Рішення

від 15.05.2017 по справі 914/1227/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2017р. Справа № 914/1227/16

за позовом: ОСОБА_1, м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Сфера Сім , м.Львів

про стягнення 20686,54грн. 3% річних та 152385,71грн. індексу інфляції

Cуддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: Райхель Р.П. - представник за довіреністю

від відповідача: Горпинюк І.Є. - представник за довіреністю

Суть спору: у зв'язку із скасуванням Постановою Вищого господарського суду від 28.02.2017р. постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016р. та рішення господарського суду Львівської області від 19.10.2016р. у справі №914/1227/16 за позовом ОСОБА_1, м.Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю Сфера Сім , м.Львів про стягнення 20686,54грн. 3 % річних та 152385,71грн. індексу інфляції і направленням її на новий розгляд до господарського суду Львівської області, у відповідності до ст.2-1 ГПК України, проведено автоматизований розподіл справи, за результатом якого справу №914/1227/16 передано на розгляд судді Щигельської О.І.

Ухвалою суду від 17.03.2017р. справу прийнято до провадження і призначити її до розгляду у судовому засіданні на 19.04.2017р. В судовому засіданні 19.04.2017р. оголошено перерву до 10.05.2017р. для надання можливості позивачу подати письмові пояснення на позов. В судовому засіданні 10.05.2017р. оголошено перерву до 15.05.2017р. для надання можливості позивачу подати письмові пояснення на заяву відповідача про застосування строку позовної давності.

Представники сторін в судове засідання 15.05.2017р. з'явились, їм роз'яснено права згідно ст.ст.20, 22 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні 15.05.2017р. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, вказаних у позовній заяві, поясненнях (вх.№21187/16 від 18.05.2016р.) та запереченнях (вх.№28329/16 від 04.07.2016р.). Ствердив, зокрема, що в березні 2011 році ОСОБА_1 вийшов зі складу учасників ТзОВ Сфера Сім на підставі поданої ним письмової заяви, однак, відповідачем обов'язок із виплати вартості частини майна товариства, яка, у зв'язку з цим, належала позивачу, виконано із порушенням встановленого чинним законодавством строку, після постановлення у травні 2015 році судового рішенням, яким визначено вартість належної до сплати частки. Зазначене зумовило звернення до суду із позовом про стягнення з відповідача 20686,54грн. 3% річних та 152385,71грн. індексу інфляції, нарахованих на суму несвоєчасно виплачених йому коштів.

Також представник позивача просив включити до складу судових витрат по справі витрати на правову допомогу, підтримав раніше подане клопотання про компенсацію витрат на правову допомогу адвоката (вх.№21188/16 від 18.05.2016р.), на підтвердження фактично понесених позивачем витрат долучив до матеріалів справи додаткові документи (вх.№17035/17 від 15.05.2017р.).

Представник відповідача в судовому засіданні 15.05.2017р. проти задоволення позову заперечив з мотивів, наведених у поданому ним відзиві (23059/16 від 01.06.2016р.), додаткових поясненнях (вх.№26157/16 від 22.06.2016р.) та запереченнях (вх.№28667/16 від 06.07.2016р.), зокрема звернув увагу на те, що несвоєчасне виконання зобов'язання із виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці учасника у статутному капіталі при його виході з товариства зумовлене простроченням кредитора. Також просив відмовити у задоволенні позову зважаючи на подану ТзОВ Сфера Сім заяву про застосування строків позовної давності (вх.№23058/16 від 01.06.2016р.), доповнену письмовими поясненнями (вх.№14455/17 від 19.04.2017р.). Зокрема зазначив, що зі спливом строку позовної давності для пред'явлення вимог за основним зобов'язанням, спливає й строк позовної давності для звернення із вимогами щодо додаткових зобов'язань.

Щодо клопотання позивача про компенсацію витрат на правову допомогу зазначив, що подані ним докази належним чином не підтверджують здійснення ОСОБА_1 таких витрат.

Представник позивача також просив суд при прийнятті рішення врахувати подане ним клопотання про поновлення строку на звернення до суду (вх.№23806/16 від 07.06.2016р.), а також додаткові пояснення (вх.№16395/17 від 10.05.2017р.) щодо перебігу строку позовної давності щодо заявлених ним вимог.

Суд, беручи до уваги встановлений ст.69 ГПК України строк вирішення спору, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст. 4-3 ГПК України судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Відповідно до ч.1 ст.111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Так, у постанові Вищого господарського суду від 28.02.2017р. по справі №914/1227/16, серед іншого, зазначено, що при вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій зроблено передчасний висновок про те, що наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 28.04.2013р. по момент фактичної сплати заборгованості (22.07.2015р.) як таких, що заявлені в межах позовної давності, оскільки не надано правової оцінки доводам відповідача, викладеним у заяві про застосування строків позовної давності, з урахуванням правової позиції, наведеної у пп.5.3 п.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , на яку посилався відповідач у вказаній заяві про те, що позовна давність за вимогою про стягнення належної учаснику вартості частини майна товариства спливла, а отже вона спливла і до вимог про сплату процентів і сум інфляційних нарахувань; не надано належної правової оцінки доводам позивача, викладеним у клопотанні про поновлення строку на звернення до суду, про те, що розмір виплат, які належали ОСОБА_1 при виході з Товариства, було встановлено лише рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2015р., тоді як до прийняття вказаного рішення він не володів інформацією, яка точно сума належить йому до виплати, відповідно, обчислити інфляційні втрати та три проценти річних без точної суми основного боргу, на яку вони мали нараховуватись, було неможливим.

Беручи до уваги зазначені вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, розглянувши подані докази в їх сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 (позивач по справі), у відповідності до п.1.9 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Сфера Сім (відповідач по справі), затвердженого зборами учасників (протокол №6 від 14.06.2002р.) та зареєстрованого Департаментом економічної політики та ресурсів Львівського міськвиконкому 08.07.2002р. за № 12942, був учасником вказаного товариства із визначеною часткою 3247,50 грн. (34,65% статутного капіталу).

31.03.2011р. на адресу ТзОВ Сфера Сім надійшла заява ОСОБА_1 від 29.03.2011 р., якою позивач повідомив про свій вихід з ТзОВ Сфера Сім .

29.06.2011р. проведено загальні збори учасників ТзОВ Сфера Сім , на яких вирішено: на підставі поданої заяви вивести ОСОБА_1 зі складу учасників ТзОВ Сфера Сім ; виплату частини майна товариства пропорційно розміру його частки, як учасника, що виходить, провести у відповідності до законодавства України.

Зазначені обставини встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2015 року у справі № 914/809/13-г, яким позов ОСОБА_1 про визначення справедливого розміру активів (майна), що належить до сплати при виході із товариства та його стягнення, , встановлення права власності на активи (майно) пропорційно частці у статутному фонді ТзОВ Сфера Сім , задоволено частково та присуджено до стягнення на його користь з ТзОВ Сфера Сім 208177,20грн. вартості частини майна товариства та частки прибутку товариства і 1720,50грн. судового збору. Вказане судове рішення набрало законної сили 22.05.2015р. й того ж дня на його примусове виконання господарським судом Львівської області видано відповідний наказ, який, як вбачається з матеріалів справи пред'явлено стягувачем до виконання.

Так, 13.07.2015р. головним державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Заразкою Є.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №48093149 з виконання наказу господарського суду Львівської області виданого 22.05.2015р. у справі №914/809/13-г.

Зазначене судове рішення виконано ТзОВ Сфера Сім добровільно й 22.07.2015р. здійснено грошовий переказ на користь ОСОБА_1, що підтверджується сторонами та долученими до матеріалів справи документами.

Водночас, позивач вважає, що обов'язок із виплати коштів, а саме вартості частини майна товариства, яка підлягала виплаті ОСОБА_1, у зв'язку із його виходом із членів товариства, виконано ТзОВ Сфера Сім із порушенням встановленого чинним законодавством дванадцятимісячного строку, а тому звернувся до суду із позовом про відшкодування 3% річних та інфляційних втрат по виплатах при виході з ТзОВ Сфера Сім , а саме стягнення із відповідача 3% річних в сумі 20686,54грн. та 152385,71грн. втрат від інфляції.

Заперечуючи позовні вимоги, ТзОВ Сфера Сім стверджує, що підстави для стягнення нарахованих позивачем сум 3% річних та індексу інфляції відсутні, адже несвоєчасне виконання зобов'язання зумовлене небажанням ОСОБА_1 прийняти його. Окрім цього відповідач вважає, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог є звернення позивача до суду із відповідною позовною заявою із пропущенням строків позовної давності.

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Як визначено ст.167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документам.

Нормами п.3 ч.1 ст. 116 Цивільного кодексу України, ст. 88 Господарського кодексу України та ч.1 ст. 10 Закону України Про господарські товариства закріплено право учасника господарського товариства вийти зі складу учасників у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом.

Пленумом Верховного Суду України у п.28 постанови від 24.10.2008р. №13 Про практику розгляду судами корпоративних спорів роз'яснено, що вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідальній посадовій особі або вручення заяви цим особам органом зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними. Момент виходу учасника з товариства законодавство не пов'язує з реєстрацією змін до установчих документів. Невнесення змін до установчих документів, не проведення державної реєстрації змін до установчих документів не означає, що учасник, який у встановленому порядку вибув з товариства, автоматично повертається в число учасників.

Аналогічні за змістом роз'яснення містяться також в п.п 4.12, 4.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016р. Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин , в яких, зокрема, зазначено, що під час вирішення спорів, пов'язаних з виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватись тим, що відповідно до статті 148 ЦК України та статті 10 Закону України Про господарські товариства учасник ТОВ (ТДВ) має право у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є такими, що суперечать чинному законодавству.

Право учасника, який виходить із товариства з обмеженої відповідальністю одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства передбачено й ч.2 ст.148 ЦК України. У цій нормі також зазначено, що порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Згідно зі ст.54 Закону України Про господарські товариства , при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Як вже зазначалось, рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2015р. у справі №914/809/13-г встановлено, що ТзОВ Сфера Сім отримало заяву ОСОБА_1 із повідомленням про вихід з товариства 31.03.2011р., відтак, беручи до уваги вищенаведене, зазначена дата й буде датою виходу ОСОБА_1 з ТзОВ Сфера Сім .

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, зобов'язання із виплати ОСОБА_1 вартості частини майна товариства, пропорційної частці такого учасника у статутному капіталі при його виході з товариства, ТзОВ Сфера Сім у встановлений законом строк - до 12 місяців з дня виходу, тобто по 31.03.2012р., не виконано.

Так, за ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Слід, водночас, звернути увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст.612 ЦК України, прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Саме на прострочення кредитора як на підставу несвоєчасного виконання встановленого законом зобов'язання посилається відповідач у своїх поясненнях, звертаючи увагу на те, що після виходу ОСОБА_1 зі складу учасників ТзОВ Сфера Сім йому скеровано повідомлення вих.№2006/1 від 20.06.2012р., яким відповідач інформував позивача про розмір вартості належної йому при виході частки та запропонував йому надати свої платіжні реквізити, на які він бажає отримати виплату належних йому сум, пов'язаних з виходом з товариства, яке, однак, залишено без відповіді.

Згідно з ч.1 ст.613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Суд звертає увагу на те, що ані статутом відповідача, ні актами цивільного законодавства не передбачено вчинення учасником, що вийшов з товариства, будь-яких дій, які б обумовлювали виконання відповідачем свого грошового обов'язку перед ним.

Твердження відповідача про те, що несвоєчасне виконання обов'язку зумовлене неповідомлення ОСОБА_1 банківських реквізитів, на які ТзОВ Сфера Сім змогло б здійснити відповідне перерахування коштів, спростовується тим, що описане вище повідомлення вих.№2006/1, датоване 20.06.2012р., тобто після спливу встановленого законом строку для виконання зобов'язання із виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці учасника у статутному капіталі при його виході з товариства.

Суд також звертає увагу на те, що при винесенні 07.05.2015р. рішення у справі №914/809/13-г, господарський суд, врахувавши зазначені обставини прийшов до висновку, що сам факт ненадання ОСОБА_1 таких реквізитів не звільняє товариство від обов'язку сплати належних коштів, у т.ч. на депозит нотаріальної контори.

Крім того, у вказаному повідомленні зазначено, що у товариства відсутні обігові кошти достатні для повної виплати належних ОСОБА_1 сум, пов'язаних з виходом з товариства, й повідомлено, що одночасна виплата (стягнення) з товариства коштів в сумі 208177,20грн. може призвести до стійкої фінансової неспроможності чи банкрутства товариства, у зв'язку з чим виплата буде проводитись товариством кількома платежами впродовж наступних місяців. Однак, з повідомлення не вбачається, що відповідачем запропоновано позивачу погодити відповідний порядок сплати коштів .

За таких обставин, доводи відповідача про те, що позивач відмовився прийняти належне виконання, запропоноване ТзОВ Сфера Сім , чи не вчинив дій до вчинення яких відповідач не міг виконати свого обов'язку по сплаті ОСОБА_1 коштів є безпідставними, а твердження про прострочення кредитора - спростованими.

Беручи до уваги вищенаведене та зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження виконання ТзОВ Сфера Сім зобов'язання із виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці учасника у статутному капіталі при його виході з товариства, у встановлений законом строк - по 31.03.2012р., суд приходить до висновку, що прострочення боржника настало з 01.04.2012р.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеного слідує, що несвоєчасне виконання грошового зобов'язання боржником є підставою нарахування 3% річних та індексу інфляції.

Суд звертає увагу на роз'яснення, надані Пленумом Вищого господарського суду України у Постанові №14 від 17.12.2013р. про те, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п.3.1), а сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1).

Слід також зазначити, що право на проведення таких нарахувань виникає у кредитора на підставі норми закону прямої дії з моменту настання прострочення боржника та є актуальним до моменту припинення зобов'язання.

У відповідності до ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, зобов'язання із виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці учасника у статутному капіталі при його виході з товариства, виконано ТзОВ Сфера Сім 22.07.2015р. шляхом перерахування на рахунок ОСОБА_1 209897,70грн. одним платежем, з яких 208177,20грн. - вартість частини майна товариства, встановлена рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2015р. у справі №914/809/13-г, та 1720,50грн. - судовий збір за розгляд зазначеної справи судом першої інстанції, що підтверджується випискою по рахунку №26008000013397 в ПАТ Укрсоцбанк , з призначенням платежу: оплата заборгованості згідно наказу Господарського суду Львівської області №914/809/13-г від 22.05.2015 про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_1. .

Відтак, зазначене зобов'язання, у відповідності до ст.599 ЦК України, припинено 22.07.2015р. виконанням, проведеним належним чином. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які би свідчили про те, що таке грошове зобов'язання відповідача перед позивачем припинилось раніше як 22.07.2015р. з інших підстав, встановлених законом чи договором.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що внаслідок виконання ТзОВ Сфера Сім зобов'язання із виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці учасника у статутному капіталі при його виході з товариства з порушенням строків, встановлених ст.54 Закону України Про господарські товариства , у ОСОБА_1 виникло право для проведення інфляційних нарахувань та 3% річних в порядку, визначеному ст. 625 ЦК України за період з 01.04.2012р. по 22.07.2015р.

Так, ОСОБА_1 нараховано й заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 152385,71грн. (розраховані за період: квітень 2012 року - липень 2015 року) та 3 % річних в сумі 20686,54грн. (розраховані за період з 31.03.2012р. по 22.07.2015р.).

Водночас, відповідач стверджує, що заявлені вимоги не підлягають до задоволення, оскільки їх заявлено позивачем після спливу строку позовної давності, про що подав відповідну заяву. Зокрема, звертає увагу на те, що сплив строку позовної давності до вимог про виконання основного зобов'язання із виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці учасника у статутному капіталі при його виході з товариства, свідчить й про сплив позовної давності за вимоги про стягнення 3% річних та індексу інфляції.

З огляду на вищенаведене, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.5.4 Постанови №10 від 29.05.2013р. роз'яснено, що у разі якщо особа захищає корпоративні права, пов'язані з її майновим правом, то до відповідних правовідносин застосовуються положення про позовну давність.

Як визначено ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Суд звертає увагу на те, що законом не встановлено спеціальної позовної давності до вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Окрім цього, а в п.5.1 вказаної Постанови зазначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Як визначено ст.260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч.1). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (ч.2).

Так, ст.261 ЦК України встановлено, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. У відповідності до ч.1 ст.254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. роз'яснено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України при перегляді судових рішень по справі №918/329/16 у своїй постанові від 26.04.2017р. № 3-1522гс16 обґрунтовано правову позицію про те, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

У відповідності до ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проаналізувавши зазначені законодавчі норми у їх сукупності та беручи до уваги роз'яснення, надані Пленумом Вищого господарського суду України, а також судову практику, суд звертає увагу на те, що строк позовної давності не є строком існування права, а лише встановленим законом періодом протягом якого особа може звернутись до суду за захистом такого права у разі його оспорення чи не визнання іншою особою.

Роз'яснення, надані Пленумом Вищого господарського суду України у п.5.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. про те, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу), слід розуміти так, що якщо не може бути задоволено основну вимогу, то не може бути задоволено й будь-яку додаткову вимогу у відповідності до ст.266 ЦК України, а також вимогу про стягнення 3% річних та індексу інфляції як складових суми основного боргу.

Відтак, сплив строку позовної давності не є підставою для припинення цивільно-правового зобов'язання боржника та не позбавляє кредитора права нараховувати 3% річних та індекс інфляції у встановленому законом порядку, але є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у разі, якщо вимогу про виконання основного зобов'язання та стягнення відповідних сум, в тому числі й нарахованих у відповідності до ст.625 ЦК України, заявлено із пропуском такого строку.

Водночас, суд звертає увагу на те, що вимогу про виконання основного зобов'язання із виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці учасника у статутному капіталі при його виході з товариства заявлено протягом встановленого законом строку позовної давності та задоволено судом (рішення господарського суду Львівської області від 07.05.2015р. по справі №914/809/13-г.

У п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. зазначається, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене суд відзначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України оскільки, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Відтак, посилання відповідача на сплив позовної давності за основним зобов'язанням є безпідставним та не впливає, зважаючи на вищенаведене, на право позивача за вказаних обставин на проведення нарахування 3% річних та індексу інфляції на суму такого грошового зобов'язання.

Водночас, беручи до уваги зроблену заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, суд звертає увагу на те, що позовну заява у справі №914/1227/16 подано позивачем до установи зв'язку для надіслання до господарського суду 28.04.2016 року, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті, у якому позовні матеріали поступили до суду. Отже, за період з моменту виникнення права вимоги до 28.04 2013 року строк позовної давності є таким що сплинув, зважаючи на встановлений законом порядок перебігу строку позовної давності та за відсутності обставин, що свідчили би про переривання строку позовної давності саме до вимог про стягнення таких нарахувань. Зазначене, згідно зі ст.267 ЦК України, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Разом з тим, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з 28.04.2013р. по момент фактичної сплати заборгованості - 22.07.2015р. заявлено в межах строку позовної давності.

Суд також звертає увагу на роз'яснення, надані Пленумом Вищого господарського суду України у Постанові №14 від 17.12.2013р. про те, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2). Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.3.1).

Відтак, провівши відповідний перерахунок, суд приходить до висновку, що до стягнення підлягає 13962,13грн. 3% річних, нарахованих за період з 28.04.2013р. по 22.07.2015р., а також 120118,24грн. інфляційних нарахувань, з врахуванням індексів, встановлених за період з квітня 2013 року по липень 2015 року.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду, звертається увага на роз'яснення, надані Пленумом Вищого господарського суду України у п.2.6 Постанови №10 від 29.05.2013р. про те, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України, позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних незалежних причин від позивача унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання ( наприклад за кордоном) тощо.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Так, позивач стверджує, що звернення до суду із позовом про стягнення 3% річних та індексу інфляції стало можливим лише після встановлення 07.05.2015р. судом у рішенні по справі №914/809/31-г вартості частини майна товариства, пропорційної частці учасника у статутному капіталі при його виході з товариства, належних до виплати ОСОБА_1 Водночас, суд звертає увагу на те, що зобов'язання із виплати зазначених сум не виникло із прийняттям судом вказаного рішенням. Ним лише підтверджено, що ТзОВ Сфера Сім допущено прострочення виконання зобов'язання із виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці учасника у статутному капіталі при його виході з товариства, в розмірі, що визначений відповідачем. Відтак, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності обставин, їх поважності, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Вирішуючи питання розподілу господарських витрат, суд звертає увагу на роз'яснення, надані Пленумом Вищого господарського суду України у п. 4.4 Постанови №7 від 21.02.2013р. про те, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

У відповідності до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, суд приходить до висновку, що витрати зі сплати судового збору за розгляд справи судом першої інстанції в розмірі 2011,21грн. слід покласти на відповідача - ТзОВ Сфера Сім , а в решті - на позивача. Водночас, судові витрати в розмірі 643,39грн. та 701,88грн. за перегляд судового рішення судами апеляційної та касаційної інстанцій відповідно слід покласти на позивача - ОСОБА_1, а в решті - на відповідача.

Щодо заявленого позивачем клопотання про компенсацію фактично понесених позивачем витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ст.48 ГПК України, витрати за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру . У Законі України Про адвокатуру та адвокатську діяльність зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26), в якому встановлюється порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо (ч.2 ст.30). При встановлені розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, а гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3 ст.30). Закон не містить іншого порядку визначення розміру коштів за послуги адвоката.

Договори з адвокатами про надання послуг мають відповідати нормам глави 63 Цивільного кодексу України (Послуги. Загальні положення) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, а також Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність і Правилам адвокатської етики. У договорі про надання юридичних послуг відповідно до статті 180 Господарського кодексу України у будь-якому разі має бути погоджена ціна. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому Господарським кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за послуги вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до чинного законодавства України, розмір оплати за договором про надання юридичних послуг, а значить і розмір гонорару визначається угодою сторін.

Критерієм розумної обґрунтованості розміру гонорару є його відповідність комплексу факторів, зазначених у статті 33 Правил адвокатської етики.

Ще одним критерієм обґрунтованості суми гонорару, навіть не тільки суми гонорару, а розміру оплати послуг адвоката в цілому, є так звана співрозмірність . Згідно з таким критерієм, суд, з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити розмір відшкодування витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Зазначене кореспондує роз'ясненням, наданим Вищим господарським судом України у Інформаційному листі від 13.02.2002 р. № 01-8/155 Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів з наступними змінами та доповненнями.

Оскільки відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , можна зробити висновок, що термін співрозмірність має відповідати терміну розумна обґрунтованість і визначатися аналогічним чином.

Окрім цього, Пленумом Вищого господарського суду України у п.6.5 Постанови №7 від 21.02.2013р. роз'яснено, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Так, між ОСОБА_1 (замовник за договором) та адвокатом Райхель Романом Петровичем (уповноважений за договром) укладено договір про надання правової допомоги від 19.04.2016р., за яким замовник доручає, а уповноважений бере на себе зобов'язання надати юридичні послуги (правову допомогу) по питаннях стягнення коштів на користь замовника з ТзОВ Сфера Сім , і, в разі потреби, за взаємною згодою сторін даного Договору, - у всіх інших пов'язаних справах. Предметом даного позову є виключно надання юридичних послуг, а не їх результат (п.1.1).

З аналізу вказану договору вбачається, що надання правової допомоги та її об'єм безпосередньо пов'язані з даною справою, її розглядом в господарському суді, а необхідність звернення ОСОБА_1 за правовою допомогою до адвоката зумовлена неналежним виконанням ТзОВ Сфера Сім зобов'язання із виплати грошових коштів.

Витрати позивача документально підтверджуються вказаними договором про надання правової допомоги, копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №254 та квитанціями до прибуткового касового ордеру №10 від 19.10.2016р. та №5 від 15.05.2017р., кожна з яких підтверджує прийняття адвокатом Райхелем Р.П. 4000,00грн. від ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги від 19.04.2016р. по справі №914/1227/16.

Водночас, копія квитанції ПАТ КБ Приватбанк , долучена позивачем до клопотання (вх.№21188/16 від 18.05.2016р.), не може вважатись належним та допустимим доказом на підтвердження оплати ОСОБА_1 за надані юридичні послуги (правову допомогу) на підставі договору, оскільки не містить ані відомостей про платника, ані відомостей про отримувача коштів, ані інформації щодо призначення такого платежу.

Проаналізувавши зазначене вище, суд, беручи до уваги предмет та складність спору, тривалість його вирішення, участь адвоката Райхеля Р.П. в судових засіданнях та представництво інтересів ОСОБА_1, приходить до висновку, що вартість адвокатських послуг по даній справі об'єктивно оцінена сторонами, витрати позивача в розмірі 8000,00грн. підтверджуються належними та допустимими доказами, та підлягають відшкодуванню в порядку ст.49 ГПК України.

Згідно з ч.5 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, суд вважає за необхідне покласти на відповідача відшкодування понесених позивачем судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог.

З огляду на вищенаведене, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, клопотання позивача про компенсацію фактично понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу адвоката Райхеля Р.П., підлягає частковому задоволенню на суму 6197,60грн.

Згідно з ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У відповідності до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно з ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сфера Сім (м.Львів, вул.Городоцька, буд.355; код ЄДРПОУ 25235141) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 120118,24грн. інфляційних втрат, 13962,13грн. 3% річних, 2011,21грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 6197,60грн. витрат на правову допомогу адвоката.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сфера Сім (м.Львів, вул.Городоцька, буд.355; код ЄДРПОУ 25235141) 643,39грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції та 701,88грн. судового збору за розгляд справи судом касаційної інстанції.

5. Накази видати у відповідності до ст.116 ГПК України.

6. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 22.05.2017р.

Суддя Щигельська О.І.