільного кодексу України, ст. 88 Господарського кодексу України та ч.1 ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» закріплено право учасника господарського товариства вийти зі складу учасників у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом.

Згідно із пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідальній посадовій особі або вручення заяви цим особам органом зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Момент виходу учасника з товариства законодавство не пов'язує з реєстрацією змін до установчих документів. Невнесення змін до установчих документів, не проведення державної реєстрації змін до установчих документів не означає, що учасник, який у встановленому порядку вибув з товариства, автоматично повертається в число учасників.

Згідно пунктів 4.12, 4.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» під час вирішення спорів, пов'язаних з виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватись тим, що відповідно до статті 148 ЦК України та статті 10 Закону України «Про господарські товариства» учасник ТОВ (ТДВ) має право у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є такими, що суперечать чинному законодавству.

Право учасника, який виходить із товариства з обмеженої відповідальністю одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства передбачено і ч. 2 ст. 148 ЦК України.

У цій нормі також зазначено, що порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Згідно зі ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Як свідчать матеріали справи, заяву позивача з повідомленням про вихід з товариства відповідач (товариство) отримав 31.03.2011. Зазначена обставина встановлена рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2015р. у справі №914/809/13-г. Відповідно, 31.03.2011 року є датою виходу ОСОБА_1 з ТзОВ «Сфера Сім».

Згідно із ч.1 ст.252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов»язано його початок ( ст.253 ЦК України).

Згідно із ч.3 ст.254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Виплата частини вартості майна товариства, пропорційної його (ОСОБА_1) частці в статутному капіталі у встановлений ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" строк - до 31.03.2012 року, відповідачем проведена не була.

Невиплата відповідачем позивачу вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді товариства при виході з товариства, у строки, передбачені ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" зумовлює для ТзОВ "Сфера Сім» настання наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України.

Посилання відповідача на прострочення кредитора не заслуговує на увагу як таке, що не відповідає законодавству. Згідно із ч. 1 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобовязання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обовязку. Однак, ні статутом відповідача, ні актами цивільного законодавства не обумовлюється вчинення позивачем будь-яких дій, які б обумовлювали виконання відповідачем свого грошового обовязку перед ним. Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі лише на підставах, встановлених договором або законом. Однак, з матеріалів справи не вбачається передбачених підстав, за яких би зобовязання відповідача перед позивачем, що полягає у сплаті грошової суми, припинилось раніше як 22.07.2015 року.

При цьому, посилання відповідача на неповідомлення позивачем банківських реквізитів, суд до уваги не приймає, оскільки сам по собі факт ненадання позивачем таких реквізитів не звільняє відповідача від обов»язку сплати належних позивачу коштів , у т.ч. на депозит нотаріальної контори. До таких висновків, зокрема, прийшов господарський суд Львівської області у рішенні від 07.05.2015 року у справі №914/809/13-г. Крім того, як вбачається зі змісту повідомлення вих.№2006/1 від 20 червня 2012 року, у повідомленні відповідач доводив до відома позивача , що на дату виготовлення цього повідомлення (а це - 20 червня 2012 року, тоді як обов»язок сплатити кошти позивачу відповідач мав виконати до 31.03.2012 року) у Товариства відсутні обігові кошти достатні для повної виплати належних ОСОБА_1 сум, пов»язаних з виходом з Товариства , а також повідомляв про те, що одночасна виплата ( стягнення) з товариства коштів в сумі 208 177,20 грн. може призвести до стійкої фінансової неспроможності чи банкрутства Товариства, у зв»язку з чим виплата буде проводитись товариством кількома платежами впродовж наступних місяців. Однак, з повідомлення не вбачається, що відповідачем запропоновано відповідачу погодити порядок сплати коштів .

За таких обставин, доводи відповідача про те, що позивач відмовився прийняти належне виконання, запропоноване відповідачем, чи не вчинив дій до вчинення яких відповідач не міг виконати свого обов'язку по сплаті позивачу коштів, а відтак , що позивач є таким, що прострочив , є недоведеним.

В даному випадку відповідач мав строкове грошове зобов»язання перед позивачем, яке в передбачені законодавством строки виконано не було. Тому, застосування в даному випадку ст.625 ЦК України є правомірним.

Факт порушення у розумінні ст. 610 ЦК України відповідачем грошового зобов'язання, сума якого є базою для нарахування стягуваних в межах цієї справи сум інфляційної індексації та 3 % річних, встановлений чинним судовим рішенням в межах справи №914/809/13-г та підтверджується матеріалами справи.

Фактичне погашення суми 208 177,20 грн., стягнутої за рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2015 року у справі №914/809/13-г , ТзОВ Сфера Сім» здійснило одним платежем, перерахувавши на рахунок ОСОБА_1 209897,70 грн. ( з яких : 208177,20 грн. вартість частини майна товариства та 1720,50 грн. судовий збір), що підтверджується випискою по рахунку №26008000013397 в ПАТ «Укрсоцбанк», з призначенням платежу: " оплата заборгованості згідно наказу Господарського суду Львівської області №914/809/13-г від 22.05.2015 про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_1».

З огляду на неналежне виконання ТзОВ «Сфера Сім» своїх грошових зобов'язань, ОСОБА_1 просить стягнути з товариства на свою користь інфляційні втрати в сумі 152 385,71 грн. (розраховані за період:квітень 2012 року - липень 2015р. ) та 3 % річних в сумі 20 686,54 грн. (розраховані за період з 31.03.2012р. - 22.07.2015р. ).

За приписами статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2. ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку про те, що спеціальні правові наслідки прострочення грошового зобов'язання у вигляді сплати суми заборгованості з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми настають, навіть у випадку неможливості виконання боржником грошового зобов'язання, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сам по собі факт задоволення судом позовних вимог про стягнення певної суми заборгованості діючим законодавством наразі не віднесений до обставин, що припиняють чи змінюють правову природу грошового зобов'язання, а отже - жодною мірою не звільняє боржника від відповідальності за порушення грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування яких припиняється лише із припиненням відповідного грошового зобов'язання.

В свою чергу, у світлі приписів п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Враховуючи викладене суд відзначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України оскільки, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Законодавство не обмежує можливість позивача захистити своє право на грошову компенсацію в окремому судовому провадженні після винесення судового рішення про стягнення основної суми боргу.

Оскільки заборгованість, яку було стягнуто за рішенням Господарського суду Львівської області від 07.05.2015 року у справі № 914/809/13-г є грошовим зобов'язанням то на неї в силу статті 625 ЦК України можуть бути нараховані 3% річних та інфляційні втрати, після винесення рішення суду.

Суд відзначає, що рішення суду про стягнення заборгованості саме по собі не породжує цивільні права та обов'язки, та є засобом примусового виконання існуючого у відповідача обов'язку, що виник з Закону, відтак, ухвалення господарським судом Львівської області 07.05.2015 року рішення у справі № 914/809/13-г та його примусове виконання жодним чином не змінює строків виконання грошових зобов'язань, встановлених ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", та критерії визнання таких зобов'язань належним чином виконаними.

Кошти боржник мав сплатити за час прострочення по день надходження коштів на рахунок кредитора, оскільки саме в цей день припинилось порушення майнових прав та інтересів кредитора, а боржник є таким, що виконав грошові зобов'язання належним чином, і це зобов'язання відповідно до ст. 599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 04.07.2011 у справі № 13/210/10.

З огляду на наведене суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1. Разом із тим, у заяві (вх.№23058/16 від 01.06.2016р.) відповідачем у справі було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності за заявленими вимогами ОСОБА_1.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В силу приписів статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За приписами частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленимистаттями 253-255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 ЦК України).

Згідно статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Положеннями статті 264 ЦК України визначено випадки переривання строків позовної давності, відповідно до якої, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. У разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора ( зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Як зазначено у п.п.4.4.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» , за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред»явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54,56,57 ГПК України.

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв»язку, через яке надсилається позовна заява ( а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Як встановлено судом, строк позовної давності за майновими вимогами ОСОБА_1 переривався зверненням ОСОБА_1 до Господарського суду Львівської області з позовом у справі №914/809/13-г. Так, позовна заява ОСОБА_1 від 14 лютого 2013 року подана до господарського суду 25.02.2013 р. ( представником Кіт) та зареєстрована за вх.№1062, що підтверджується записом на титульній сторінці позовної заяви, який завірений печаткою канцелярії господарського суду Львівської області.

Судова колегія зазначає, що у випадку триваючого у часі невиконання грошового зобовязання, застосування відповідальності, передбаченою статтею 625 ЦК України, загальний 3-річний строк позовної давності застосовується судом по відношенню до попереднього періоду нарахування і захист порушеного права позивача можливий до моменту його фактичного виконання тільки в період останніх 3-х років.

Позовна заява у справі №914/1227/16 відіслана позивачем до господарського суду 28.04.2016 року, що підтверджується відбитком штемпеля підприємства зв»язку на конверті, у якому позовні матеріали поступили до суду . Отже, за період з моменту виникнення права вимоги по 28.04 2013 року строк позовної давності є таким що сплинув, що згідно вимог ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Разом з тим, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з 28.04.2013 по момент фактичної сплати заборгованості (22.07.2015р.) заявлено в межах строку позовної давності.

Проведеним судом перерахунком розміру 3 % річних за вказаний період встановлено, що до стягнення підлягає 13962,13 грн. по зазначеній вимозі. Тобто, в цій частині заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Щодо вимоги про стягнення 152 385,71 грн. інфляційних втрат, то перевіривши розрахунок позивача, враховуючи період за який підлягають до стягнення інфляційні втрати, суд дійшов висновку, що до стягнення підлягає 152 385,71 грн. інфляційних втрат, оскільки за перерахунком суду сума інфляційних втрат є більшою (155367,28 грн.), однак позивач із заявами про збільшення розміру позовних вимог в частині інфляційних втрат не звертався.

Як зазначено у п.2.6 Постанови пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013 року, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частити п»ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об»єктивних незалежних причин від позивача унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання ( наприклад за кордоном) тощо. Стосовно підприємства ( установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності ( в тому числі з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство ( установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Позивачем не доведено наявності обставин, їх поважності, які з об»єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Відповідно до ст.49 ГПК України на відповідача покладається судовий збір пропорційно до задоволених вимог ( в розмірі 2495,21 грн.).

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленомуЗаконом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", котра зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

При цьому, відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України.

У клопотанні ( вх.№21188/16 від 18.05.16р.) позивач просить стягнути на його користь з відповідача 4 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Між позивачем «замовник» з однієї сторони, та адвокатом ОСОБА_2 «уповноважений» 19 квітня 2016 року укладено Договір про надання правової допомоги, відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а уповноважений бере на себе зобов»язання надати юридичні послуги (правову допомогу) по питаннях стягнення коштів на користь замовника з ТОВ «Сфера Сім», і, в разі потреби, за взаємною згодою сторін даного Договору,- у всіх інших пов»язаних справах. Предметом даного позову є виключно надання юридичних послуг, а не їх результат.

У п.3.1 Договору сторони домовились, що виходячи з конкретних обставин справи, та базуючись на обставинах повідомлених замовником на стадії укладення даного Договору, гонорар адвоката за надання правової допомоги замовнику складатиме 4000,00 грн. Відповідно до умов в п.3.2, гонорар, передбачений п.3.1 даного Договору, підлягає сплаті замовником у вигляді авансового платежу у повному обсязі.

ОСОБА_2 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що свідчить свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №254, видане на підставі рішення Волинської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 28.08.2003р. №20.

Однак, в порядку, передбаченому ст.ст.32-34 ГПК України позивачем не подано доказів в підтвердження того, що ним виплачено ОСОБА_2 4000,00 грн. гонорару за надання правової допомоги. З документу ( квитанції «ПриватБанку»), яка долучена до клопотання, не вбачається відомостей про платника, отримувача платежу, не вбачається, на яку особу відкрито в Банку рахунок №26007053830258.

В розумінні ст.33 ГПК України саме позивач повинен був довести факт виплати ним адвокату гонорару в розмірі 4000,00 грн., які просить стягнути на свою користь з відповідача.

За таких обставин, у стягненні 4 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката позивачу слід відмовити.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 1,2, 4-3, 12, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера Сім" (79000, м.Львів, вул.Городоцька, буд.355; код ЄДРПОУ 25235141) на користь ОСОБА_1 (79000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 152385,71 грн. інфляційних втрат, 13962,13 грн. 3% річних, а також стягнути 2495,21 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог та стягненні 4000,00 витрат на оплату послуг адвоката - відмовити.

4. Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України, після набрання судовим рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 25.10.2016р.

Головуючий суддя Кітаєва С.Б.

Суддя Петрашко М.М.

Суддя Мазовіта А.Б.