Ухвала

від 27.10.2016 по справі 755/11880/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ [1] [2]

27 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Рейнарт І.М., Музичко С.Г.,

при секретарі Ігнатьєву Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору позики неукладеним та договору про відступлення права вимоги недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року,

встановила:

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просив визнати договір позики, укладений між ним та ОСОБА_3 відповідно до розписки від 11 січня 2011 року неукладеним, а договір про відступлення права вимоги від 25 грудня 2012 року недійсним.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Баришівського районного суду Київської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 1 104 760 грн. заборгованості, посилаючись на те, що за договором про відступлення права вимоги від 25 грудня 2012 року, укладеним з ОСОБА_3, до нього перейшло право вимоги за договором позики від 11 січня 2011 року, який було укладено між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 На підтвердження укладення договору позики ОСОБА_1 було складено розписку, згідно з якою ОСОБА_1, фермер СФГ «Мрія», отримав від ОСОБА_3 у борг 50000 доларів США строком на один рік з щомісячною відсотковою ставкою 3,5% (або 42% річних). Рішенням Баришевського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 р. з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто 1 766 680 грн.

Оскільки текст розписки від 11 січня 2011 року він не складав та в борг грошові кошти у розмірі 50 тис. доларів США не отримував, позикодавець ОСОБА_3 повідомив суду, що текст розписки друкувала інша особа - ОСОБА_4, а грошові кошти ОСОБА_1 він не передавав, просив визнати договір позики неукладеним, а договір відступлення права вимоги - недійсним.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Свої доводи обґрунтовує тим, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів встановлено рішенням Баришівського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 року. Під час розгляду цієї справи факт не отримання ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 50 000 доларів США не досліджувався.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з його недоведеності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Позикові відносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України .

Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України , згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України ).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України , за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2011 р. ОСОБА_1, фермер СФГ «Мрія», отримав в борг від ОСОБА_3 50 000 доларів США строком на один рік із відсотковою ставкою 3,5% місячних, 42 % річних та зобов'язався повернути 71 000 доларів США до 11 січня 2012 р. , залишивши за собою право дострокового часткового або повного повернення боргу, про що склав розписку (а.с. 77).

25 грудня 2012 р. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір уступки вимоги (цесії), за змістом якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, цедентпередає право цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за розпискою від 11 січня 2011 р. між цедентом та ОСОБА_1.( боржник) (а.с.5).

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області віл 07 квітня 2015 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто основну суму боргу за договором позики 778 000 грн., що є еквівалентом 50 000 доларів США, відсотки за три роки в розмірі 988 680 грн., що є еквівалентом 63 000доларів США, а всього 1 766 680 грн. 00 коп.

Вказаним судовим рішенням встановлено обставину отримання ОСОБА_1 грошових коштів за договором позики від 11.01.2011 року.

При цьому будь-яких письмових доказів на підтвердження безгрошовості договору позики ОСОБА_1 надано не було (а.с. 27-29, 30- 32).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, посилання позивача на те, що позикодавець ОСОБА_3 під час розгляду вказаної справи повідомляв суду про те, що грошові кошти в сумі 50 000 доларів США він передавав не йому, а іншій особі, а представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердив, що ОСОБА_3 передав 50 000 доларів США іншій особі, яка і склала розписку від 11 січня 2011 року та до якого звертався ОСОБА_3 за їх поверненням є необґрунтованими.

Враховуючи ту обставину, що факт отримання позивачем в борг грошових коштів за договором позики від 11 січня 2011 року підтверджено судовим рішенням, що набуло законної сили, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.12.2012 року, оскільки вказані вимоги є похідними від вимог про визнання договору позики неукладеним.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

При вирішенні даного спору судом першої інстанції не було порушено норм матеріального права, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 303 , 307 , 308 , 313 , 314 , 315 , 317 ЦПК України колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Справа № 22-ц/796/12989/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Гаврилова О.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.