Постанова

від 06.12.2016 по справі 914/1227/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2016 р. Справа № 914/1227/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

Желік М.Б.

при секретарі Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера сім", м. Львів, вх. №01-05/5245/16 від 08.11.2016 року

на рішення господарського суду Львівської області від 19.10.2016 року

у справі № 914/1227/16

за позовом: ОСОБА_3, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера сім", м. Львів

про: відшкодування 3 % річних та інфляційних втрат по виплатах при виході з ТОВ, а саме: 3% річних в сумі 20686,54 грн. та 152 385,71 грн. втрат від інфляцій

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_4-представник на підставі довіреності б/н від 06.06.2015 року;

від відповідача: Луців О.М.-представник на підставі довіреності б/н від 31.05.2016 року;

В судовому засіданні оголошену вступну та резолютивну частини постанови

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 19.10.2016 року у справі №914/1227/16 (головуючий суддя Кітаєва С.Б., судді Мазовіта А.Б., Петрашко М.М.) позовні вимоги ОСОБА_3, до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера сім", про відшкодування 3 % річних та інфляційних втрат по виплатах при виході з ТОВ, а саме: 3% річних в сумі 20686,54 грн. та 152 385,71 грн. втрат від інфляцій - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера Сім" на користь ОСОБА_3 -152385,71 грн. інфляційних втрат, 13962,13 грн. 3% річних, а також стягнуто 2495,21 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог та стягненні 4000,00 витрат на оплату послуг адвоката - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 19.10.2016 року у справі №914/1227/16, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сфера сім", - подав апеляційну скаргу.

Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що вимоги про сплату інфляційних нарахувань та процентів річних є додатковими вимогами. Частиною 1 ст. 266 ЦК України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 152385,71 грн. та процентів річних у розмірі 20686,54 грн., нарахованих на суму основного боргу, що виник 31.03.2012 р., були заявлені лише 28.04.2016 р., тобто за межами позовної давності. В той же час оскаржуваним рішенням помилково визначено інший період позовної давності. Суд першої інстанції також не врахував, що саме позивач відмовився прийняти належне виконання. В таких випадках прострочення кредитора настає незалежно від можливості боржника виконати свій обов'язок внесенням боргу в депозит нотаріуса. Після отримання повідомлення про виплату вартості частки у майні товариства позивач, як зазначає апелянт, так і не надав нашому підприємству банківських реквізитів для перерахування йому грошових коштів.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 19.10.2016 р. у справі № 914/1227/16 та відмовити у позові.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2016р. справу №914/1227/16 призначено судді-доповідачу Костів Т.С. та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Марку Р.І. та Желіку М.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.11.2016 р., подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 06.12.2016 р..

Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки згідно ст.22 ГПК України.

В судове засідання 06.12.2016 року представник апелянта з'явився, подану ним апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору.

Представник позивача в судовому засіданні проти поданої апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

як вбачається із матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовує неналежним виконанням ТзОВ "Сфера Сім" грошового зобов'язання з виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці в статутному капіталі, у зв'язку із виходом ОСОБА_3 з учасників Товариства, що встановлено судовими рішеннями у справі № 914/809/13-г від 07.05.2015 року, у зв'язку із чим за період з 31.03.2012 року по дату фактичної сплати заборгованості (22.07.2015 р.) підлягають застосуванню наслідки порушення грошового зобов'язання, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2015 року у справі № 914/809/13-г за позовом ОСОБА_3 до ТзОВ "Сфера Сім" про визначення справедливого розміру активів (майна), що належить до сплати при виході із товариства та його стягнення, встановлення права власності на активи (майно) пропорційно частці у статутному фонді ТзОВ "Сфера Сім" встановлено, що ОСОБА_3, у відповідності до п. 1.9 статуту товариства, затвердженого зборами учасників (протокол №6 від 14.06.2002р.) та зареєстрованого Департаментом економічної політики та ресурсів Львівського міськвиконкому 08.07.2002р. за № 12942, був учасником ТзОВ "Сфера-Сім", частка якого становила 3247,50 грн. (34,65% статутного капіталу). 31.03.2011р. на адресу ТзОВ "Сфера Сім" надійшла заява ОСОБА_3 від 29.03.2011 р., якою позивач повідомив про свій вихід з ТзОВ "Сфера Сім".

29.06.2011 р. було проведено загальні збори учасників ТзОВ "Сфера Сім", на яких вирішено: на підставі поданої заяви вивести ОСОБА_3 зі складу учасників ТзОВ "Сфера Сім"; виплату частини майна Товариства пропорційно розміру його частки, як учасника, що виходить, провести у відповідності до законодавства України. При цьому, суд врахувавши, що відповідач повідомленням від 20.06.2012 р. вих. № 2006/1 інформував позивача про розмір вартості належної йому при виході частки та запропонував надати свої платіжні реквізити, на які він бажає отримати виплату належних йому сум, пов'язаних з виходом з товариства, дійшов висновку про те, що сам факт ненадання позивачем таких реквізитів не звільняє відповідача від обов'язку сплати належних коштів, у т.ч. на депозит нотаріальної контори. Зазначеним спростовуються вищенаведені посилання скаржника.

Щодо вимоги встановити за позивачем право власності на активи (майно), пропорційне його частці у статутному фонді ТзОВ "Сфера Сім" в розмірі 34,65% частини усіх активів та майна відповідача суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вклад може бути повернутий у натуральній формі на вимогу учасника лише у тому випадку, коли він був внесений у натуральній формі (ст. 54 Закону України "Про господарські товариства"). При цьому, станом на дату звернення із такою вимогою позивач втратив статус учасника товариства. Відтак, рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2015 року у справі № 914/809/13-г позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТзОВ "Сфера Сім" на користь ОСОБА_3 - 208177,20 грн. вартості частини майна товариства та частки прибутку товариства і 1720,50 грн. судового збору. В решті позовних вимог - відмовлено. Вказане рішення не оскаржувалось і з 22.05.2015 року набрало законної сили.

Позивач посилається на те, що ТзОВ "Сфера Сім" не виконало свого обов"язку по сплаті вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі а протягом строку, встановленого законодавством України. Сума в 208177,20 грн. була сплачена відповідачем лише 22.07.2015 року. Сплату коштів в зазначеній сумі 22.07.2015 року підтверджує відповідач.

Згідно із пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідальній посадовій особі або вручення заяви цим особам органом зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними. Момент виходу учасника з товариства законодавство не пов'язує з реєстрацією змін до установчих документів. Невнесення змін до установчих документів, не проведення державної реєстрації змін до установчих документів не означає, що учасник, який у встановленому порядку вибув з товариства, автоматично повертається в число учасників. Згідно пунктів 4.12, 4.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" під час вирішення спорів, пов'язаних з виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватись тим, що відповідно до статті 148 ЦК України та статті 10 Закону України "Про господарські товариства" учасник ТОВ (ТДВ) має право у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є такими, що суперечать чинному законодавству. Право учасника, який виходить із товариства з обмеженої відповідальністю одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства передбачено і ч. 2 ст. 148 ЦК України. У цій нормі також зазначено, що порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Суд першої інстанції підставно зазначив, що згідно зі ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Як вбачається із матеріалів справи, заяву позивача з повідомленням про вихід з товариства відповідач (товариство) отримав 31.03.2011. Зазначена обставина встановлена рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2015р. у справі №914/809/13-г. Відповідно, 31.03.2011 року є датою виходу ОСОБА_3 з ТзОВ "Сфера Сім".

Згідно із ч.1 ст.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов"язано його початок ( ст.253 ЦК України).

Частиною 3 ст.254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Виплата частини вартості майна товариства, пропорційної його (ОСОБА_3.) частці в статутному капіталі у встановлений ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" строк - до 31.03.2012 року, відповідачем проведена не була. Невиплата відповідачем позивачу вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді товариства при виході з товариства, у строки, передбачені ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" зумовлює для ТзОВ "Сфера Сім" настання наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України.

Посилання скаржника на прострочення кредитора підставно було визнано судом як таке, що не заслуговує на увагу оскільки не відповідає законодавству.

Згідно із ч. 1 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Однак, ні статутом відповідача, ні актами цивільного законодавства не обумовлюється вчинення позивачем будь-яких дій, які б обумовлювали виконання відповідачем свого грошового обов'язку перед ним.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі лише на підставах, встановлених договором або законом. Однак, з матеріалів справи не вбачається передбачених підстав, за яких би зобов'язання відповідача перед позивачем, що полягає у сплаті грошової суми, припинилось раніше як 22.07.2015 року. При цьому, посилання апелянта на неповідомлення позивачем банківських реквізитів, суд до уваги не приймає, оскільки сам по собі факт ненадання позивачем таких реквізитів не звільняє відповідача від обов"язку сплати належних позивачу коштів, у т.ч. на депозит нотаріальної контори. До таких висновків, зокрема, прийшов господарський суд Львівської області у рішенні від 07.05.2015 року у справі №914/809/13-г. Крім того, як вбачається зі змісту повідомлення вих.№2006/1 від 20 червня 2012 року, у повідомленні відповідач доводив до відома позивача , що на дату виготовлення цього повідомлення (а це - 20 червня 2012 року, тоді як обов"язок сплатити кошти позивачу відповідач мав виконати до 31.03.2012 року) у Товариства відсутні обігові кошти достатні для повної виплати належних ОСОБА_3 сум, пов"язаних з виходом з Товариства, а також повідомляв про те, що одночасна виплата (стягнення) з товариства коштів в сумі 208177,20 грн. може призвести до стійкої фінансової неспроможності чи банкрутства Товариства, у зв"язку з чим виплата буде проводитись товариством кількома платежами впродовж наступних місяців. Однак, з повідомлення не вбачається, що відповідачем запропоновано відповідачу погодити порядок сплати коштів.

Факт порушення у розумінні ст. 610 ЦК України, відповідачем грошового зобов'язання, сума якого є базою для нарахування стягуваних в межах цієї справи сум інфляційної індексації та 3% річних, встановлений чинним судовим рішенням в межах справи №914/809/13-г та підтверджується матеріалами справи. Фактичне погашення суми 208177,20 грн., стягнутої за рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2015 року у справі №914/809/13-г, ТзОВ Сфера Сім " здійснило одним платежем, перерахувавши на рахунок ОСОБА_3 209897,70 грн. (з яких: 208177,20 грн. вартість частини майна товариства та 1720,50 грн. судовий збір), що підтверджується випискою по рахунку НОМЕР_1 в ПАТ "Укрсоцбанк", з призначенням платежу: "оплата заборгованості згідно наказу Господарського суду Львівської області №914/809/13-г від 22.05.2015 про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_3.". З огляду на неналежне виконання ТзОВ "Сфера Сім" своїх грошових зобов'язань, ОСОБА_3 просить стягнути з товариства на свою користь інфляційні втрати в сумі 152385,71 грн. (розраховані за період:квітень 2012 року - липень 2015р. ) та 3 % річних в сумі 20686,54 грн. (розраховані за період з 31.03.2012р. - 22.07.2015р.).

За приписами статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сам по собі факт задоволення судом позовних вимог про стягнення певної суми заборгованості діючим законодавством наразі не віднесений до обставин, що припиняють чи змінюють правову природу грошового зобов'язання, а отже не звільняє боржника від відповідальності за порушення грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування яких припиняється лише із припиненням відповідного грошового зобов'язання. Враховуючи викладене суд відзначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України оскільки, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. В силу приписів статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Згідно статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Положеннями статті 264 ЦК України визначено випадки переривання строків позовної давності, відповідно до якої, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. У разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності. Як зазначено у п.п.4.4.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" , за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред"явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54,56,57 ГПК України.

Як встановлено судом, строк позовної давності за майновими вимогами ОСОБА_3 переривався зверненням ОСОБА_3 до Господарського суду Львівської області з позовом у справі №914/809/13-г. Так, позовна заява ОСОБА_3 від 14 лютого 2013 року подана до господарського суду 25.02.2013 р. ( представником Кіт) та зареєстрована за вх.№1062, що підтверджується записом на титульній сторінці позовної заяви, який завірений печаткою канцелярії господарського суду Львівської області. У випадку триваючого у часі невиконання грошового зобовязання, застосування відповідальності, передбаченою статтею 625 ЦК України, загальний 3-річний строк позовної давності застосовується судом по відношенню до попереднього періоду нарахування і захист порушеного права позивача можливий до моменту його фактичного виконання тільки в період останніх 3-х років. Позовна заява у справі №914/1227/16 надіслана позивачем до господарського суду 28.04.2016 року, що підтверджується відбитком штемпеля підприємства зв"язку на конверті, у якому позовні матеріали поступили до суду . Отже, за період з моменту виникнення права вимоги по 28.04 2013 року строк позовної давності є таким що сплинув, що згідно вимог ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині. Разом з тим, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з 28.04.2013 по момент фактичної сплати заборгованості (22.07.2015р.) заявлено в межах строку позовної давності. Зазначений висновок суду першої інстанції відповідає чинному законодавству.

В частині решти висновків суду першої інстанції, зокрема, тих, з яких було відмовлено у частині позовних вимог, сторони заперечень не висловлювали і не оскаржували.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.

Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 19.10.2016 року у справі № 914/1227/16 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Львівської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Львівський апеляційний господарський суд , -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера сім", м. Львів, вх. №01-05/5245/16 від 08.11.2016 року - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 19.10.2016 року у справі № 914/1227/16 без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

3.Матеріали справи скеровуються до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 12.12.2016 року.

Головуючий-суддя Костів Т.С.

Суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.