Постанова

від 28.02.2017 по справі 914/1227/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Справа № 914/1227/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі), суддів:Владимиренко С.В., Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера Сім" на рішення та постанову господарського суду Львівської області від 19.10.2016 Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі№ 914/1227/16 господарського суду Львівської області за позовомОСОБА_4 доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сфера Сім" провідшкодування 20 686,54 грн. 3% річних та 152 385,71 грн. інфляційних втрат по виплатах при виході з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера Сім", за участю представників: від позивача не з'явився від відповідачане з'явився ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4В.) звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера Сім" (далі - ТОВ "Сфера Сім") про стягнення компенсації за затримку виплати у вигляді 3% річних у сумі 20 686,54 грн. та 152 385,71 грн. втрат від інфляції.

Рішенням господарського суду Львівської області від 19.10.2016 у справі № 914/1227/16 (колегія суддів у складі: Кітаєва С.Б. - головуючий, Мазовіта А.Б., Петрашко М.М.) позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Сфера Сім" на користь позивача 152 385,71 грн. інфляційних втрат та 13 962,13 грн. 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог та стягненні 4 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 (колегія суддів у складі: Костів Т.С. - головуючий, Марко Р.І., Желік М.Б.) рішення господарського суду Львівської області від 19.10.2016 у справі № 914/1227/16 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Львівської області від 19.10.2016 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі № 914/1227/16, ТОВ "Сфера Сім" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені рішення та постанову повністю і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані судові акти прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме, ч. 1 ст. 266 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2017 для розгляду касаційної скарги ТОВ "Сфера Сім" у справі № 914/1227/16 визначено колегію суддів у складі: Демидова А.М. - головуючий (доповідач), Владимиренко С.В., Шевчук С.Р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.02.2017 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Владимиренко С.В., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ТОВ "Сфера Сім" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 28.02.2017 о 10 год. 30 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористалися.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2015 у справі № 914/809/13-г за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "Сфера Сім" про визначення справедливого розміру активів (майна), що належить до сплати при виході із товариства та його стягнення, встановлення права власності на активи (майно) пропорційно частці у статутному фонді ТОВ "Сфера Сім" позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ "Сфера Сім" на користь ОСОБА_4 208 177,20 грн. вартості частини майна товариства та частки прибутку товариства, а також 1 720,50 грн. судового збору. У решті позовних вимог відмовлено. Вказане рішення не оскаржувалось і набрало законної сили.

Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_4, відповідно до п. 1.9 статуту Товариства, затвердженого зборами учасників (протокол № 6 від 14.06.2002) та зареєстрованого Департаментом економічної політики та ресурсів Львівського міськвиконкому 08.07.2002 за № 12942, був учасником ТОВ "Сфера-Сім", частка якого становила 3 247,50 грн. (34,65% статутного капіталу).

31.03.2011 на адресу ТОВ "Сфера Сім" надійшла заява ОСОБА_4 від 29.03.2011, якою позивач повідомив про свій вихід з ТОВ "Сфера Сім".

29.06.2011 було проведено загальні збори учасників ТОВ "Сфера Сім", на яких вирішено: на підставі поданої заяви вивести ОСОБА_4 зі складу учасників ТОВ "Сфера Сім"; виплату частини майна Товариства пропорційно розміру його частки як учасника, що виходить, провести у відповідності до законодавства України.

При цьому, при прийнятті рішення у справі № 914/809/13-г, суд врахував, що відповідач повідомленням від 20.06.2012 вих. № 2006/1 інформував позивача про розмір вартості належної йому при виході частки та запропонував надати свої платіжні реквізити, на які він бажає отримати виплату належних йому сум, пов'язаних із виходом з Товариства. У зв'язку з цим, у справі № 914/809/13-г суд дійшов висновку про те, що сам факт ненадання позивачем таких реквізитів не звільняє відповідача від обов'язку сплати належних коштів, у том числі на депозит нотаріальної контори.

Як встановлено судами попередніх інстанцій у даній справі (№ 914/1227/16), фактичне погашення суми 208 177,20 грн., стягнутої за рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2015 у справі № 914/809/13-г, ТОВ "Сфера Сім" здійснило 22.07.2015 одним платежем, перерахувавши на рахунок ОСОБА_4 209 897,70 грн. (з яких: 208 177,20 грн. - вартість частини майна товариства та 1 720,50 грн. - судовий збір), що підтверджується випискою по рахунку, з призначенням платежу: "оплата заборгованості згідно наказу Господарського суду Львівської області № 914/809/13-г від 22.05.2015 про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_4В.".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання з виплати ОСОБА_4 вартості частини майна Товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, у зв'язку із виходом ОСОБА_4 з Товариства, що встановлено судовим рішенням у справі № 914/809/13-г, у зв'язку із чим, на думку позивача, за період з 31.03.2012 по дату фактичної сплати заборгованості (22.07.2015) підлягають застосуванню наслідки порушення грошового зобов'язання, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України. На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 152 385,71 грн. та 3% річних у розмірі 20 686,54 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Як роз'яснено у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Відповідно до правової позиції, викладеної у пп. 4.12 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", під час вирішення спорів, пов'язаних з виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до статті 148 ЦК України та статті 10 Закону України "Про господарські товариства" учасник ТОВ (ТДВ) має право у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням загальних зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є такими, що суперечать чинному законодавству.

На підставі встановлених обставин, господарські суди дійшли висновків, що виплата позивачу частини вартості майна Товариства, пропорційної його частці в статутному капіталі, у встановлений ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" строк відповідачем проведена не була, що зумовило для ТОВ "Сфера Сім" настання наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, суди зазначили, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було подано до суду заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно зі ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З урахуванням наведених норм, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовна давність за майновими вимогами ОСОБА_4 переривалась зверненням ОСОБА_4 25.02.2013 до господарського суду Львівської області з позовом у справі № 914/809/13-г.

При цьому, суди зазначили, що у випадку триваючого у часі невиконання грошового зобов'язання, застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, загальний 3-річний строк позовної давності застосовується судом по відношенню до попереднього періоду нарахування і захист порушеного права позивача можливий до моменту його фактичного виконання тільки в період останніх 3-х років.

З урахуванням викладеного, встановивши, що позовна заява у справі № 914/1227/16 надіслана позивачем до господарського суду 28.04.2016, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що за період з моменту виникнення права вимоги по 28.04.2013 позовна давність є такою що спливла, що згідно з вимогами ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Водночас, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 28.04.2013 по момент фактичної сплати заборгованості (22.07.2015) як таких, що заявлені в межах позовної давності.

Проте, такі висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині рішення господарського суду вказуються обставини справи, встановлені господарським судом, доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом (п.п. 1, 2, 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення").

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки доводам відповідача, викладеним у заяві про застосування позовної давності, з урахуванням правової позиції, наведеної у пп. 5.3 п. 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", на яку посилався відповідач у вказаній заяві.

Так, відповідно до правової позиції, викладеної у зазначеній постанові пленуму Вищого господарського суду України, зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань , оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Обґрунтовуючи заяву про застосування позовної давності, з посиланням на пп. 5.3 п. 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", відповідач вказав, що 25.02.2013 позовну давність було перервано пред'явленням позову у справі № 914/809/13-г, відтак її перебіг почався заново. Відповідно, на переконання відповідача, 25.02.2016 позовна давність за вимогою про стягнення належної учаснику вартості частини майна товариства спливла, а отже вона спливла і до вимог про сплату процентів і сум інфляційних нарахувань.

Однак зазначені доводи відповідача щодо звернення з позовом у даній справі після спливу позовної давності за вимогою про стягнення належної учаснику вартості частини майна товариства залишені поза увагою судів попередніх інстанцій.

Водночас, суди не надали належної правової оцінки доводам позивача, викладеним у клопотанні про поновлення строку на звернення до суду, про те, що розмір виплат, які належали ОСОБА_4 при виході з Товариства, було встановлено лише рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2015, тоді як до прийняття вказаного рішення він не володів інформацією, яка точно сума належить йому до виплати, відповідно, обчислити інфляційні втрати та три проценти річних без точної суми основного боргу, на яку вони мали нараховуватись, було неможливим.

Отже, суди попередніх інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень.

Враховуючи встановлені ст. 111 7 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають права касаційній інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувані судові акти підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну правову оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера Сім" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 19.10.2016 у справі № 914/1227/16 скасувати.

Справу № 914/1227/16 передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

С.Р. Шевчук