Постанова

від 28.11.2011 по справі 38/270

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2011 № 38/270

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Комунальне підприємство по утриманню та експлуатації житлового фонду "Липкижитлосервіс"

на рішення Господарського суду м. Києва від 20.09.2011

у справі № 38/270 (ОСОБА_2

за позовом Публічне акціонерне товариство "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до Комунальне підприємство по утриманню та експлуатації житлового фонду "Липкижитлосервіс"

про стягнення 1 290 836,49 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.09.2011р. у справі № 38/270 задоволений позов ПАТ «Київенерго» до КП «Липкижитлосервіс» про стягнення 1 290 836,49 грн.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставини, що мають значення для справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 01.01.2006 сторонами укладено договір № 520307 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивач звернувся з позовом про стягнення боргу, мотивуючи вимоги тим, що на виконання умов договору надав відповідачеві послуги з постачання теплової енергії, в той же час зі свого боку відповідач зобов'язання з оплати не виконує належним чином, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню з урахуванням інфляційних втрат та річних.

Заперечуючи проти рішення суду, яким в повному обсязі задоволені позовні вимоги, відповідач наполягає на тому, що приймаючи рішення суд першої інстанції припустився помилок, а саме: не залучив до участи у справі ГІОЦ КМДА та не витребував роздруківки щодо оплати послуг мешканцями; не зобов'язав сторони здійснити звірку боргів, або інші дії, спрямовані на вирішення спору, не вирішував питання щодо обов'язкової явки представників в судове засідання; не призначив судової експертизи щодо фактичної вартості теплової енергії. Все це призвело до прийняття неправомірного рішення яке підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Дослідивши матеріали справи та розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку що вона є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Зауваження відповідача про те, що суд не залучив в якості відповідача ГІОЦ КМДА, не підлягають задоволенню з огляду на приписи ст. 24 ГПК України.

Крім того у п. 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України» зазначається, що питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин та матеріалів певної справи і з огляду на те, чи сприятиме залучення іншого відповідача з'ясуванню усього кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, встановленню наявності або відсутності правопорушення, прийняттю законного та обґрунтованого рішення. Необхідно також мати на увазі, що інший відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої в принципі можливо було б задовольнити позовні вимоги, - на відміну від третьої особи на стороні відповідача, за рахунок якої такі вимоги ніколи не задовольняються.

Враховуючи що між сторонами у справі, з ГІОЦ КМДА, відсутні договірні правовідношення стосовно послуг з постачання теплової енергії, то його залучення в якості відповідача або третьої особи не є необхідністю.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Недоречними є посилання відповідача на не призначення судової експертизи та не дослідження на місці роздруківок сплати мешканцями плати за комунальні послуги через ГІОЦ КМДА, оскільки укладений сторонами договір покладає на відповідача обов'язок, зокрема, п.2.3.5 щодо забезпечення своєчасного надходження коштів на рахунок ГІОЦ від мешканців та орендарів за спожиту теплову енергію. З розрахунку позову вбачається, що заборгованість за спожиті послуги утворилась з 2009 року, доказів того, що відповідачем здійснені заходи щодо виконання п.2.3.5 договору не надано.

Як зазначається у п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006 р. №01-8/2651 «Про деякі питання призначення судових експертиз» судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Приймаючи послуги з теплової енергії, підписуючи акти приймання послуг, відповідач жодним чином не заперечив щодо кількості, якості послуг. Жодного доказу в спростування заявлених позовних вимог, відповідач не надав, що виключає необхідність призначення та проведення судової експертизи.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження.

В силу ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до статей 509, 510, 513, 520, 521 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Зі змісту вказаної статті випливає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Заперечуючи проти рішення господарського суду, відповідачем не надано жодного доказу в спростування суми боргу, що б дало підстави для здійснення перерахунку інфляційних втрат та річних.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу КП «Липкижитлосервіс» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 20.09.2011 року № 38/270 -без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва.

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Сулім В.В.

ОСОБА_1

30.11.11 (відправлено)