Ухвала

від 31.10.2016 по справі 543/505/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 543/505/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2932/16Головуючий у 1-й інстанції Гришко О. Я. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Панченка О.О.,

Суддів: Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.,

При секретарі: Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах та за довіреністю ОСОБА_3

на ухвалу Оржицького районного суду Полтавської області від 27 вересня 2016 року

за заявою ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову

по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Виконавчого комітету Савинської сільської ради Оржицького району Полтавської області, за участю третьої особи приватного нотаріуса Оржицького районного нотаріального округу Черненко О.О., про визнання недійсним та скасування заповіту , -

В С Т А Н О В И Л А :

В провадженні Оржицького районного суду Полтавської області знаходиться цивільна справа за вказаним позовом.

27.09.2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення даного позову, в порядку ст. 151 ЦПК України, в якій просить накласти арешт на земельну ділянку у с. Савинці Оржицького району Полтавської області з кадастровим номером НОМЕР_1, яка на даний час знаходиться у власності ОСОБА_4

Ухвалою Оржицького районного суду Полтавської області від 27 вересня 2016 року ОСОБА_3 у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2, яка діє в інтересах та за довіреністю ОСОБА_3 оскаржила її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати дану ухвалу та постановити нову, якою накласти арешт на спірну земельну ділянку.

Зокрема, вказує, що зазначена судом першої інстанції заборона, визначена п. 15 Перехідних положень ЗК України, на відчуження та зміну цільового призначення земельних ділянок «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» не застосовується щодо земельних ділянок, цільове призначення яких було змінено на ведення особистого селянського господарства, що мало місце при переході земельної ділянки в порядку спадкування до ОСОБА_4 Таким чином, земельна ділянка, перебуваючи у вільному обороті ОСОБА_4, дає беззаперечне право останньому передати таку земельну ділянку іншій особі, що автоматично створить позивачу перепони на шляху отримання законного спадку внаслідок смерті її батька.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

З виділених матеріалів справи вбачається, що в ході її судового розгляду позивач звернулася до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку (частку (пай)) у с. Савинці, Оржицького району, Полтавської області за кадастровим номером НОМЕР_1 згідно з витягу з Державного реєстру земельного кадастру в Оржицькому районі, Полтавської області та Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_2 від 26.10.2000 року і Державного акта на право власності серії НОМЕР_3 від 16.09.2003 року, яка на даний момент знаходиться у власності ОСОБА_4.

Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено:

1)причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов;

2)вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

3)інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, єдиними підставами для забезпечення позову, в тому числі для накладення арешту на земельну ділянку відповідача, є обґрунтоване припущення щодо неможливості або утруднення виконання судового рішення в подальшому.

Відповідно до п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

В ході розгляду цивільної справи судом було встановлено, що земельна ділянка, на яку позивач просить накласти арешт відноситься до земельних ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В свою чергу, відповідно до п.п. б п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається, зокрема, купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довела того, що невжиття вказаних нею заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Разом з тим, безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що дія вказаного мораторію на відчуження не поширюється на земельну ділянку ОСОБА_4, бо перейшла до нього у приватну власність, внаслідок прийняття спадщини, та вільний оборот, оскільки перехід права власності у разі спадкування не змінює цільового призначення земельної ділянки.

Також, як зазначено у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

У той же час, предметом даного позову є визнання заповіту недійсним та його скасування, тобто позов ОСОБА_3 за свої характером не являється майновим.

Відтак, твердження заявника, що відповідач ОСОБА_4, про що слушно зауважує останній в своїх запереченнях, може передати належну йому земельну ділянку іншій особі або неправомірно її відчужити не стосується предмету позову.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджуються належними доказами їх неправомірності, оскільки застосування заходів забезпечення позову судом має бути обґрунтованим та доведеним.

Відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки при вирішенні питання про забезпечення позову, судом дотримані норми процесуального права, на підставі наданих доказів, які не були спростовані апелянтом в ході розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення ухвали місцевого суду без змін.

Керуючись п. 1 ч.2 ст.307, п. 1 ч. 1 ст. 312, 313, 314, 315 ЦПК України, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах та за довіреністю ОСОБА_3 - відхилити.

Ухвалу Оржицького районного суду Полтавської області від 27 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя: /підпис/ Панченко О.О.

Судді: /підпис/ Бутенко С.Б. /підпис/ Прядкіна О.В.

КОПІЯ

ВІРНО: суддя Апеляційного суду

Полтавської області